- •II. Аналіз грошового ринку України на сучасному етапі 22
- •III. Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку України 47
- •І. Теоретичні засади грошового ринку
- •1.1. Суть та структура грошового ринку
- •1.2. Характеристика інструментів грошового ринку
- •1.3. Місце і роль грошового ринку
- •II. Аналіз грошового ринку України на сучасному етапі
- •2.1. Механізм функціонування грошового ринку
- •2.2.Забезпечення рівноваги на грошовому ринку
- •2.3. Сучасний стан грошового ринку України
- •III. Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку України
- •3.1. Проблеми розвитку грошового ринку в Україні
- •3.2. Перспективи та стратегії розвитку грошового ринку України
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Додатки
І. Теоретичні засади грошового ринку
1.1. Суть та структура грошового ринку
Ринок – це економічний механізм, що спирається на сукупність певних інститутів. У ринку реалізуються попит і пропозиція на товари і послуги. Оскільки гроші – це певною мірою теж товар, то і вони у своєму застосуванні регулюються загальними принципами усієї ринкової економіки.
В економічній літературі [11, 12, 13, 14] часто зустрічається таке визначення: “грошовий ринок – це сукупність спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодію попиту і пропозицію грошей”.
На думку, ряду вчених. [34, 51, 53 ] грошовий ринок є складовою сфери грошового обігу, посідає важливе місце серед інших його елементів та є механізмом перерозподілу грошових ресурсів у секторах економіки та збалансування грошових потоків окремих суб’єктів і грошового обігу в цілому. Але його роль цим не обмежується. Завдяки грошовому ринку формується рівень відсотка як ціни грошей, що є найважливішим економічним показником.
Демківський А.В. [19, с. 114] трактує грошовий ринок “як систему грошових відносин і банківських і спеціальних фінансово-кредитних інститутів, які забезпечують функціонування сукупності грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл під впливом взаємодії законів попиту і пропозиції”.
В ринковій економіці грошовий ринок охоплює сукупності операцій з короткотерміновим і довгостроковим позиковим капіталом. Основним джерелом його утворення стають заощадження домашніх господарств. Як правило, їх акумулюють фінансові посередники і на ринковій основі передають у позику функціонуючим товаровиробникам як інвестиції. Математичний вираз цього процесу (Г-Г) – нібито беззмістовний, але насправді купівля грошей на ринку – не кінцева самоціль. Добуті тут гроші стають допоміжним інструментом, що використовується для розширення виробництва й обслуговування товарів. Тобто це особливий сектор ринку, на якому купують і продають гроші як специфічний товар, формується попит і пропозиція та ціна цього товару з метою перетворення у інвестиції.
Специфіка грошей як абсолютно ліквідного активу визначає такі особливості грошового ринку [12, с. 78]:
По-перше, купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли вони є вільні у наявності в одних суб’єктів та створитися потреби їх витрачання іншими;
По-друге, передача товар – гроші відбувається умовно у формі позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;
По-третє, внаслідок купівлі продажу грошей власник не втрачає права власності на відповідно продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;
По-четверте, у момент продажу продавець не отримає еквівалента, а покупець – відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентну суму вартості в товарній формі.
По – п’яте, на грошовому ринку гроші перетворюються у визначальний об’єкт, у їх самоціль. Вони передаються власниками у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на товари. Водночас покупець прагне отримати їх у використання на таких самих засадах, як і товар. Ось чому куплена вартість рухається лише у грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. Метою цього переміщення стає отримання додаткового доходу у вигляді відсотка як плати за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець, зі свого боку, має намір отримати додатковий дохід внаслідок розширення своєї виробничої і комерційної діяльності.
Суб’єктами грошового ринку виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, які продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов’язання.
Безперечно, його головні учасники - комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.
Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов’язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.
Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов’язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйняті у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне дисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.
Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання - надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.
Для Національного банку грошовий ринок - надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них - на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.
Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Появились нові учасники ринку - фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов’язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.
Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошову ринку, останній має наступну структуру, яка наведена на рис. 1.1.
У сегменті ринку грошей, який ще називають монетрний ринок, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткостркових позик і депозитнизх операцій з метою обсялуговування руху обігових коштів підпримств, банків, населення і держави.
Рис. 1.1 Структура грошового ринку
Об’єктом купівлі- продажу стають тимчасово вільні кошти і валюта, а субєктами ринку грошей виступабть фінансово – кредитні інститути, які мобілізуються і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян, держави.
У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, громадських організацій, населення і держави. Об'єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб'єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян, держави.
У свою чергу структура ринку грошей складається з валютного ринку та ринку короткострокових банківських кредитів, що мають розвинену мережу спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, діяльність яких забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар. Але гроші як звичайні товари на товарному ринку не продаються і не купуються. Вони обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється нормою позикового відсотка, яка і є ціною “товар – гроші” як капіталу. Тому ринок грошей діє як складова частина і відповідний сегмент фінансового ринку, на якому реалізуються короткострокові депозитно-позикові операції.
При цьому валютний ринок охоплює операції купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо За своїм режимом функціонування валютні ринки поділяються на вільні, тобто діють без валютних обмежень, і обмежені, якщо валютні операції дозволяються уповноваженими органами або здійснюються за офіційно встановленим валютним курсом.
Ринок позикового капіталу охоплює відносини акумулювання й купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком використання понад один рік, які обмінюються за альтернативною вартістю, що вимірюється нормою позикового відсотку. Структурними сегментами ринку позикових капіталів діють ринок короткострокових фінансових активів, ринок цінних паперів і ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів. Об'єктом оперування на ринку виступають не самі гроші, а право на тимчасове їх використання на умовах зворотності, строковості та платності позик. При цьому ринок цінних паперів охоплює як кредитно-боргові відносини (облігації, векселі тощо), так і відносини співволодіння (акції), що можуть продаватися, купуватися і погашатись.
Якщо розглядати грошовий ринок з позицій застосування на ньому інструментів і методів управління грошовими потоками, то його можна класифікувати як два взаємопов'язаних і таких, що доповнюють один одного і водночас відособлених два ринки: ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.
Ринок позичкових капіталів охоплює специфічну сферу товарних відносин, де реалізуються відносини акумулювання грошових коштів фізичних і юридичних осіб та надання позичок на принципах кредиту з метою забезпечення потреб суспільного відтворення. На цьому ринку задіяні кредитно-фінансові установи і фондові біржі, за допомогою яких реалізується рух позичкового капіталу для забезпечення нормального кругообігу капіталу.
Функціонування ринку цінних паперів складає частину ринку позичкових капіталів. Як частина грошового ринку він охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння. Через банки, спеціальні кредитні установи і фондову біржу акумулюються грошові нагромадження суб'єктів господарського життя, а далі спрямовуються у виробничі та невиробничі інвестиції. При цьому взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і перерозподіл трудових і матеріальних ресурсів між галузями економіки, сприяє структурній перебудові суспільного виробництва.
Структуризацію грошового ринку можна продовжити на основі кількох критеріїв [16, с. 84 ]:
• по-перше, за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. За даною ознакою розрізняють ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоч вказані ринки діють відносно самостійно, проте, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, комерційні банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати усі види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку;
• по-друге, за інституційними ознаками грошових потоків. Кожний грошовий потік може оцінюватися як додатний грошовий потік, якщо йдеться про надходження, і від'ємний грошовий потік, якщо через нього відбувається витрачання грошових коштів. Різниця між ними становить чистий грошовий потік. За інституційними ознаками грошових потоків грошовий ринок поділяють на три сектори: фондовий ринок, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських фінансово-кредитних інститутів.
На фондовому ринку забезпечується переміщення небанківського капіталу. Він приводиться у рух за допомогою акцій, облігацій та інших фінансових інструментів середньо- і довготривалої дії, що купуються і продаються на фондовій біржі. Фондовий ринок країн з розвиненою ринковою економікою став основним джерелом фінансових інвестицій у розширене відтворення основного і оборотного капіталу.
• по-третє, за критерієм економічного призначення куплених на грошовому ринку коштів виокремлюють два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. Класичними організаціями ринку грошей стали: міжбанківське кредитування та операції вторинного ринку державними зобов'язаннями. Оскільки цей ринок найтужливіший до змін у кон'юнктурі ринку, то його ціна у вигляді відсотка служить базою відсоткової політики країни. Попит і пропозиція грошей на ринку капіталів менш динамічні, ніж на ринку грошей, тому рівень відсоткової ставки стабільніший, куплені кошти використовуються для поповнення основного й оборотного капіталу на середньо-і довгостроковій основі.
