III. Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку України

3.1. Проблеми розвитку грошового ринку в Україні

Проблеми розвитку грошового ринку в Україні розглянемо протягом 1991-2005 р. Так, період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий - це болісні роки з кінця 1991 до першої половини 1994, коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991р. до 2100 % в 1992 р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1993 р. – 10256% на рік. В цей період інструменти грошової політики не працювали, оскільки Національний банк України не міг впливати на стан грошового ринку через відсутність умов використання класичних інструментів регулювання грошового ринку. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались за Постановами Верховної Ради України, що призвело до таких темпів інфляції.

В 1992 році кредитна емісія (за оборотами) склала нечувану за тих часів суму в 1 трлн. крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості та поповнення обігових коштів підприємств. У 1993 році обсяги кредитної емісії збільшились ще в 30 разів проти 1992 року і становили 30 трлн. крб. Сімдесят відсотків цієї емісії було спрямовано на фінансування підприємств агропромислового комплексу.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії були головною причиною гіперінфляції, поглиблення фінансової кризи та значного знецінення вартості національних грошей. Емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції, що гальмувало використання Національним банком України такого інструменту регулювання як процентна ставка. І тільки з 1994 року обсяги кредитних емісії почали зменшуватись. Це дозволило розпочати запровадження нормальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів і, таким чином. стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Виважена монетарна політика протягом 1996 - 1991 років, спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції. Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і надалі набуло стабільного характеру У 1997 році інфляція споживчого ринку склала 10,1 відсоток - це найнижчий рівень за весь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяли створенню належних умов для можливого економічного зростання в наступні роки, створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів.

Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика Національного банку України почали запроваджуватись фактично з 1994 року. До цього періоду за три попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише три рази - в період високої інфляції ти гіперінфляції вона адміністративно була підвищена в 1992 році з 80% до 100% та в 1993 році до 240% і була на від'ємному рівні відносно інфляції. Тобто, в період гіперпінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчим, через що вартість національної валюти планомірно підривалась.

Активна процентна політика почала проводитися з 1991 року, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів - від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції, хоч коливаний і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (декілька десятків процентних пунктів у місячному обчисленні).

В 1995 році такі відхилення зменшились від +6 до -8, а в 1996 році - в середньому до +3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпечення відносно нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та суб'єктів господарювання.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент регулювання, як обов'язкове резервування коштів комерційних банків, фактично не міг працювати. Тільки в 1994 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15%.

З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-а норма резервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти на фінансування пріоритетних об'єктів народного господарства.

З кінця 1995 р. почалася практика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це було також важливим фактором стабілізації фінансового ринку.

На початку 1997 року загальна норма обов'язкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталася. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірвано в 1994 році із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою в 1995 році від кредитування Національним банком України суб'єктів господарювання. В доповнення до цього, були припинено також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто використанням пільгової процентної ставки.

У таких умовах кредитна підтримка підприємств почали здійснюватись через проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державне: кредитної підтримки.

З 1996 року суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження таких інструментів виникла після створення ринку державних цінних паперів.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного ринку за останні три роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції. Досягалося це шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Одним із головних здобутків політики фінансової стабілізації в грошово-кредитній сфері за ці роки стало випереджаюче зростання грошової маси щодо інфляції, яке дозволило збільшити наповнення економіки платіжними засобами. За 1997 рік при фактичній інфляції 10,1 відсотка грошова маса в номінальному виразі зросла на 34 відсотки, а грошова база - на 44 відсотки.

Проте, завдяки виваженій грошово-кредитній політиці, поступове наповнення економіки грошима вперше за останні роки не спричинило цінової реакції на споживчому ринку.

У 2004 році грошово-кредитна політика позитивно вплинула на збереження фінансової стабільності та підтримку економічного розвитку. Зростання ВВП становило 12,1%, грошова маса збільшилася на 32,4%, грошова база - на 34,1%, обсяги кредитування економіки - на 30,2%. Номінальний курс гривні до долара США укріпився на 0,5%, а девальвація реального ефективного курсу становила майже 2%. Разом з тим відбулось суттєве підвищення індексу споживчих цін (12,3%), яке обумовлене зростанням цін на продовольчі товари, головним чином м'ясної групи, і пальне. Значний вплив на прискорення темпів інфляції спричинило підвищення споживчого попиту внаслідок зростання соціальних виплат населенню, що сформувало сильні інфляційні очікування, дія яких триває й у поточному році. Рівень монетизації економіки на кінець 2004 року становив 32,02%, зрісши за рік на 7,1%, що є найнижчим показником за останні п'ять років, у зв'язку з чим значно зменшилась частка приросту грошової маси, яка абсорбується через зазначений канал і, відповідно, зросла частка приросту грошової маси, яка була поглинута підвищенням цін, що свідчить про тенденцію до посилення дії монетарного чинника інфляції. У розвитку банківської системи минулого року головною позитивною тенденцією було значне прискорення темпів капіталізації, У кредитному портфелі банків випереджаючими темпами зростали довгострокові кредити, істотно підвищилася фінансова ефективність банківської діяльності.

Слід відмітити, що у 2005 р. валютно-курсова політика в умовах змін кон'юнктури ринку спрямовується на підтримку стабільності та уникнення значних коливань обмінного курсу гривні. На початку року внаслідок очікувань щодо укріплення гривні значно збільшився приплив спекулятивного капіталу з-за кордону. Протягом січня - квітня суттєво зросла пропозиція, а обсяг викупу валюти Національним банком досяг 4,23 млрд. дол.США (за відповідний період минулого року - 1,37 млрд. дол. СІЛА), що обумовило ревальвацію курсу на 4,8 відсотка, яка позитивно вплинула на стримування інфляції.

Однак подальші коливання цін на пальне, висока інфляція, погіршення сальдо торгового балансу, зменшення іноземних Інвестицій призвели до зниження пропозиції та підвищення попиту на валюту. Унаслідок цього в травні - серпні обсяг викупу валюти зменшився до 1509,8 млн. дол.США (з незначним від'ємним сальдо інтервенцій у червні), тоді як за відповідний період попереднього року цей показник був у 2,5 раза більшим (3,8 млрд. дол. США). У цих умовах подальша ревальвація була призупинена і курс утримувався на рівні 5,05 грн. за дол. США.

Проведений аналіз дає змогу виділити основні проблеми у сфері фінансово – грошового обігу:

1) криза платежів;

2) відсутність незалежності фінансової системи від впливу міжнародних фінансових організацій;

3) слабкий рівень регулювання цін в ПЕК та на транспорті;

4) недосконала структура платіжних засобів;

5) жорстке обмеження грошової маси, яка перебуває в обігу;

6) цінові дисбаланси, порушення паритету цін між сільськогосподарським виробництвом та промисловістю, тощо;

7) зростання частки тіньового обігу грошей.

Відповідно для стабілізації грошового ринку в Україні дуже важливим є удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій, однак зупинимося лише на визначальних.

По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет — не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку.

По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою.

По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це найслабше місце у політиці реформ.

По-четверте, детінізація української економіки та ін.

Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.