- •1. Основи лідерства
- •1.1. Поняття і зміст лідерства
- •1.2. Типологія лідерства
- •2. Теорії лідерства
- •2.1. Теорія рис
- •2.2. Концепції харизматичного лідерства
- •2.3. Чинник-аналітична і ситуаційна теорії лідерства
- •2.4. Теорія конституентов і інтерактивний аналіз
- •2.5. Психологічні теорії лідерства
- •3. Управління лідерством в організації
- •4. Роль лідера в управлінні организацией4. Роль лідера в управлінні організацією
- •4.1. Роль лідера в управлінні організаційною культурою
- •Роль лідера в управлінні коммуникациейРоль лідера в управлінні комунікацією
- •Роль лідера в управлінні персоналом
- •4.4. Роль лідера в управлінні зовнішніми зв'язками
- •Роль лідера в управлінні змінами
- •ЗаключенієЗаключеніє
- •Список використаної літератури
Роль лідера в управлінні персоналом
Як вже наголошувалося вище, будь-яка організація – це сукупність стабільних соціальних груп. Формування цих груп здійснюється як на основі структурних і функціональних особливостей організації, так і на основі спільності рис і інтересів індивідів, які збираються в групи для сумісного вирішення загальних проблем. Формальні і неформальні групи хитромудрим чином переплітаються, утворюючи живий і єдиний організм конкретної організації.
Енергія цих груп може бути як творчою, так і руйнівною. Вона може бути сфокусирована в єдиному напрямі, але може бути також направлений на суперечливу мету, внаслідок чого розпиляли організаційні ресурси, що у результаті знижує ступінь ефективності колективної діяльності.
Компетентний менеджер здатний організувати ефективну діяльність формальних груп і управляти нею. Неформальний лідер може створити і управляти неформальною групою. І лише формальний лідер, що володіє мистецтвом ефективного лідерства, може оптимально управляти як формальними, так і неформальними групами.
В кожній групі існує сукупність проблем, пов'язаних з груповою динамікою. Групова динаміка – це дуже складний і багатоплановий процес розвитку групи, зміни взаємостосунків між її членами, а також мотивації, настроїв, відносин і положення всіх членів. Групова динаміка визначає енергію розвитку групової поведінки і ступінь ефективності рішення групою що стоять перед нею задач.
Процеси групової динаміки закономірні для будь-якої групи і організації незалежно від її чисельності, характеру і особливостей лідерства. Лідер може здійснювати свою діяльність з урахуванням особливостей групових процесів або ігнорувати їх. В останньому випадку він закономірно відмовляється від найефективнішого способу рішення що стоять перед ним задач. Тільки управляючи процесами групової динаміки на всіх рівнях формальний лідер забезпечує можливості ефективної групової діяльності і ефективність свого лідерства.
Групова динаміка безпосередньо пов'язана із стадіями групового розвитку. Фахівці виділяють чотири стадії розвитку групи, кожна з яких має свої особливості, визначаючи здатність групи вирішувати що стоять перед нею задачі. Такими є:
Стадія формування.
Стадія вибуху незадоволеності.
Стадія вироблення групових норм.
Стадія виконання завдання.
Кожна стадія характеризується особливістю чинників, що викликають домінуючий вплив на поведінку індивідів і розвиток групи. До цих чинників відносять індивідуальні потреби, очікування групи і потреби конкретного завдання.
На першій стадії групового розвитку поки що розрізнені індивіди обмінюються ідеями і іншою інформацією щодо того, що їм належить зробити. Стадія формування групи характеризується домінуванням індивідуальних мотивів поведінки. Виявляючи суть завдання, свою роль в його виконанні і місце в групі, члени групи орієнтовані на особисті потреби, вони зацікавлені в проясненні системи позитивного і негативного підкріплення їх майбутньої діяльності.
На цій стадії група є конгломератом індивідів, які по-різному відносяться до факту необхідності участі в груповій діяльності. Одні розуміють її доцільність, але відчувають негативні емоції. Інші не повною мірою розуміють мету і зміст групової діяльності, але проявляють позитивні емоції і готовність брати участь у складі групи. Треті ніяк не позначають свого відношення і не відчувають яких-небудь емоцій із цього приводу.
Проте, не дивлячись на всю різноманітність відносин до групи і свого членства в ній, всі індивіди випробовують потребу в конкретизації завдання, своїй ролі в його виконанні, узгодженні діяльності з іншими членами групи і оформленні відносин лідерства.
Потреба в лідерстві і керівництві стає загальної для всіх членів групи на першій стадії її створіння. Тому управлінський лідер на цій стадії повинен:
забезпечити лідерство;
прояснити групову мету і задачі, ролі членів групи, умови і т. п.;
забезпечити позитивне і негативне підкріплення;
забезпечити неформальну комунікацію, обмін інформацією.
Стадія вибуху незадоволеності, на жаль є обов'язковим елементом групового розвитку. Ступінь незадоволеності і тривалість цієї стадії можуть варіюватися. Процес обміну інформацією між членами групи щодо їх очікувань і уявлень з приводу групової діяльності об'єктивно характеризується певною незгодою один з одним. Ця незгода обумовлена відмінностями в рівні професіоналізму, особових амбіцій, індивідуальної сили і впливу, а також відмінностями в уявленнях про мету завдання і способи його виконання.
Індивідуальні представлення членів групи щодо їх ролі і впливу, а також про характер групової діяльності не збуваються. Мало того, зусилля групи сконцентровані на боротьбі за владу і вплив в групі, а не на виконанні завдання. Розбіжність між індивідуальними очікуваннями і реальністю виражається в зростанні розчарування і незадоволеності членів групи результативністю її діяльності і ефективності лідерства. Ця незадоволеність випліскується в претензіях до офіційного керівника, організатора групи, її членам і супроводиться взаємними звинуваченнями. Неусвідомлене бажання кожного позбавити себе від персональної відповідальності за відсутність задоволеності груповою взаємодією і результативністю діяльності приводить до пошуку винуватого, так званого «козла відпущення». Ним і стає в очах більшості членів групи груповий лідер.
Його поведінка і діяльність по встановленню мети і задач, а також по управлінню групою піддаються критиці. В цій ситуації, якщо лідер проявить невпевненість і, визнаючи законність критики, приймає звинувачення на свою адресу, міняючи тактику або задачі групи по виконанню завдання, то він неминуче втрачає авторитет і вплив в групі. Одночасно відбувається повернення групи до першої стадії свого розвитку.
Якщо лідер продовжує контролювати ситуацію, послідовно здійснюючи дію на членів групи (щоб прояснити їх індивідуальні ролі і задачі, а також погоджувати групову діяльність), то поступово атмосфера в колективі починає мінятися у міру зближення думок і прояву готовності членів групи до компромісів. Задачами управлінського лідера на цій стадії розвитку групи є:
забезпечення стійкого і ясного зв'язку між індивідуальними інтересами членів групи і метою групи;
прояв інтересу до потреб і особливостей членів групи
визначення критеріїв групової діяльності, цінностей і норм;
мотивація членів групи до досягнень;
дозвіл конфліктів і суперечностей;
прояв відношення до процесів розподілу неформальної влади;
прояснення індивідуальних і групових задач.
Конфлікти і прояви індивідуальних мотивів підводять членів групи до розуміння важливості згоди і групової згуртованості як чинників ефективності групової діяльності. В групі зростає персональна відповідальність членів за кінцевий результат групової діяльності. В цій ситуації група переходить до третьої стадії розвитку – виробленню групових правил взаємодії і норм діяльності. Фіксується баланс сили і впливу членів групи, їх соціальні ролі і статус в групі, що склався.
Увага групи поступово перемикається з проблем групової динаміки на проблеми виконання завдання. В зв'язка з цей перед формальним лідером виникають наступні задачі:
забезпечення зв'язку декларованих цінностей і норм з практикою;
мотивація розвитку взаємостосунків і взаємодії;
уточнення задач і завдань;
підкреслення статусу групи і її членів;
розвиток мотивації до досягнень;
заохочення інновації і самостійності;
заохочення розвитку групової згуртованості і спрацьованості.
Лідерство в умовах групової динаміки і його ефективність визначається здібностями лідера сприйняти і задовольнити специфічні потреби групи на кожній стадії і вибрати стиль дії (моделі поведінки) відповідно до готовності членів групи підкорятися і виконати завдання. Ефективна групова діяльність можлива лише при гармонійному поєднанні індивідуальних і групових потреб із забезпеченням необхідних умов для виконання завдання.
Навіть невеликий досвід роботи дозволяє лідеру помітити відмінності підлеглих в прояві схильності до певного типу завдання і реакції на зусилля керівника по контролю і забезпеченню зворотного зв'язку. Фахівці виділяють два різні типи підлеглих:
підлеглих, орієнтованих на мету;
підлеглих, орієнтованих на завдання.
Співробітник, що відноситься до першого типу підлеглого, вважає за краще спільно з лідером прояснити кінцеву мету, свої ресурси і можливості (повноваження і відповідальність) і залишає за собою право самостійно допрацювати план заходів щодо виконання завдання. Він з ентузіазмом приймає виклик середовища, що постійно змінюється, і сприймає себе як агента змін.
Підлеглий другого типу вважає за краще отримати від управлінського лідера детальну інструкцію по виконанню завдання, включаючу терміни виконання, опис ресурсів і т.д. Він комфортно відчуває себе в стабільній обстановці, при правилах і процедурах, що встояли.
Типи підлеглих і особливості управління
Особливості управління:подчиненным, орієнтованим на мету
Демонструвати статус і владу
Надавати право вільного графіка роботи
Знаходити зворотний зв'язок і проводити оцінки діяльності підлеглого за наслідками роботи
Забезпечити матеріальне стимулювання і виробити критерій оцінки ефективного досягнення мети
Доручати завдання, що вимагають творчого підходу і самостійності
Дати право на помилку
підлеглим, орієнтованим на завдання
Уникати підкреслення статусу і влади
Забезпечити нормований робочий день
Демонструвати схвалення індивідуальних зусиль по роботі над завданням
Дати ясні критерії стимулювання, розробити систему матеріального і нематеріального заохочення за виконання завдання
Доручати рутинну роботу, що не припускає інноваційні рішення
Забезпечити обговорення деталей виконання завдання
Кожний тип підлеглого вимагає від лідера специфічного підходу для максимально ефективного використовування індивідуального потенціалу будь-якого співробітника.
Якщо лідер не вживав спеціальним заходам по відбору персоналу, що відповідає певним вимогам, то, швидше за все, у складі групи будуть представники обох типів підлеглих. В даному випадку ефективність лідера і групової роботи визначатимуться тим, в якому ступені він здатний забезпечувати лідерство всіма типами підлеглих. Адже основна проблема лідерства – підтримка консенсусу і єдність групи на основі загальної мети і групових цінностей.
В результаті взаємодії членів організації закономірно виникають суперечності і конфлікти. Соціальний конфлікт – це особливий вид взаємодії двох і більш індивідів, між якими виникла яка-небудь суперечність.
Через природу людини і соціально-психологічних закономерностей взаємодії людей неможливо повністю уникнути соціальних конфліктів. Тому задачею управлінського лідера є мінімізація його деструктивного потенціалу.
Залежно від характеру конфлікту, мотивів учасників і впливу, який він надає на організаційну діяльність, визначається роль управлінського лідера в його врегулюванні. Лідер може виконувати роль посередника між протиборчими сторонами або судді.
В першому випадку він сосредотачивает свої зусилля і зусилля інших конструктивно набудованих членів організації на зближенні позицій сторін, досягненні згоди із спірних питань. Лідер втручається в конфлікт або переговори з метою надати допомогу в досягненні оптимального рішення по предмету конфлікту.
В другому випадку лідер, спираючись на статусну владу и/или владу особового авторитету, оцінює ситуацію і ухвалює рішення про припинення конфлікту конкретним чином. Він виносить остаточне рішення про оцінку дій учасників і заходи по стимулюванню (негативному і позитивному) поведінки зацікавлених сторін.