Іслам як фактор світової культури

Відповідно до традиції — хадісу, що приписувалася пророку Мухаммеду, іслам від початку досить сильно Підтримував науку та освіту, передбачаючи «пошуки знання від колиски до гробу». Слід підкреслити, що Іслам істотно сприяв розвиткові філософії, мистецтва, гуманітарних та природничих наук, а також створенню витонченої культури. Халіфи, еміри та губернатори різних провінцій колосальної мусульманської імперії були заповзятими опікунами науки та філософії, меценатами мистецтва та витонченої літератури, особливо поезії. Вони були ініціаторами та покровителями відомих наукових інститутів, з якими були пов'язані величезні на той час бібліотеки. Головні центри середньовічної науки і культури знаходились в Багдаді, Каїрі, Кордові та інших містах арабо-мусульманського халіфату. Можна твердити, що арабо-мусульманська культура, як свідчить саме словосполучення, несе на собі відбиток ісламу та арабізму з їх духом свободи й терплячості, що зберігався в епоху арабської гегемонії в арабо-мусульманському суспільстві та його державі — халіфаті. В середньовічній арабо-мусульманській культурі інтенсивно розвивалися й суспільно-політичні уявлення, орієнтовані на пошуки над-релігійного ідеалу, що передбачав знищення майнового і віросповідального антагонізму. Пошуки такого роду соціального утопічного ідеалу за цілком зрозумілими причинами викликали певну реакцію з боку ортодоксального ісламу, в результаті чого й з'явився суфізм. Від початку свого розвитку, у класичну епоху, в часи блискучого розвитку та в посткласичну епоху арабо-мусульманська культура знаходилася на високому рівні, залишивши далеко позаду тодішню європейську науку та культуру. У створенні та розвиткові її брали участь араби, перси та представники інших ісламізованих народів — як члени єдиного великого мусульманського суспільства. її успішному розвиткові сприяло й те, що арабська мова була єдиною, якою користувалися під час викладу своїх праць усі мусульманські вчені, незалежно від свого походження, а не тільки араби. Першими центрами науки в мусульманському світі були мечеті — своєрідні університети, бо в них навчали усім релігійним та мирським наукам. Деякі з них одержали широку популярність в історії арабо-мусульманської науки як справжні університети. Величезнцй розквіт науки та філософії, літератури та мистецтва випадає насамперед на період панування династії Абассидів у Багдаді. Вже наприкінці VIII ст. почалася велика робота з перекладу найважливіших грецьких, персидських та індійських праць на арабську мову. В Багдаді народився справжній ентузіазм у ставленні до науки. «Пошук знання» став певною потребою широких мас адептів ісламу, згідно процитованих вище хадісів. З'явилися арабські мислителі, які не тільки внесли в скарбницю арабо-мусульман-ської культури давні наукові та філософські досягнення інших народів, але й своєю оригінальною творчістю просунули вперед науку та

Літературно мистецький пошук україни епохи середньовіччя

Одним із найнедослідженіших періодів української духовної культури, а особливо літератури, вважається епоха Середньовіччя – час, що тривав від монголо-татарської навали, кульмінацією якої було падіння Києва 1240 р., до кінця ХV ст., коли розрізнені українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського, Польщі, Молдови, Угорщини. Від часу Середньовіччя збереглася дуже незначна кількість пам’яток духовної культури, а ще більше було втрачено назавжди, що давало вагомі підстави історикам української літератури ставитись до цієї епохи з певною зневагою. Значне місце серед книг належало, природно, книгам богослужебним. Крім євангелія, слід відзначити як дуже поширену книгу так званий псалтир – збірку староєврейських релігійних пісень. У Київській Русі, крім культового призначення, псалтир був підручником, по якому вчилися читати, і матеріалом для домашнього читання. З появою писемності почалося записування історичних фактів. Записували їх або у формі коротких заміток, або розгорнутих оповідань. Коли матеріалу збиралося багато, замітки і сказанія зводили в одне ціле і розміщали за порядком років. Утворювалося літописне зведення або просто – літопис.

1. В епоху монголо-татарської навали було написане невелике за обсягом "Слово о погыбели Рускыя земли и о смерти великого князя Ярослава" , яке у двох списках служить передмовою до "Житія Олександра Невського". Текст "Слова", мабуть, є вступом або першою частиною якогось невідомого твору, присвяченого розгромові князівств Київської Русі та розповіді про нещастя, що принесли орди завойовників. Після татаро-монгольської навали частина київських і галицько-волинських книжників емігрує на північ. Там вони часто дістають високі церковні посади. Не припиняється і відплив талановитих людей у російські князівства й після 1299 р., коли митрополичу кафедру було перенесено з Києва до Володимира- на-Клязьмі.

2. У середині XIII — середині XV ст. в Україні продовжує розвиватися перекладна література. Найінтенсивніше переробляються і доповнюються збірники, куди входять твори учительного, літургійного і повчально-оповідного характеру. До відомих ще у часи Київської Русі — "Златоуста", "Златоструя", "Маргарита", "Пчоли" додається новий — "Ізмарагд", що виник у кінці XIII — на початку XIV ст.