1. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії

Перші систематизовані знання про сутність економічної системи, її цілі виникли лише наприкінці XV — в XVII ст., на етапі становлення капіталістичного способу виробництва. Меркантилізм - 15-16 століття. Першою школою політичної економії (як основної складової економічної теорії) був меркантилізм, який отримав свою назву від італійського слова "мерканте" — торговець, купець. Це зумовлено тим, що капіталістичні економічні відносини почали формуватися насамперед у торгівлі. Найвидатнішим представником меркантилізму був французький учений А. Монкретьєн. Меркантилісти відображали переважно інтереси торговельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку. Фізіократія - 17-18 ст. — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Представники:Ф.Кенне, А.Тюрго, В.Мірабо, Д.Норе. Класична школа - А. Сміт. 18 ст. Багатство нації створюється в процесі виробництва. Основний фактор - продуктивна праця. Ринковий механізм. Найвидатнішими представниками класичної політекономії були англійські економісти А. Сміт і Д. Рікардо. Основою переходу до неї було те, що капітал із сфери обігу інтенсивно проникає у сферу виробництва. Класики політичної економії стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а вся сфера матеріального виробництва. Тим самим вони започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність у виробничій сфері є джерелом багатства. В 19 столітті поділились на марксизм та маржиналізм. Марксизм - Наступний етап розвитку економічної теорії пов'язаний з іменами К. Маркса та Ф. Енгельса. Основною заслугою економічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і насамперед основного економічного закону. Багато ідей К.Маркса догматично тлумачилися верхівкою партійного, державного та радянського апаратів. Його послідовник Ф.Енгельс першим визначив предмет політичної економії як науку, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ. Маржиналізм - теорія граничної корисності. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер, англієць В. С. Джевонс і француз Л. Вальрас. Основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономі-ка) та національної економіки (макроекономіка). Неокласичний напрям сформувався у протистоянні з марксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею мінімального, опосередкованого втручання держави в економіку. Зокрема, теорії трудової вартості протиставлялася концепція "граничної корисності" Нині неокласичний напрям представлений двома теоріями — монетаризмом і неолібералізмом. Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса, який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати. Він обґрунтував необхідність державного регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції за допомогою фінансово-кредитних важелів, зокрема — збільшення державних інвестицій, зниження відсоткової ставки під час кризи тощо. Монетаризм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму І.Фішер. Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. На їхню думку, в довгостроковому плані фінансова експансія веде до росту відсоткових ставок та витісненню приватних інвестицій, а кредитно-грошова експансія стимулює інфляцію. Монетарна політика спирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки.

1.2. Предмет, метод, функції, рівні економічної теорії.

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому - на мікро-, макро-ї глобальному рівнях.Мікрорівень економіки починається з сім'ї; фірма (підприємство) є його основною ланкою.Макрорівень охоплює господарство цілої країни, а глобальний - міждержавні економічні об'єднання та всесвітнє господарство. Предметом економтеорії є виробничі відносини, які складаються з економічних та загальних організаційно-економічних відносин.

Роль економічної теорії в суспільному житті виявляється через її функції. Основна функція економічної теорії –– пізнавальна. Усебічно досліджують форми економічних явищ, їхню внутрішню сутність, розкривають взаємозв’язок між ними й таким чином пізнають закони, що регулюють господарську діяльність як на рівні окремих суб’єктів економіки, так і на рівні всього суспільства. Із пізнавальною функцією тісно пов’язана прогностична. Вона полягає в тому, що на підставі отриманих знань про економіку обгрунтовують наукові основи передбачень, перспективи розвитку в майбутньому. Важливою є також практична функція. Вона полягає у використанні економічних знань для обгрунтування заходів здійснення господарської діяльності як окремими господарюючими одиницями, так і державою. Економічна теорія виконує й світоглядну, або ідеологічну функцію: знання законів розвитку економіки формує в людей певну систему поглядів на цю сферу суспільства. Ще одна важлива функція -– методологічна. Це теоретична основа багатьох економічних наук.

Основними методами пізнання економічної теорії є такі. Діалектика — базується на використанні законів сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей. Наукова абстракція — відокремлення основних, найсуттєвіших сторін певного явища від всього випадкового, не істотного. Результат — формування понять, економічних категорій, виявлення і формування законів. Аналіз і синтез. При аналізі — об'єкт досліження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо. При синтезі — об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Індукція і дедукція. Індукція — від окремого до загального, від знання нижчого ступення до вищого. Дедукція — від загального до одиничного. Метод забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особлвого і всезагального. Історичний і логічний методи використовуються для дослідження єдності. Історичний — вивчає процеси у тій історичній послідовності у якій вони виникали, розвивались і змінювались один за одним. Логічний — досліджує процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись від історичних випадковостей, подробиць не властивих цьому процесу. Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісний вираз економічних прцоесів і явищ, структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Ці моделі дають можливість більш детально дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання. Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Дає можливість на практиці перевірити економічні гіпотези, теорії.

2.1. Основні фактори виробництва.

Виробни́цтво — процес створення матеріальних і cycпільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:

• власне виробництво: основне виробництво, виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура

• розподіл

• обмін

• споживання

Фактори виробництва — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори. У вченнях класиків по-різному ставилися акценти на окремі фактори виробництва. Наприклад, в працях фізіократів та Франсуа Кене як засновника цієї школи земля/природа була єдиним продуктивним фактором виробництва. Отже, землевласники були єдиним продуктивним класом суспільства. Адам Сміт вважав працю та її поділ основним продуктивним фактором виробництва, оскільки забезпечення товарами та послугами стало з часом краще, проте, якість землі та клімат особливо не змінилися. Такий підхід пояснює також економічний ріст. Теорію щодо оцінки вартості продукту на основі праці розвинули пізніше Давид Рікардо та Карл Маркс. Капіталісти вважали/вважають капітал найбільш важливим фактором виробництва.

Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.Виробничі ресурси (чинники виробництва) — це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.

Ресурси: капітальні, праця, природні, підприємницькі здібності.

Виробництво в економічному розумінні — це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

Розрізняють:

• Природні ресурси — це все те, що людина бере з природи і за допомогою своєї праці перетворює на продукт задоволення власних потреб.

• Трудові ресурси — це здатність людини до продуктивної осмисленої діяльності в основі якої є фізичні та розумові здібності людини.

• Капітальні ресурси — це все те, що виступає попередником між людиною природніми ресурсами та проміжними товарами.

• Промисловий товар — це все те, що зазнало попередньої людської праці і призначено для використання у подальшому виробництві.

2.2. Економічні потреби, їх сутність та класифікація. Закон зростання потреб.

Потреба - це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення. Отже економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Розрізняють:

• метеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва).

• нематеріальні блага (нематеріальне виробницвто).

• споживчі блага (товари та послуги призначені для безпосереднього задоволення людських потреб).

• виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ).

• теперішні блага

• майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористуватися у майбутньому).

Класифікація економічних потреб:

1. за характером виникнення:

   • первинні(базові), пов'язання з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло.

   • вторинн, виникнення та зміна яких зумовлена розвитком цивілізації(одяг, техніка).

2. за засобами задоволення:

   • матеріальні

   • нематеріальні(духовні потреби)

3. за нагальністю задоволення:

   • першочергові

   • другорядні(предмети розкоші)

4. за можливостями задоволення:

   • насичені, мають чітку межу і можливість повного задоволення

   • невгамовні(не мають меж насиченя)

5. за участю у відтворювальному процесі:

   • виробничі

   • невиробничі

6. за суб'єктами вияву:

   • особисті

   • колективні, групові

   • суспільні

7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

   • абсолютні(перспективні потреби)

   • дійсні(суспільна норма для певного періоду)

   • платоспроможні

   • фактичні(задовольняються наявними товарами та послугами)

Ця система постійно змінюється, та доповнюється.