18. Грошово–кредитна політика України в світлі сучасних монетарних теорій.

Перехідний період в історії нашої країни характеризується зміною форм власності , методів господарювання , організації фінансів, виникнення нового типу відносин у всіх сферах економіки. Він передбачає і появу нового типу грошово – кредитної політики. Вона ж , у свою чергу, відображає усі недоліки і досягнення „українського шляху” переходу до ринку.

Перші роки незалежності України характеризувалися підтримкою державного сектора заходами бюджетної та грошово-кредитної політики яка призвела до інфляції. Непослідовність і суперечність економічної політики призвели до того що фактичний розвиток подій в економіці в 1991-1995 р. вийшов з під державного контролю і погіршувався. Грошово-кредитна політика НБУ характеризувалася низькою ефективністю. Замість необхідної на той час політики стримування грошової маси , обмеження кредитної емісії, підвищення облікової ставки та інших заходів грошово-кредитної рестрикції, НБУ проводив експансійну грошово-кредитну політику. Банківські кредити до того періоду були дешевими і привабливими для господарників,

а кредитна діяльність комерційних банків ставала невигідною і зосереджувалася на короткострокових спекулятивних операціях ; мав місце відплив капіталів з країни.

Потрібний був певний період часу, щоб переконатися в неспроможності владних структур виправити становище шляхом грошово-кредитної експансії і переконати всіх у безперспективності „українського шляху” переходу до ринку, що базувався на інфляційній монетарній політиці. Встановлення позитивної процентної ставки було першим успіхом антиінфляційної політики НБУ. Змінювалася і політика рефінансування, почав формуватися механізм кредитних аукціонів. Але той період характерізується виникненням суперечності між антиінфляційним спрямуванням економічної політики на макрорівні та інфляційним характером господарювання на макроекономічному рівні, внаслідок чого посилилася натуралізація зв’язків , продовжувалася платіжна криза та зміцнення тіньової економіки, скорочувалися обсяги виробництва в легальному секторі.

Змінити ситуацію можна було б шляхом прискорення реструктуризації і інтенсифікації виробництва, які в свою чергу , були можливі за умов зміни правової та фінансової ситуації в країні. У зв’язку з цим великі надії покладалися на реформу 1996 р.(грошова реформа) їй передували антиінфляційні заходи НБУ , що створили сприятливі умови для впровадження нової грошової одиниці.

На макрорівні грошова реформа ставила перед собою такі завдання: введення нової грошової одиниці, деномінація з врахування зручності для громадян у обміні на іноземні валюти, збереження пропорцій до долара, досягнення фінансової стабільності.

Якщо перші два завдання вирішилися в день проведення реформи то останнє потребувало більших зусиль і вирішення проблем української економіки в цілому.

Два роки після реформи показали , що грошова-кредитна політика нашої країни в перехідний період не завжди спрямовувалася на ринкові перетворення та врахування положень сучасних монетаристів. Усе це завдало шкоди народному господарству, грошовій системі. Інфляційний процес набирає темпів.

Рекомендації щодо стабілізації економіки через грошово-кредитну політику можуть мати дієвий результат у добре налагоджені й виробничій , фінансовій та банківській сферах при забезпеченні правової та державної політики.