Літературно мистецький пошук україни епохи Відродження

В українській літературі 20-х рр. поєднувалися демократичні традиції дожовтневої доби і новий досвід сил, пробуджених до творчого життя революцією. Створювалися різні гуртки, студії, письменники вели пошуки свого місця в літературному процесі, зростали громадянська зрілість, художні здобутки багатьох і багатьох талановитих митців. В Україні сформувалася яскрава революційно-романтична течія: — П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, В. Сосюра, М. Бажай. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі — М. Рильський, П. Филипович; М. Драй-Хмара. Плідно працювали митці старшого віку, дореволюційного творчого формування: А. Кримський, X. Ал-чевська, П. Капельгородський, В. Вороний. Значною подією в літературному житті республіки ставали памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор Остапа Вишні, драматургія і проза М. Куліша, І. Дніпровського, М. Ір-чана, І. Микитенка, А. Головка. З'явилося чимало високохудожніх творів письменників, які були безпосередні* ми учасниками революційних перетворень: Івана Ле (Мойсі), О. Донченка, І. Сенченка, Г. Епіка, П. Панча, Ю. Японського та ін. Продовжували працювати й ті письменники, хто емігрував за кордон. Серед них був і В. Винниченко, літературна слава якого знайшла визнання в усьому світі. Характерною особливістю літературного процесу в Україні у 20-ті рр. було виникнення й розпад багатьох літературних організацій перехід письменнинів з однієї творчої групи до іншої. Це засвідчувало справжнє відродження української літератури, як і культури взагалі. У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів, зокрема П. Тичину, В. Сосюру, Ю. Смолича, М. Бажана, Ю. Яновського, П. Панча, О. Довженка, Леся Курбаса та ін. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий, а першим її президентом — відомий у той час прозаїк, поет і драматург Я. Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письмен-ників-однодумців, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури в творчі справи, що вже тоді давалося взнаки. Поети, прозаїки, драматурги, критики — вихідці із західноукраїнських земель, які з різних причин опинилися на території радянської України, в 1925 р. об'єднались у Спілку революційних письменників "Західна Україна". Творчість спілчан представляли М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул, Ю. Мережаний та багато інших. То був період бурхливого розквіту української літератури, час її злету. Одначе на літературний процес негативно впливала бездумна, вульгарна підміна загальнолюдських цінностей класовими, що спричинялося до підміни естетичних понять політикою, до надмірної ідеологізації всього мистецтва, а в кінцевому підсумку вело до безпідставних звинувачень багатьох майстрів слова (насамперед з боку їхніх колег) у "націоналізмі", інших "ізмах" та ухилах. У 20-х рр. в Україні прискорився розвиток художньої творчості. У багатьох місцях формувалися самодіяльні й професійні музичні колективи, відкривалися концертні установи. Саме тоді розпочалося творче життя хорового колективу "Думка", створеного на базі хору Київської консерваторії. Першим (і впродовж 17 років беззмінним) її керівником був надзвичайно обдарований музично Н. Городовенко, який перед тим очолював університетський хор. Музиканти-ентузіасти на чолі з В. М. Яблонським утворюють у 1926 р. перший в Україні Київський симфонічний ансамбль. Плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ре-вуцький. Інтенсивно відбувалося становлення українського радянського театру, яке пов'язане з творчістю таких майстрів сцени, як Лесь Курбас, Г. Юра, О. Сердюк, А. Бучма та ін. В Україні розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представленого як художниками старшого покоління — М. Бойчуком, І. Їжакевичем, К. Трохименком та ін., так і молодими митцями — А. Петрицьким, В. Касіяном, скульптором М. Лисенком та ін. Перші й відразу помітні кроки робило українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, устаткованої найновішим обладнанням. її небезпідставно називали "українським Голлівудом". У другій половині 20-х рр. поринув у кінематографічне життя, з жадобою оволодіваючи його секретами, О. Довженко. І вже в 1928 р. з'явився його перший серйозний фільм "Звенигора". Отже, у розвитку культури в Україні відбувалися процеси творення нового, покликаного до життя сподіваннями на удосконалення суспільства. Та одночасно втрачалося чимало з того, що було створено попередніми поколіннями. Лежали у згарищах чи руйнувалися від людської байдужості численні будівлі — як у багатьох містах, так і в колишніх панських маєтках, з лиця землі було стерто багато таких творінь архітектури, як храми та інші релігійні споруди, гинули художні цінності. Поняття цивілізованості було надто далеким від сприйняття його малоосвіченою частиною народу, зокрема багатьма його керівниками.