3.2. Перспективи та стратегії розвитку грошового ринку України

Вибудувати вектор монетарної політики як складової грошового ринку, визначити його напрямок, необхідно розкрити її кінцеві цілі, тобто стратегічні. Найчастіше успішну стратегію характеризують чотирма основними напрямами: економічне зростання, висока зайнятість, стабільність цін та зовнішньоекономічна рівновага. Ф.Мишкін додає до перших трьох ще такі: стабільність процентних ставок, стабільність на фінансових ринках та стабільність на валютних ринках [34, с. 529]. Для комплексного бачення стратегії державної політики в цілому, та грошово–кредитної зокрема, звернемося до основних характеристик вище названих компонентів.

Основна і провідна мета політики будь–якої держави – забезпечення економічного зростання. Досягнення цієї мети пов’язано із створенням умов для стимулювання інвестицій у виробництво та заощаджень платників податків, які є джерелом інвестування [16, с. 155]. Економіка розвивається циклічно, проходячи фази спаду, пожвавлення, підйому і скорочення. Саме така особливість створює потребу у необхідності регулювання, а в нашому контексті – у необхідності втручання в економіку через інструментарій монетарного механізму. З будь–якого стану економіка країни буде прямувати до стійкого стану, але темпи такого наближення будуть різними і найчастіше, як пише О. Гриценко, уповільнюватимуться з наближенням до нього [16, с. 156]. Дійсно, такі закономірності прослідковуються, і тому уряди країн – високорозвинених, з трансформаційною економікою – повинні зважати на це при програмуванні стратегічних показників та підлаштовуючи грошово–кредитну політику як базу. Таким чином, економічне зростання є комплексним поняттям, на досягнення якого спрямовані й інші компоненти стратегічного вектора державної політики в частині монетарного впливу.

Так, політика зайнятості є наслідком економічного зростання, але в певних аспектах і його передумовою. Висока зайнятість, зазначає Ф. Мишкін, - достойна мета з двох основних причин:

по–перше, протилежна до високої зайнятості ситуація викликає багато людських страждань, домашні господарства зазнають фінансових труднощів, спостерігається тенденція до зростання кількості злочинів;

по–друге, коли рівень безробіття високий, то в економіці наявні не лише робітники, які не залучені до процесу виробництва чи надання послуг, але спостерігаються й невикористані ресурси, що призводить до втрат валового внутрішнього продукту [34, с. 529].

В класичному вигляді такий стан виражається законом Оукена, за яким можна визначити втрати економіки від надмірного безробіття. Звичайно, при аналізі необхідно брати до уваги факт існування природного рівня безробіття – явища, пов’язаного з необхідністю пошуку робочого місця чи структурними змінами, як наслідку постійної еволюції способу виробництва.

Позитивні зрушення в економіці неможливі без досягнення стабільності цін, оскільки інфляція створює стан невизначеності в економіці. Головним із негативів є порушення процесу прогнозування та планування, який застосовує уряд кожної країни при побудові тактичних механізмів реагування на шляху розвитку в напрямку досягнення стратегічної мети. Факторні ознаки, за таких умов, можуть втратити здатність виступати сигналами тих явищ, які вони покликані відображати. Таким чином монетарна політика, зокрема, позбавляється достовірного макроекономічного підґрунтя наступних змін. Неконтрольована інфляція може звести нанівець головні досягнення економічного зростання та спричинити соціальні конфлікти.

Необхідність забезпечення стабільності процентних ставок, фінансових та валютних ринків теж пов’язана з невизначеністю, яка притаманна сучасним економікам. Особливої актуальності така ситуація набула з розгортанням спіралі глобалізаційних процесів. Забезпечення стабільності фінансових ринків – це фактично забезпечення надійності всієї фінансової системи, яка, як кровоносна система, знаходимо в О.Гриценко, забезпечує життєдіяльність всього економічного організму [16, с. 157] Тому це викликає необхідність постійного нагляду та втручання Центрального банку у процеси формування процентних ставок, курсу національної валюти задля створення сприятливих умов функціонування та розвитку фінансових інституцій держави.

Але важливо зазначити, що всі перелічені компоненти вектора стратегії хоч і взаємопов’язані, проте характер зв’язків, в деяких випадках, має різний напрям. Тому на практиці при формуванні програм розвитку країни уряди стикаються з проблемою конфліктності цілей. Економічне зростання, зайнятість, стабільність цін та зовнішньоекономічна рівновага утворюють так званий „магічний чотирикутник” стратегії. Магічний, тому що неможливо одночасно виконати всі чотири завдання, оскільки спостерігається внутрішня антагоністичність. Зауважимо, що мета досягнення стабільності цін часто суперечить таким цілям, як стабільність процентних ставок та висока зайнятість у короткостроковому періоді, а отже порушує загальні потенції до економічного зростання. Про характер взаємозв’язку між зайнятістю та інфляцією красномовно свідчить крива Філліпса, за якою зроблено висновок: безробіття – плата за відсутність інфляції. Для процентних ставок та стабільних цін можна вивести подібну закономірність: коли центральний банк вважає за необхідне стримати зростання процентної ставки, йому необхідно збільшити пропозицію грошей, а це пряма причина підвищення цін.

Ми мали змогу переконатися, що стратегічні цілі формуються для довготермінового періоду і є кінцевими, тобто такими, що збігаються з цілями економічної політики держави в цілому і досягаються шляхом реалізації заходів як монетарної, так і фіскальної, структурної, зовнішньоекономічної та іншої політики.

Розглянувши можливі види кінцевих цілей та їх особливості, зауважимо, що саме на векторі „центральний банк – монетарна політика - економічне зростання” ми зосередимо далі нашу увагу. Для досягнення стратегічних цілей і можливості коригування грошово–кредитної політики центральні органи розробляють проміжні цілі, а інколи – систему проміжних цілей для того, щоб покроково досягти поставленої мети. Проміжні цілі – цілі грошово–кредитної політики, які являються змінами в певних економічних процесах та в комплексі сприяють наближенню до стратегічних цілей [50, с. 51]. Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що вони дозволяють сформувати ланцюг взаємопов’язаних змінних елементів системи та поступово наближатися до кінцевої ланки, яка є стратегічною. Така система надає певної гнучкості процесу негайного реагування та дозволяє центральному банку швидко втручатися.

Проміжні цілі можуть бути різними: темп зростання грошової маси, обсяг кредиту, що надається, процентна ставка, темп зростання номінального ВВП, індекс цін, величина валютного курсу. Вибір цілей – досить складна проблема, оскільки він повинен здійснюватися з урахуванням внутрішньої та зовнішньої економічної ситуації, пріоритетів у кінцевих цілях, а також у залежності від ступеня зміни попиту на гроші та швидкості їх обігу, реакції економічних змінних на динаміку процентних ставок [36, с. 26].

Слід відмітити, якщо темп зростання номінального валового продукту зафіксований, то зміни у швидкості обігу грошей слід компенсувати змінами в їх кількості. Але якщо реальний обсяг виробництва перевищить цільовий показник – це загрожуватиме виникненням безробіття; якщо ж буде нижчим від нього – наслідком стане інфляція. Інформація про рівень виробництва надходить із запізненням, тому поточний контроль ускладнюється. Коли кількість грошей компенсує зміну швидкості їх обігу, то крива сукупного попиту стає однозначно еластичною, а у цьому випадку економічна система у відповідь на несприятливі зміни пропозиції реагує скороченням реального випуску продукції суворо пропорційно зростанню рівня цін [12, с. 359].

Оскільки використання показника номінального валового продукту опосередковано включає і визначення рівня цін, то деякі економісти пропонують використовувати як мету грошово–кредитної політики індекс цін (дефлятор ВВП). Така мета передбачає зміну кількості грошей в обігу, якщо рівень цін змінюватиметься. Однак при постійних цінах можливі шоки пропозиції (зростання витрат виробництва), що викличуть значне скорочення реальних обсягів виробництва. Тоді як певне зростання цін пом’якшило б їх падіння. Слід також зауважити, що індекс цін є результатом усереднення індивідуальних ринкових цін, коливання яких неможливо подолати, але завдяки регулюючим заходам можна порушити їх природні співвідношення і тим самим підірвати ринкову рівновагу, дестабілізувати економічну ситуацію.

Крім усього іншого, зазначають Дж.Долан, К.Д.Кемпбелл та Р.Д.Кемпбелл, важливим недоліком номінального продукту та індексу цін як цілей грошово–кредитної політики є той факт, що встановлення впливу грошової маси на ці показники вимагає значного часу: обсяг виробництва реагує, як правило, через кілька місяців, а рівень цін – від 2 до 3 років [24, с. 363].

Ще одним із проміжних завдань грошово–кредитної політики може виступати фіксований валютний курс як номінальний антиінфляційний „якір”. Коли центральний банк обирає орієнтиром валютний курс, то він надає чітку і зрозумілу інформацію для господарюючих агентів і населення про майбутні темпи інфляції і створює цим самим атмосферу визначеності, що важливо при прийнятті господарських рішень. Цей показник викликає більше довіри, оскільки економічні агенти кожного дня мають змогу його контролювати. Проте у випадку фіксованого курсу повністю автономна внутрішня грошово–кредитна політика виявляється теоретично неможливою, оскільки його підтримання пов’язане з купівлею–продажем іноземної валюти на ринку, що обов’язково спричинить зміну кількості грошей в обігу. Незважаючи на таке протиріччя та труднощі у реальній практиці, одночасне використання цільових орієнтирів щодо грошової маси і валютного курсу застосовуються доволі часто.

Таким чином, існує багато підходів при визначенні проміжних цілей грошово–кредитної політики. Причинами цього є: по–перше, багато кінцевих цілей економічної політики, їх різні комбінації, пріоритетність в залежності від стану економіки в певний період; по–друге, постійна зміна у сфері грошового обігу; по–третє, обмеженістю ефекту при орієнтації на окремо взяту мету, оскільки економічні явища досить суперечливі, а зв’язки різнонаправлені.

З огляду на такий стан справ більшість дослідників схильні вважати, що проміжні цілі повинні відповідати ряду ознак. Так, наприклад, П.Нікіфоров зазначає: „Стратегія центрального банку щодо завдань повинна взагалі містити три критерії для вибору проміжної мети: вона (мета) має вимірюватися; вона повинна контролюватися центральним банком; вона повинна мати спрогнозований вплив на поставлену кінцеву мету” [37, с. 26]. Дійсно, швидке і точне вимірювання кількісного параметра проміжного завдання є необхідним, оскільки проміжна мета буде корисною лише тоді, коли вона сигналізуватиме про те, що політика центрального банку відійшла від наміченої траєкторії і потрібне її коригування.

Необхідно зауважити, що центральний банк не має прямих можливостей впливати за допомогою власних інструментів на досягнення проміжних та кінцевих, стратегічних цілей грошово–кредитного регулювання, що зумовлює необхідність опосередковування їх первинними тактичними цілями, досягнення яких перебуває у сфері прямого впливу центробанку. Крім того економічні процеси мають зворотну дію, яку важко передбачити та спрогнозувати, що ще раз підтверджує достовірність вище зауваженого. Підкреслимо такі висновки тезою О.Гриценко: „Спроби безпосередньо досягти стратегічних цілей, минаючи розробку та досягнення тактичних, навіть при ґрунтовній розробці плану заходів, пов’язані із значним ризиком. Це пояснюється тим, що остаточні результати, як правило, проявляються не раніше, ніж через рік. Якщо згодом виявиться, що розрахунок був неправильним, то виправляти помилку буде пізно і для суспільства вона коштуватиме дорого” [16, с. 161].

В арсеналі інструментів грошово-кредитної політики. що використовуються центральними банківськими установами з метою регулювання грошового ринку, застосовуються три головні важелі: регулювання резервної норми комерційних банків; зміна норми банківського відсотка; здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні (скарбничі) цінні папери.

Загальний перелік інструментів, найчастіше, наприклад, в США, поділяють на дві групи. Повноваження, які дають Федеральній Резервній Системі США можливість визначати загальну наявну кількість грошей, що існує чи її змінювати, можна називати інструментами грошової політики. Друга категорія повноважень дає Федеральній Резервній Системі США можливість впливати на розміщення позик чи депозитів чи на структуру позичкової ставки, тобто об’єднує інструменти специфічної кредитної політики [51, с. 41].

Облікова ставка відповідає тій, під яку центральний банк надає позики комерційним. Цей інструмент схожий на пряме регулювання, оскільки, таким чином головний банк може впливати на дії кредитних. Обліковий кредит може надаватися під заставу цінних паперів (ломбардний) або через переоблік (купівлю) комерційних векселів. Ф.Мишкін приділяє особливу увагу такому кредитуванню та так описує схему дії інструмента: при падінні облікової ставки розширюються можливості комерційних банків по залученню кредитів у центрального банку, а тому збільшується пропозиція грошей і навпаки [56, с. 437].

Порядок формування резервів дає змогу центральному банку застосовувати їх (шляхом зміни величини нормативів та періодичного контролю) як монетарний інструмент. Мінімальні обов’язкові резерви, за твердженням Н.Гребеник, використовуються в процесі прогнозування монетарних агрегатів як константа, що дає можливість визначити розмір коштів, які не будуть створювати нові кошти та застосовуються з метою обмеження зростання грошової маси в обігу [15, с. 2]. Цей інструмент вважається найбільш жорстким, оскільки навіть незначна його зміна значно впливає на грошову пропозицію через мультиплікатор. В країнах, де є значний досвід грошово–кредитної політики, норма обов’язкових резервів змінюється рідко і незначно (на 0,25 – 0,5%), а в деяких країнах взагалі відмовилися від використання цього інструменту.

Операції на відкритому ринку з цінними паперами, як інструмент виключно грошової політики, на думку М. Фрідмена, є найефективнішим, тобто таким, який володіє тільки деякими дефектами. Він може бути використаний кожного дня в кількостях, які змінюються за тонкою градацією. Такий інструмент не потребує публічного оголошення, а тому немає ефектів оголошення та інших перешкод зміні політики в короткі проміжки часу. Він є обезособленим, але в той же час впливає на всю банківську систему [54, с. 72].

Існують деякі рекомендації щодо позиціонування інструментів та завдань економічної політики держави, що спираються на розроблену Р.Манделлом концепцію „ефективної ринкової класифікації”, згідно з якою кожна мета має бути прив’язана до того інструмента, який справляє на неї більш істотний вплив, і це повинно забезпечити досягнення оптимального рівня цільових показників [36, с. 25]. Проте існують проблеми мінливості економіки в контексті різних країн з відмінними економічними традиціями, що вимагають внесення коректив.

Таким чином, існує широкий спектр інструментів, які використовуються при реалізації монетарної політики, що логічно випливає з її поняття. При цьому, на нашу думку, вирішального значення набуває завдання координації дій держави при використанні різноманітних інструментів економічної політики для досягнення стратегічного завдання – економічного зростання в країні, оскільки, як ми могли переконатися, існують внутрішні суперечки. Центральний банк стоїть перед завданням оптимізації набору впливових чинників для ефективної дії грошово–кредитної політики.

Доречно було провести дослідження перспектив розвитку грошового ринку на 2006 р. [ 3 ]. Так, за урядовими прогнозами в 2006 році слід очікувати зростання ВВП на 7%. Значення внутрішніх факторів розвитку поступово підвищуватиметься порівняно із зовнішніми. Цьому сприятиме подальше зростання доходів населення, адаптація підприємств до реформ у фінансовій сфері та поліпшення їх фінансового стану, забезпечення надійної збалансованості бюджету, подальше підвищення рівня монетизації економіки та вжиття заходів щодо уповільнення інфляції.

Очікується збереження тенденції до скорочення позитивного сальдо торгового балансу під впливом нарощування обсягів імпорту. Важливим фактором їх зростання, а також технічного переозброєння виробництва та здійснення структурної перебудови економіки буде зростання іноземних інвестицій, що сприятиме збільшенню питомої ваги високотехнологічних та наукомістких виробництв, поліпшенню якості, надійності та конкурентоспроможності вітчизняних товарів. У цих умовах можна очікувати збереження високих темпів зростання будівництва, стабілізації сільськогосподарського виробництва, розвитку транспорту, торгівлі та інших видів діяльності.

Розгортання ринкових механізмів сприятиме зростанню попиту на гроші та підвищенню рівня монетизації економіки. Високими темпами розвиватиметься банківська система, посилюватиметься інвестиційна спрямованість господарської діяльності та зростання реальних доходів населення.

Проте подальше реформування економіки в 2006 році, вступ України до Світової організації торгівлі та розвиток політичної активності у зв'язку з виборчим процесом можуть супроводжуватися виникненням тимчасових дисбалансів із підвищенням ризиків певного порушення фінансової стабільності та прискорення інфляції. У таких умовах грошово-кредитна та валютно-курсова політика мають посилити свою стабілізаційну спрямованість з метою зменшення цих ризиків, стримування зростання цін та сприяння економічному зростанню.

Незважаючи на позитивну динаміку розвитку внутрішнього ринку, 2006 року збережеться значна залежність економічного зростання від зовнішнього попиту. Інтенсифікація участі України в Інтеграційних процесах і збільшення іноземних інвестицій матиме неоднозначні соціально-економічні, фінансові та структурні наслідки. Спостерігатиметься вплив довгострокових чинників цінової нестабільності, пов'язаних зі структурною та інституційною недосконалістю економіки України. Тому в 2006 році Національному банку України необхідно докласти значних зусиль для забезпечення підтримки довіри до національної грошової одиниці.

Головною метою грошово-кредитної політики в 2006 році є забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови збалансованого соціально-економічного розвитку.

Для досягнення цієї мети Національний банк України забезпечить кероване зростання грошової пропозиції відповідно до зростанням реального ВВП та підвищення рівня монетизації економіки, використовуючи інструменти грошово-кредитної політики для регулювання грошового обігу, підтримки рівноваги між попитом і пропозицією на грошовому ринку та розширення фінансових можливостей інноваційно-інвестиційного зростання [ 2 ]. Національний банк Україні докладатиме відповідних зусиль для переходу до таргетування інфляції, сприяючи укріпленню довіри до гривні та банківської системи, прозорості грошово-кредитної політики, удосконаленню структури грошового обігу, розвитку кредитування суб'єктів господарювання та домогосподарств. З цією метою провадитиметься робота щодо використання розрахунку показника базової інфляції, як найчутливішого до зміни пропозиції грошей. Крім того, мають вживатися заходи щодо мінімізації впливу немонетарних чинників на інфляцію, що зумовлює необхідність посилення співпраці Національного банку України з Урядом України.

У процентній політиці Національний банк України орієнтуватиметься на забезпечення відповідності рівня відсоткових ставок загальній макроекономічній ситуації, сприяючи зниженню ризиковості кредитної діяльності банків та рівня їх витрат. Триватиме робота щодо поліпшення структури ресурсної бази банків, розширення обсягів кредитування та спрямування надлишкової пропозиції коштів зі споживчого ринку в інші сегменти економіки.

Підтримуючи рівновагу на грошово-кредитному ринку, Національний банк України регулюватиме ліквідність банків шляхом операцій з рефінансування, операцій на відкритому ринку і мобілізаційних операцій, а також використовуючи вимоги до формування обов'язкових резервів. Продовжуватиметься робота щодо обґрунтованого поширення заставного інструментарію рефінансування, у тому числі і за рахунок іпотечних фінансових інструментів.

Продовжуватиметься зростання золотовалютних резервів, вживатимуться заходи щодо регулюванням експорту-імпорту капіталу, розвитку міжбанківського валютного ринку та забезпечення прозорого механізму здійснення Національним банком України валютних інтервенцій.

На грошово-кредитну політику в 2006 році впливатимуть певні ризики, а саме:

- внутрішні системні ризики, пов'язані з нестійким економічним зростанням, що обумовлює невизначеність попиту на гроші, інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність використання адміністративного регулювання цін;

- ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впливати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютно-курсову політику; накопичений кредитний ризик банківської системи, обумовлений кредитною експансією останніх років;

- політичні ризики, які можуть спровокувати незбалансованість бюджету та необґрунтоване зростання бюджетних витрат.

З урахуванням цього грошово-кредитна політика в 2006 році ґрунтуватиметься на таких принципах:

- виключна роль стійкості монетарного середовища у соціально-економічному розвитку країни;

- стабільність основних цілей і завдань, прозорість механізмів реалізації грошово-кредитної політики;

- послідовність та узгодженість у використанні інструментів, включаючи процентні ставки, обмінний курс, емісійні і мобілізаційні механізми для досягнення цінової стабільності як головного критерію ефективності грошово-кредитної політики;

- ефективна співпраця з іншими органами державної влади в межах їх компетенції для забезпечення стабільності національної грошової одиниці. У 2006 році грошово-кредитна політика буде спрямована на утримання інфляції в діапазоні 8,5 - 9,5 відсотка. Для оцінки ситуації на грошово-кредитному ринку, окрім індексу споживчих цін, використовуватимуться інші цінові індекси, зокрема, середньорічний індекс споживчих цін, індекс цін виробників промислової продукції, а також індекс - дефлятор ВВП.

Для досягнення цінової стабільності вживатимуться заходи щодо забезпечення довіри до грошової одиниці та банківської системи, створюватимуться умови для перетікання коштів зі споживчого ринку в інші сегменти економіки. Для забезпечення цього дуже важливим є розвиток малого та середнього бізнесу, а також усіх сегментів фінансового ринку.

Досягнутий рівень монетарної зрілості економіки України, особливості етапу переходу до її більш стабільного розвитку, необхідність подальшої інтеграції у світовий економічний простір створюють умови для формування основних засад грошово-кредитної політики на підставі середньострокової монетарної стратегії, яку передбачається розробити на 2007-2009 роки. Це надасть змогу Уряду та суб'єктам господарювання прогнозувати довгострокові дії інституційного, соціального та інноваційно-інвестиційного характеру, здійснювати послідовне укріплення національної конкурентоспроможності та поступово переходити на світові стандарти щодо розвитку грошово-кредитної сфери.

Ураховуючи прогнозоване зростання реального ВВП і гальмування тенденції до підвищення рівня монетизації економіки, забезпечення інфляційного орієнтира потребує більш жорсткої монетарної політики, а саме зростання монетарної бази протягом року на 22 - 27 відсотків, грошової маси - на 27-32%. Національний банк України забезпечуватиме задоволення попиту на гроші, сприяючи процесу мультиплікативного розширення грошової пропозиції. Передбачається подальший розвиток банківської системи, узгоджений з розвитком небанківських фінансових інститутів - пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо. Сприяючи розвитку фондового сегмента грошово-кредитного ринку, Національний банк України використовуватиме державні цінні папери, муніципальні та корпоративні облігації як інструменти рефінансування банків. Вживатимуться заходи щодо запобігання дестабілізуючому впливу на національну фінансову систему спекулятивних операцій нерезидентів з державними цінними паперами.

У 2006 р. валютно-курсова політика підпорядковуватиметься завданням підтримання стабільності гривні та основним цілям економічного розвитку держави притаманними їй засобами. З цією метою в умовах ймовірних коливань кон'юнктури необхідно забезпечити стабілізаційні тенденції в динаміці обмінного курсу гривні до долара США із певним розширенням гнучкості та меж щоденних коливань за рахунок дещо меншого впливу Національного банку на його формування. Одним із головних орієнтирів курсової політики буде запобігання значній ревальвації реального ефективного обмінного курсу гривні. Реалізація зазначеної політики сприятиме стримуванню інфляції, розвитку зовнішньоекономічної діяльності та внутрішнього виробництва, дедоларизації економіки, а також підвищенню довіри до національної грошової одиниці. Валютно-курсовій політиці 2006 року, що враховуватиме наявний обмінний курс, а також необхідність забезпечення його гнучкості та створення засад для поступового переходу до вільного плавання як однієї з передумов таргетування інфляції, відповідатиме орієнтовне значення середньорічного курсу в межах 5,0 - 5,2 грн. за дол. США.

Реалізація стабілізаційної курсової політики здійснюватиметься в умовах ймовірного зменшення валютних надходжень до України за рахунок скорочення позитивного торгового сальдо з одночасним поступовим відновленням збільшення припливу іноземних інвестицій. Це дасть змогу помірно збільшувати золотовалютні резерви, що необхідно для підвищення надійності банківської системи, посилення її спроможності протидіяти кризовим явищам та підвищення міжнародного інвестиційного рейтингу України. Згідно з прогнозами на кінець 2006 року золотовалютні резерви становитимуть не менше обсягу чотирьох місяців імпорту, що перевищує міжнародно визнані критерії достатності резервів.

Надалі важливішого значення набуватиме поступова лібералізація правил роботи на валютному ринку з подальшим приведенням чинного законодавства у відповідність до стандартів країн ЄС та міжнародних організацій, з якими Україна має домовленості про співпрацю. Однак, ураховуючи подальше поглиблення процесів реформування економіки України з можливим виникненням певних дестабілізаційних явищ, система валютного регулювання має зберігати надалі ті елементи, які посилюють її надійність. Беручи до уваги зростання ролі євро для поступової інтеграції в європейський економічний простір, Національний банк України в разі потреби використовуватиме євро з метою згладжування коливань валютного курсу. З урахуванням головних чинників та тенденцій, що впливатимуть на грошово-кредитну систему в 2006 році, передбачено такі змінні індикатори фінансової сфери:

Прогнозні макроекономічні показники фінансової сфери у 2006 р.

			2006 рік
	Усього	У тому числі кварталами
		І	II	III	IV
Індекс споживчих цін (у відсотках), грудень до грудня попереднього року	108,5- 109,5	103,1 -103,5	104,7-105,1	104,8-105.6	108,5-109,5
Монетарна база (млн. грн.)	90515-97640	73455-79955	79390 -86105	84580-91485	90515-97640
темпи зростання до попереднього року (у відсотках)	122-127	99- 104	107- 112	114- 119	122-127
Грошова маса (млн. грн.)	223675 -240780	177880-193355	199015 -215245	209580-226200	223675 -240780
темпи зростання до попереднього року (у відсотках)	127- 132	101 - 106	113-118	119-124	127-132
Обмінний курс гривні до долара США, середній за період {грн. задол. США)	5,0-5,2	5,0-5,2	5,0 - 5,2	5,0-5,2	5,0-5,2

Головним орієнтиром грошово-кредитної політики, що відображає рівень і тенденції стабільності грошової одиниці, є індекс споживчих цін. Регулювання обмінного курсу спрямовуватиметься на підтримання цінової і фінансової стабільності. Показники монетарної бази і грошової маси є проміжними орієнтирами, які використовуються для вирішення поточних завдань монетарного забезпечення макроекономічної рівноваги. Виконуючи головну конституційну функцію - забезпечення стабільності грошової одиниці Національний банк України оперативно реагуватиме на зміни в попиті на гроші, забезпечуючи рівновагу на грошовому ринку та монетарні умови для соціально-економічного розвитку.