2.Реалізм і символіка картин української дійсності в романі Уласа Самчука "Марія".

Поштовхом до написання роману став голодомор в Українi 32-33-го рокiв, але змалював письменник гiрку iсторiю життя України через життєву трагедiю героїв роману впродовж кiлькох десяткiв рокiв, бо така його творча манера - показувати людину в iсторичному часi. Марiя - головна героїня роману. Змальовуючи її нелегке сирiтське життя, Улас Самчук наводить нас на думку, що подiбною до Марiїної долi була iсторiя України кiнця XIX - початку XX столiття, яка пiсля поразок минулих вiкiв лишилася сиротою, бiдною вдовою на узбiччi свiтової iсторiї.Судилося Марiї випити свою чашу сповна: спiзнала вона справжнього щастя, зазнала й тяжкої недолi; i що бiльшим було її щастя, тим бiльшою i страшнiшою була катастрофа. Її життєвий шлях - то доля всiєї України. Марiїн рiд, як i бiльшiсть українцiв, зустрiли революцiю непiдготовленими. А найбiльше горе матерi - бути свiдком, як гинуть дiти, згасає увесь рiд: на Соловках - наймолодший син Лаврiн, зять Архип, у селi вiд голоду донька Надiя, внучка Христуся, останньою - сама героїня…

Білет № 17

1.Ідея єдності людини і природи в драмі-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки.

Люди повинні пам'ятати, що природа — це не просто дім, в якому ти живеш, це те, що живе поряд з тобою, можливо, не схожим на людське, але повнокровним життям.Геніальна поетеса Леся Українка зрозуміла цю істину — і перед очима живими картинами постали чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. І вся ця лісова, водяна, польова сила прийшла до неї, щоб письменниця увіковічила їх, дала безсмертя.Усi ми: квiти, трави, дерева, люди - дiти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повiтрям, грiємося пiд одним сонцем, пускаємо корiння в одну землю. I все життя тягнемось до висот небесних - гiлками-руками, думами-мрiями, душами-квiтами.Пiд впливом цього свiтлого почуття розпускається "цвiт душi" людського хлопця Лукаша. Це Мавка i весна пробудили в ньому сили, що досi дрiмали, i зробили його душу зрячою на красу.Та все минає. Пiзнє лiто вносить свої змiни в лiсовi пейзажi i в людське життя. Покошено i складено в стiжки буйнi трави, перша сивина впала на скронi дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод.У драмi-феєрiї дiйовими особами нарiвнi з людьми виступають i сили природи, що виросли на фольклорному грунтi: Русалка, Водяник, Лiсовик, Перелесник та iншi. Серед них теж є добрi й злi, та це не порушує рiвноваги у навколишньому свiтi.

2.Мотиви лірики Василя Симоненка. Прочитати напам'ять вірш „Лебеді материнства"

Василь Симоненко прожив 28 років. Та він назавжди увійшов у історію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, ліричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса і щирість почуттів.Людина глибокої душі, В. Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все складалося за бажанням, коли не вдавалося висловити коханій те, чим жила душа.Зворушлива відвертість інтимної лірики В.Симоненка викликає захоплення читача, бере у полон його душу, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші "Розвели нас дороги похмурі .", "Дотліває холод мій у ватрі", "Я тобі галантно не вклонюся". У них поезіях багато тривоги, муки, недовисло-влених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона "крихітна", "мила" і "прозора, мов ранкова тінь". До цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) "дотліває холод". Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини закоханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити важливого від дрібничкового, мізерного. Життя, звичайно, "не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль", але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане: "Пробач, моя вина" (вірш "Моя вина") рятує кохання, допомагає подолати кризу.

Білет № 18