ТЕМА:

«Теорії лідерства. Роль лідера в управлінні організацією.»

Зміст

Зміст

Вступ

1. Основи лідерства

1.1. Поняття і зміст лідерства

1.2. Типологія лідерства

2. Теорії лідерства

2.1. Теорія рис

2.2. Концепції харизматичного лідерства

2.3. Чинник-аналітична і ситуаційна теорії лідерства

2.4. Теорія конституентов і інтерактивний аналіз

2.5. Психологічні теорії лідерства

3. Управління лідерством в організації

4. Роль лідера в управлінні организацией4. Роль лідера в управлінні організацією

4.1. Роль лідера в управлінні організаційною культурою

Роль лідера в управлінні коммуникациейРоль лідера в управлінні комунікацією

Роль лідера в управлінні персоналом

4.4. Роль лідера в управлінні зовнішніми зв'язками

Роль лідера в управлінні змінами

ЗаключенієЗаключеніє

Список використаної літератури

Вступ

Лідерство – найважливіший компонент ефективного керівництва. Воно зустрічається скрізь, де є стійке об'єднання людей. Саме слово «лідер» означає «вождь», «провідний». Не дивлячись на уявну простоту цього поняття, в сучасній науці, за наявності спільності вихідних позицій різних авторів, лідерство характеризується неоднозначно.

Лідерство відрізняється від керівництва, яке припускає достатньо жорстку і формалізовану систему відносин панування – підкорення. Лідер – це символ спільності і зразок поведінки групи. Він висувається, як правило, знизу, переважно стихійно і приймається послідовниками.

Людей, що мають владу в організації, можна розділити на три категорії: формальний керівник, неформальний лідер і формальний лідер. Формальний лідер має повний набір інструментів впливу, отже, має більший шанс на успіх.

Аналіз природи лідерства показує, що воно виникає з певних потреб людей і їх об'єднань, які і покликані задовольняти лідери. Більш детально природу лідерства розкривають його різні теорії.

Теорія рис пояснює феномен лідерства видатними якостями людини, такими як розум, воля, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність і ін. Згідно концепціям харизматичного лідерства послідовники випробовують натхнення від лідера і прагнуть у всьому йому наслідувати. В чинник-аналітичній теорії вводиться поняття мети і задач, пов'язаних з конкретною ситуацією, які формують стиль поведінки лідера. Розробники ситуаційної теорії виходили з того, що конкретні обставини визначають відбір лідера і детермінують його поведінку. Теорія конституентов визнає роль послідовників вирішальної у феномені лідерства. Психологічні теорії описують, як внутрішні спонуки людини до заняття керівних позицій впливають на становлення, характер і спрямованість лідера.

Значущість лідерства для керівництва організацією піднімає питання про вплив на дане явище. Лідерством необхідно управляти (наскільки це можливо), тобто Виділяти лідерів, розвивати конструктивних і усувати деструктивних лідерів.

Важлива роль відводиться лідеру в створенні і управлінні організаційною культурою. Залежно від типу організаційної культури лідер виконує різні функції.

Ефективність лідерства безпосередньо пов'язана із здатністю лідерів керувати організаційною і міжособовою комунікацією, впливаючи на її характер.

Роль лідера в управлінні персоналом визначається його зусиллями по відбору гідних претендентів на членство в робочій групі, він повинен направляти групову енергію на рішення організаційної мети. Лідерство також знаходить вираз в дії на членів групи, спонукає їх проявляти свої сильні особові якості і стримувати прояв слабих рис вдачі. Результативність роботи лідера виявляється в його здібностях управляти соціальними конфліктами. Управління соціальним конфліктом складається з послідовної діяльності лідера, прагнучого конструктивно вплинути на ситуацію, що викликала конфлікт, на учасників конфлікту і характер взаємодії всіх зацікавлених суб'єктів. Залежно від характеру конфлікту і особливостей його учасників лідер, що прагне управляти конфліктом. Може вибирати роль посередника або судді.

Стратегія розвитку організації і ефективність лідерства пов'язана з об'єктивними і суб'єктивними можливостями лідера, його здатністю, по-перше, управляти коаліціями, по-друге, створювати і укріплювати відносини співпраці і партнерства з організаціями, взаємодія з якими стає істотним чинником ефективної діяльності організації.

Незамінна роль лідера в здійсненні змін полягає у визначенні ідеї нововведень, формуванні на її основі мети, спільності бачення і стратегії змін.

1. Основи лідерства

1.1. Поняття і зміст лідерства

Практика показує, що жоден чинник не забезпечує велику вигоду і користь для організації, ніж ефективне лідерство. Лідери потрібні для визначення мети і задач, для організації, координації, забезпечення міжособових контактів з підлеглими і вибору оптимальних, ефективних шляхів рішення тих або інших проблем. Очевидно, що організації, де є наявними лідери, можуть досягти всього цього набагато швидше, ніж організації без лідерів.

Слово лідер походить від англійського lead (вести). Значить, лідер – це ведучий, що йде попереду. Лідер – член організації, що володіє високим особистим статусом, що робить сильний вплив на думку і поведінку оточуючих його людей, членів якого-небудь об'єднання, організації і виконуючий комплекс функцій.

Лідерство визначають як процес соціального впливу, при якому лідер шукає добровільної участі підлеглих в діяльності по досягненню організаційної мети (Шрісхайн); або як процес надання впливу на групову активність, яке направлене на досягнення мети (Стогділл).

Лідерство визначають також як конкретні дії лідера по координації і управлінню діяльністю групи (Фрідлер).

Лідерство можна визначити як тип управлінської взаємодії, заснований на найбільш ефективному для даної ситуації поєднанні різних джерел влади і направлений на спонуку людей до досягнення загальної мети. З цього визначення виходить, що лідерство є функцією лідера, послідовників і ситуаційних змінних.

Феномен лідерства корениться в самій природі людини і суспільства. Явища, багато в чому схожі з лідерством зустрічаються в середовищі тварин, провідних колективний, стадний спосіб життя. Тут завжди виділяється найсильніша, достатньо розумна, наполеглива і рішуча особина — ватажок, керівний стадом (зграєю) відповідно до його неписаних законів, які диктуються взаємостосунками з середовищем і є біологічно запрограмованими.

Лідерство грунтується на певних потребах складно організованих систем. До них відноситься, перш за все, потреба в самоорганізації, впорядкуванні поведінки окремих елементів системи в цілях забезпечення її життєвої і функціональної здатності. Така впорядкованість досягається завдяки вертикальному (управління — підкорення) і горизонтальному (корелятивні однорівневі зв'язки, наприклад, розподіл праці і кооперація) розподілу функцій і ролей, і перш за все виділенню управлінської функції і здійснюючих її структур, які для своєї ефективності звичайно вимагають ієрархічної, пірамідальної організації. Вершиною такої управлінської піраміди і виступає лідер.

Чіткість виділення лідируючих позицій залежить від типу спільності, що становить систему, і її взаємостосунків з навколишнім середовищем. В системах, що характеризуються низкою груповою інтеграцією і високим ступенем автономії і свободи різних елементів і рівнів організації, функції лідера виражені слабо. По мірі ж посилення потреб системи, самих людей в складно організованих колективних діях і усвідомлення цих потреб у формі колективної мети специфікація функцій лідера і його структурне, інституційне відособлення підвищуються.

В малих групах, заснованих на безпосередніх контактах їх членів, институциализация лідируючі позиції може не відбуватися. Тут на перший план висуваються індивідуальні якості особи, її здатність об'єднати групу, повести її за собою. В крупних же об'єднаннях, ефективність колективних дій яких вимагає чіткої функціонально-ролевої диференціації і спеціалізації, а також оперативності управління і жорсткості підкорення, институциализация і формалізація (офіційне закріплення) лідируючих позицій, наділювання їх порівняно великими владними повноваженнями обов'язкові.

Саме до такого типу об'єднань відноситься сучасне виробництво. В ньому переслідуються певна, достатньо стабільна мета, реалізація якої вимагає злагодженості дій багатьох людей, їх координації і регулювання на основі розподілу праці. Через це в трудових організаціях обов'язкова институциализация лідерства, його конституювання в керівництво, яке, спираючись на владні позиції, виходить на передній план управління.

Аналіз природи лідерства показує, що воно виникає з певних потреб людей і їх об'єднань, які і покликані задовольняти лідери.

Бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне і те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади і джерела, що її живлять. Лідерство як специфічний тип відносин управління грунтується більше на процесі психологічної дії. Цей процес є набагато більш складним, вимагаючим високого рівня взаємозалежності його учасників. У відмінність від власне управління лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Власне відносини «начальник – підлеглий», властиві традиційному погляду на управління замінюються відносинами «лідер – послідовник».

Відмінність між лідером і менеджером проводиться по багатьох позиціях.

Відмінність менеджера від лідера

Менеджер	Лідер
Адміністратор	Інноватор
Доручає	Надихає
Працює по меті інших	Працює по своїй меті
План – основа дій	Бачення – основа дій
Покладається на систему	Покладається на людей
Використовує тільки доводи	Використовує як доводи, так і емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує рух	Дає імпульс руху
Професійний	Ентузіаст
Поважаємо	Обожнюємо
Робить справу правильно	Робить правильну справу

Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Дослідження показують, що значна група менеджерів багато в чому володіє лідерськими якостями. Проте зворотний варіант зустрічається в реальному житті рідше.

Лідерству значною мірою властива неформальна основа. Воно – суть неформальне керівництво. «Керівництво, - пише, зокрема, Р. Л. Крічевській, - феномен, що має місце в системі формальних (або, як ще говорять, офіційних) відносин, а лідерство – феномен, породжений системою неформальних (неофіційних) відносин. Причому роль керівника наперед визначена «на табло» соціальної організації, обумовлений круг функцій реалізовуючого її обличчя. Роль лідера виникає стихійно, в штатному розкладі установи, підприємства її ні. Керівництво є соціальний по своєму єству феномен, а лідерство¹ – психологічний». Керівництво – явище більш стабільне, менш схильне перепадам думок і настроїв членів групи, ніж лідерство.

По механізму свого висунення лідер може бути формальним або неформальним. В першому випадку його призначають зверху або ж висувають і обирають і він придбаває, таким чином, офіційний статус керівника. Неформальний же лідер може виявитися і отримати визнання в колективі, організації через свої яскраво виражених індивідуальних, соціальних, політичних, психоло-гических і інших якостей. Своїм авторитетом і впливом неформальний лідер впливає на поведінку людей і може скласти опозицію формальному керівнику.

Сила і примушення при лідерстві часто замінюються спонукою і натхненням. В результаті лідерського підходу дія грунтується на ухваленні людьми вимог лідера без явного або прямого прояву влади. Здатність лідера впливати на людей дає йому можливість використовувати влада і авторитет, одержуваний від його послідовників.

В цілому лідерські відносини відрізняє те, що послідовники визнають лідера складовою частиною організації тільки тоді, коли він довів свою компетентність і цінність. Лідер одержує свою владу від послідовників, оскільки вони визнають його як лідера. Для підтримки своєї позиції лідер повинен надавати їм можливість задовольняти свої потреби, які не можуть бути досягнутий по-іншому. У відповідь вони задовольняють лідерську потребу у владарюванні і піднесенні над ними, а також надають йому необхідну підтримку в досягненні організаційної мети.

Невдачі осягають лідерів з різних причин, але успіх до лідерів приходить багато в чому за наявності у них достатньо однакових здібностей і умінь. Вивчення досвіду роботи багатьох лідерів-практиків свідчить. Що для успіху їм необхідно мати здатність створювати образ майбутнього стану організації і доведення його до послідовників. Також успішного лідера характеризує те, що він наділює послідовників відповідними правами і повноваженнями по здійсненню вираженої в баченні мети, може визнати свої слабі сторони і привернути для їх усунення необхідні ресурси, у тому числі і людські. В передачі послідовникам бачення в такій формі, щоб воно вселяло в них ентузіазм і зобов'язання, лідеру може допомогти використовування ефективної комунікації.

В сучасних умовах ефективне лідерство – це не залізна або тверда рука, а висока чутливість до потреб послідовників, яка прояв-ляется в розвитку працівників, у включенні їх в групову роботу, в наданні ним допомоги в досягненні особистої мети.