1)Феномен влади, функції влади, об’єкт , суб’єкт, структура.

Феномен влади ділиться на:атрибутивний (субстаціонарний) і соціологічний (реляціоністський). Атрибутивний-природа влади пояснюється біологічними властивостями психіки. Їх дві: біологічна концепція( М. Марсель) влада- це невідємна властивість людини, яка закладена в її природних інстинктах боротьби і суперництва з іншими представниками роду людського. Психологічна (З. Фрейд) Прагнення дол. Влади як прояв психічної енергії, взагалі досліджують структури в психіці людини, що роблять схильною до підкорення. На перетині атрибутивної та реляціоністської теорії знаходяться ( біхевіоріська концепціяя влади) 1) розглядають владу як особливий тип поведінки, зімовлений невідємною людською властивістю_-прагнення до влади. Політика влади- це можливість і здатність суб’єктів політики, впливати на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, а також на політичну поведінку інших учасників політичних відносин. Функції влади: організаційна, регулятивна, контрольна, координаційна, мобілізаційна, управлінська. Суб’єкт: держава, політична партія,політичні елементи, політичні лідери. Об’єкт: індивіди, соц. групи. спільноти.

2) Ресурси влади –це сукупність засобів і методів за допомогою яких суб’єкт влади здійснює визначальний вплив на поведінку об’єкта. Класифікація ресурсів влади: економічні ресурси( гроші, товари, послуги, пільги, субсидії), соц.. ресурси (можливість соц.. пільги, здатність зміни соц.. статусу), силові ресурси( армія, зброя, служба безпеки, суди), культурно-інформаційні ресурси( знання, навчальні заклади), нормативні ресурси- правові, звичаєві соц.. норми(закони, ропорядження, традиції, моральні норми), демографічний( людина) Суб’єкти політичної влади: об’єкт влади- ресурс влади, суб’єкт влади- мотив влиди.

Джерела влади

• Сила (Основний закон життя – боротьба за їжу, територію; слабкість сили – її абсолютна негнучкість; сила здатна лише на грубий примус)

• Багатство (Володіння власністю забезпечує панівному масу підкоряти своєї волі економічною залежні класи; влада «середньої якості»)

• Знання (влада вищої якості; знання лежать в основі влади «вищої якості», влади найбільше ефективної, бо даний ресурс може бути застосований і для покарання, і для винагороди, і для переконання і навіть для перетворення ворога в союзника; знання не мають обмежень у застосуванні, вони здатні накопичуватися й підсилюватися за рахунок досвіду; знання – найдемократичніше джерело влади; знання – визначають характер влади)

Принципи влади

- суверенітет

- легітимність

Види суверенітету

• Державний (це політико-правова властивість державної влади, що визначає її верховенство і незалежність)

• Народний (це повновладдя народу, народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)

• Національний (це повновладдя нації, можливість самостійного політичного самовизначення)

Принцип легітимності політичної влади – відбиває її правомірність, що виражається в готовності людей добровільно підкорятися владі.

Легітимності влади – ступінь відповідності політичної влади цінностям уявленням індивідів, соціальних груп, суспільства переконаність у необхідності підкорення владі.

Типи легітимності влади

• Традиційний – його джерелом є підкорятися владі, звичаєм, віра в непорушність існуючих порядків.

• Харизматичний – його джерелом є віра у виняткові якості лідера.

• Раціонально-легальний – заснований на вірі в юридично закріплену правильність цілей панування й засобів його здійснення.

Мотив підкорення – визнання влади, сформованої на основі закріплених законодавчих правил і процедур.

Форми політичної влади (за критерієм головного суб’єкта правління )

• Монархія – єдиновладне спадкоємне правління однієї особи (монарха)

• Тиранія – одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади.

• Аристократія – влада кращих тобто верхівкової здатної, привілейованої групі.

• Олігархія – влада небагатьох багатих.

• Темократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто військовою силою.

• Теократія – влада церкви.

• Охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно.

• Демократія – влада народу на основі закону та забезпення прав і свобод громадян.

• Партократія – влада партійної верхівки.

• Бюрократія – панування вищого державного чиновництва.

• Технократія – панування науково-технічної еліти, технологічного мислення.

Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.

Поняття "система" прийшло у суспільні науки з біології і кібернетики. У соціології і політології його вперше використав американський дослідник Т.Парсонс. Інший американський політолог Д.Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття "політична система". Сутність системного опису суспільства найбільше вираження отримала в теоретичних побудовах Т.Парсонса. Він підійшов до розгляду суспільства як складної відкритої системи, яка складається з чотирьох підсистем, кожна з яких виконує певну функцію.

Виконання кожною підсистемою своєї функції забезпечує стійкість і цілісність суспільства:

1. економічна підсистема 

2. політична підсистема

3. соцієнтальна підсистема 

4. духовна підсистема

Суть першого підходу (Д. Істон) , який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині. Суть другого підходу (Г. Алмонд) , який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотніх зв'язків, нкі встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем. Політична система суспільства грунтується у першому варіанті як система "взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності" (Д. Істон), у другому - як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються "із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу" (Г. Алмонд). Суть третього підходу( К.Дойг). політ. система - це інформаційна модель, чорний ящик ,який працює за принцепом " вхід - вихід" Модель сучасної пол. системи

Структуру політичної системи становлять:

1. Політичні відносини.

2. Політична організація суспільства.

3. Засоби масової інформації.

4. Політичні принципи та норми.

5. Політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це — міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями; відносини між політичними організаціями та установами.

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види:

- власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

- політизовані організації (народні рухи, профспілки);

- неполітичні організації (об´єднання за інтересами).

Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації. Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму. Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Основними функціями політичної системи є: 1)функція політичної соціалізації — це залучення людини до політичної діяльності суспільства; 2 )реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами; 3)мобілізація - мобілізація ресурсів для виконання завдань політичної системи ; 4)політичне рекрутування - підготовка та відбір політичних лідерів; 5)розподільча - розподіл політичною системою,благта статусів; 6)управлінська - управ. координації поведінки індивідів та груп; Типи політичних систем : 1.За типом легітивного панування:

• традиційні

• харизматичні

• раціонально-легальні 2.За типом суспільно-економічної формації:

• рабовласницькі

• феодальні

• капіталітичні

• соціалістичні 3.За характером звязків і з навкол. середовищем:

• відкрита

• закрита 4.За характером політичних цінностей:

• ліберальні

• традиційні

• радикально-авторитарні

• авторитарно-копиративні

• популістські 5.За типом політичноі культури :

• англо-американська

• європейсько-контенинтальна

• доіндустріальна

• тоталітарна

Політичний режим - сукупність засобів і методів, що визначають спосіб здійснення влади, що склалися стосовно державної влади та суспільства

Тоталітаризм — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов´язковою ідеологією. Різновиди:

• фашизм

• національний соціалізм

• комуністичний тоталітаризм

Ознаки тоталітарного режиму:

• едина загально-державна ідеологія

• однопартійність

• централізована планова економіка

• державна монополія та ЗМІ

• потужний репресовий апарат

Умови винекнення авторитарного режиму

• відсутність активного впливу населення на політичну систему

• значний вплив релігії на політичні орієнтації людей

• економічна відсталість

• нерозвиненість громадянського суспільства

• висока конфліктність у суспільстві

Ознаки авторитарного режиму :

• централізація політичної влади

• закритиц характер політ-еліти

• мополізація державною владою

• пріорітет силових методів у політичному управлінні

• відчуження народу від влади

Різновиди аторитарних режимів :

• військовий режим

• традиційно політичний режим

• пісокративні режими

• персоніфікований режим

• неовторитарні режими

Сучасні демократичні режими - це форма організаціїта функціонування політичної системи при якій всі члени суспільства мають рівні можливості реалізації своїх прав і свободи .

Ознаки демократичного режиму :

• політичний плюралізм

• верховенство права

• виборність органів державної влади

• реалізація принципу росподілу державної влади

• наявність розвиненого громадянського суспільства

Моделі демократії :

• теорія демократичног елітизму

• теорія плюралізму еліти

• конкурентна демократія

• партійноторна теорія

• поліархічна демократія

Держава в політичній системі

1. Поняття ознаки та функції держави.

2. Форми сучасної держави. Тенденції розвитку державності в сучасному світі.

1. 16 ст термін держава ввів Н. Мікавеллі. Теорія походження держави. Перші держави виникають в кінці 4 на початку 3 тис. до н. е. Теорії походження держави:

а) Неісторична (Арістотель). Суть: Держава це природний продукт розвитку людських спільнот. Держава створюється для того щоб люди жили щасливо.

б) Патріархальна теорія (Р. Фішер). Держава виникла у процесі механічного обєднання родів у племена племен у більш ширші утв. аж до держав.

в) Теологічна теорія (Ф. Аквінський). Держава виникла в результаті дії надприродного чинника тобто Бога.

г) Договірна концепція (Руссо) Держава створюється добровільно суспільним договором суверенних громадян із правителем.

д) Насильницька теорія (Л. Гумплович, К. Каутський) Держава виникає внаслідок приєднання захоплених територій, а також підкорених народів.

е) Соціально- економічна теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) Походження держави пояснювалося економічними факторами політичним пануванням певного класу.

є) Психологічна теорія (Л. Петрожицький ) Держава виникає внаслідок потреби людей у підкорені.

Властивості держави

1. Універсальність. Здатність управляти соціально неоднорідним суспільством за допомогою спеціальних органів.

2. Суверенітет. Це повнота, верховенство та незалежність політичної влади.

3. Монополія на видання законів , норм, збір податків та застосування насильства.

Атрибути держави

1. Територія. Тобто просторова організація держави.

2. Населення.

3. Публічна влада. Особлива система органів і установ що реалізують функції державної влади.

Апарат сучасної держави

• Органи законодавчої влади. Розробка і прийняття законів.

• Органи виконавчої влади. Виконавчо розпорядчі функції держави.

• Судові органи влади. Ф-ції правосуддя.

• Органи контролю та погляду. Вони сприяють виконанню контрольних функції в державі.

• Глава. Конституційний орган (президент або монарх) які представляють державу в середині та за кордоном.

Функції держави

• Внутрішні функції

Правова функція: захист конституційного ладу законості та правопорядку.

Соціально-економічна: функція регулювання економіки реалізація соціальних програм та соціальний захист населення.

Екологічна функція. Охорона навколишнього середовища та закріплення правового режиму природокористування.

Культурно-виховна. Держава підтримує освіту науку, культуру, туризм.

• Зовнішні функції.

Захист держави від зовнішнього нападу.

Співробітництво з іншими державами (дипломатична діяльність, самостійна зовнішня політика, поглиблення інтеграції)

Підтримка світового порядку.

Держава – це універсальна, суверена політична форма організації суспільства, центральний інститут політичної системи, які створюються для організації та управління життям населення на певній території за допомогою публічної влади, що має обов’язків характер.

2. Форма державного правління – це форма держави, яка характеризує організацію вищої державної влади та системи її зв’язків з населенням.

ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

МОНАРХІЯ РЕСПУБЛІКА

Необмежена Обмежена Недемократична Демократична

доалістична президентська

парламентська парламентська

змішана

МОНАРХІЯ – форма правління за якою влада глави держави (царя, імператора, короля, іміра) успадков. здійсн. Безстроково і не залежно від населення.

АБСОЛЮТНА МОНАРХІЯ – вона характеризує зосередження влади в руках монарха, викл. наявність органів державної влади не залежних від монарха наприклад (Саудівська Аравія, Ватикан).

ОБМЕЖЕНА МОНАРХІЯ – форма державного правління в якій повноваження монарха обмежується конституцією, що припускає існування незалежних представників органів державної влади.

ДІАЛІСТИЧНА МОНАРХІЯ – це коли монарх очолює виконавчу гілку влади, наприклад Мароко, Іорданія.

ПАРЛАМЕНТСЬКА МОНАРХІЯ – в ній реалізація влади належить не главі державі, а главі уряду, що призначена парламентом наприклад Англія, Швеція, Бельгія, Норвегія.

Нетипові форми монархії

1. Монархія – монарх обирається на 5 років з числа 9 султанів котрі очолюють потомствені султани.

2. ОАЕ – колективний монарх (рада імірів) обирає зі свого складу президента країни.

РЕСПУБЛІКА – це форма державного правління за якою вища влада належить представницьким органом вибраним населенням на певний період.

До демократичної форми республіки відносять:

Президентські республіки – президент, який обирається на всенародних виборах поєднує повноваження глави держави та глави виконавчої влади, наприклад США.

ПАРМАМЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА – парламент формує уряд зі складу партії, що одержує більшість голосів на виборах президент, виконавчі представницькі функції (Німеччина, Італія)

ЗМІШАНА РЕСПУБЛІКА – уряд формує та контролюється одночасно і парламентом і президентом, (Франція, Україна), не демократичні – глави держави обираються вищими партійними органами.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – він представляє собою форму держави яка визнає її національно-територіальну організацію.

Державний устрій:

1. Унітарна (проста, ускладнена автономія)

2. Федеративна (за історичним принципом, територіальний принцип, національний принцип, змішана)

УНІТАРНИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – характеризується єдністю державної території єдиною системою органів державної влади та єдиним законодавством. Територія поділена на різні адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких формується система місцевих органів влади на самоврядування.

АВТОНОМІЯ – законодавчо закріплена форма самоврядування, територіальних одиниць держави, що проявляються в самостійному рішені питань місцевого значення.

Види автономії

І Політична автономія – має деякі ознаки державності (Республіка Крим)

ІІ Адміністративна автономія – не має ознак державності (Тібет)

ФЕДЕРАЦІЯ – форма державного устрою, що припускає наявність у складі перших державних утворень – суб’єктів федерації (Росія – республіки, США – штати, Швеція – кантони, Канада – провінції,Німеччина – землі, ОАЕ - імірати)

Історичний тип утворення федерація – Швейцарія.

Терироріальна федерація – США, Мексика.

Національна ознака – Рад. Союз.

Змішаний тип – Росія.

Особливі форми державного устрою

1. Імперії – коли держава складається із метрополії і колоній . (Римська, Британська)

2. Конфедерації – тобто це форма міждержавного об’єднання, союз незалежних держав, що створюється для виконання певних завдань у сфері економіки політики військових домовленостей та інше. (Австро-Угорщина до 1918р).

Тенденції розвитку державності у сучасному світі

1. Ослаблення національної державності: процес формування нових наддержавних структур. Марк Леонард – англійський політолог. «Європа змінює країни …»

2. Посилення державності Френсіс Фукуяма (американський вченний ) «В умовах кризи елоб. безпеки є потреба посилення державності »

Політичні партії та групи інтересів.

1.Партії в політичній системі, їх суть властивості , функції, типи.

2.Партійні системи.

3.Групи інтересів та групи тиску.

Термін “інтересів”виник в стародавньому Римі, політичні партії починання формування в середині 19ст.

США

1828р.на базі клубу федералістів створено демократичну партію.

1854р.на базі клубу антифералістів було створено республіканську партію.

Англія

1861р.на базі клубу вігів було створено ліберальну партію.

1867р.на базі клубу торі була створена консервативна партія.

НІМЕЧЧІНА

1863р. було створено загальний германський робітничій союз.

Росія

Кінець 19ст. налічувалися такі партії:

Октябристи , кадети , соц-демократична партія, трудовики.

Партологія – галузь політичної науки, яка досліджує політичні партії.

Властивості партії:

1. Наявність головної меті – боротьба за владу.

2. Наявність соціального статусу (зв’язок між грошовим суспільством і державою).

3. Наявність соціальної бази (прошарок суспільства або соціальної групи, інтереси яких представлена політична партія.

4. Наявність організаційної структури ( програма, статут, партійна символіка)

Особливості сучасних політичних партій .

1.Наявність квазі партії – це організації які претендують на роль партії, але не мають організаційної структури і соц.бази :Направлення “Політична партія”, “ Прогресивна автономна партія України”

2.Партії які використовувалися у своїх цілях “Розкручені бренди”

Направлення 1991р. була створена партія “Зелених України ”

3. Наявність помаранчевих партій (1911р) організації які відверто пародіюють діяльність політичних партій та рухів. Немає соціальної бази і організаційної структури, вони переважно займаються політикою, хепінгом – це протестна форма політичної участі , масові театралізовані або інші дії політичної спрямованості.