84.Питання, що підлягають вирішенню судом першої інстанції при постановлений вироку Вимоги до вироку суду першої інстанції

Відповідно до закону, вирок повинен бути законним, обгрунтованим, мотивованим і справедливим (ст.ст. 323, 327 КПК).

Законність вироку - це його суворе відповідність вимогам матеріального та процесуального права. Відповідність вироку кримінальній законом означає, що в ньому повинні бути правильно вирішені питання про застосування норм Загальної частини КК, кваліфікації злочину, вигляді і розмірі покарання, відшкодування майнової шкоди і т.д. При цьому повинні бути правильно застосовані не тільки норми кримінального закону, а й пов'язані з даною справою норми цивільного, трудового та інших галузей матеріального права. Законність вироку з погляду процесуального права означає, що повинні бути дотримані всі процедурні правила, передбачені законом у ході всього кримінального судочинства.

Деякі автори вважають, що законність вироку - це додержання кримінально-процесуальних і кримінально-правових законів тільки при постановленні вироку ^1. Це твердження не зовсім точне. Вирок - це підсумок не тільки судової, а й досудової діяльності, і тому важливе порушення кримінально-процесуальної форми в діяльності, яка передувала постановлення вироку, виключає можливість визнання його законним ^2.

Тільки законний і обгрунтований вирок забезпечує виховний результат судової діяльності. Як вираження правосвідомості суддів, такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру в непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних інтересів.

Поняття обгрунтованості вироку пов'язане з достовірним вирішенням питань, які підлягають встановленню у кримінальній справі. Обгрунтованість вироку означає, що висновки суду, викладені у вироку, відповідають обставинам справи, підтвердженим сукупністю доказів, які досліджені в судовому засіданні і визнані судом достовірними і достатніми.

Обгрунтованість вироку - це особливе його якість, при якому висновки суду про що мав місце бути злочині, про винність або невинність підсудного у вчиненні злочину, про призначення йому міри покарання, про задоволення цивільного позову або про відмову в ньому, а також вирішення всіх інших питань, які виникають у кримінальній справі, з достовірністю випливають з повністю зібраних і правильно оцінених судом доказів ^3.

Вмотивованість вироку означає, що в ньому викладаються всі фактичні і юридичні аргументи, які підтверджують висновки і рішення, що містяться в описовій та резолютивної частинах вироку. Мотивування є вираженням законності і обгрунтованості вироку. Невмотивований вирок не може бути визнаний законним і обгрунтованим.

Справедливість вироку не вказана як вимога в кримінально-процесуальному законі, проте цю вимогу або властивість формулюється в кримінально-процесуальній теорії. Існує вузьке та широке розуміння справедливості вироку. У вузькому сенсі справедливість вироку грунтується на його законності та обгрунтованості і означає правильне вирішення справи по суті і за формою, яке відповідає не тільки правовим, а й соціально-моральним принципам ставлення до людини і здійсненого їм діяння.

Закон розрізняє два види вироків: обвинувальний і виправдувальний. Підсудний або визнається винним у вчиненні злочину, або виправдовується. Це означає, що суд першої інстанції на всі питання звинувачення у вироку повинен дати категоричну відповідь.

У свою чергу, обвинувальний вирок буває двох видів: 1) з призначенням покарання; 2) без призначення покарання. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину була повністю доведена (ч. 2 ст. 327 КПК).

Обвинувальний вирок з призначенням покарання визначає відповідно до статті КК вид і міру покарання, яка підлягає відбування засудженим.

Обвинувальний вирок без призначення покарання (ч. 3 ст. 327 КПК) постановляється в тих випадках, якщо на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною (ст. 7 КПК).

Виправдувальний вирок постановляється у випадках:

- Якщо не встановлено події злочину;

- Якщо в діянні підсудного немає складу злочину;

- Якщо не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК).

Виправдання з будь-якого з цих підстав означає повну реабілітацію підсудного, підтверджує його непричетність до злочину. Тому закон забороняє включати в зміст виправдувального вироку формулювання, що ставлять під сумнів невинність виправданого (ч. 7 ст. 334 КПК).

Суд виносить виправдувальний вирок з огляду на те, що не встановлено події злочину (п. 1 ст. 6 КПК), коли змінні підсудному діяння взагалі не мало місця або коли ця подія була результатом дій самого потерпілого або стихійних сил.

Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК), коли дії підсудного, згідно з кримінальним законом:

не є злочином;

або лише формально містять ознаки злочину, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки;

або не є злочинами в силу прямої вказівки закону (наприклад, вчинені в стані необхідної оборони, крайньої необхідності і т.д.).

Виправдувальний вирок внаслідок недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину постановляється, якщо сам злочин встановлено, але досліджені судом докази не підтверджують або виключають його вчинення підсудним.

Виправдання за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину охоплює і випадки, коли суд приходить до висновку про те, що злочин скоєно іншою особою. Тому при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається нез'ясованим; суд після набрання вироком законної сили направляє справу прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у скоєнні цього злочину (ч. 5 ст. 327 КПК).

Кримінально-процесуальний закон визначає структуру вироку і детально регламентує його зміст. Вирок суду повинен складатися з трьох частин - вступної, мотивувальної і резолютивної (ч. 3 ст. 332 КПК).

Вступна (вступна) частина вироку містить реквізити цього правозастосовчого акта: найменування суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні; прізвище, ім'я та по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи; кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний (ст. 333 КПК). Вступна (вступна) частина обвинувального вироку нічим не відрізняється від вступної (вступної) частини виправдувального вироку.

У мотивувальній частині вироку (ст. 334 КПК) суд викладає те, що він вважає встановленими в результаті судового розгляду, і призводить мотивування своїх рішень у справі. Мотивувальна частина обвинувального вироку, як вимагає закон, повинна починатися з викладу формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, а також обставин, що визначають ступінь винності кожного з підсудних, і доказів, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного. Наводяться також усі інші обставини та мотиви, зазначені в статті. Суд у мотивувальній частині вироку повинен дати аналіз кожного з розглянутих у судовому засіданні докази.

Кримінально-процесуальний закон вимагає, щоб крім обгрунтування висновків суду, що стосуються формулювання обвинувачення, в цій частині вироку були мотивовані рішення суду та з інших питань: кваліфікації злочину, виду та міри покарання, виду колонії і т.д. Мотивувальна частина виправдувального вироку містить формулювання пред'явленого підсудному обвинувачення з викладенням підстав, за якими суд дійшов висновку про невинність підсудного, і зазначенням неспроможності кожного з доказів, покладених в основу обвинувачення ^4.

Незалежно від виду вироку суд повинен у мотивувальній його частині обгрунтувати рішення в частині цивільного позову.

Резолютивна частина обвинувального вироку (ч. 1 ст. 335 КПК) повинна містити в собі: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудний визнаний винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, визнаних судом доведеними; остаточна міра покарання , обрана судом; початок строку відбування покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне засудження; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік попереднього ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка ​​про порядок і строк оскарження вироку.

У резолютивній частині виправдувального вироку (ч. 13 ст. 335 КПК) вказуються прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої ​​конфіскації майна, про речові і судові витрати, про порядок і строк оскарження вироку.

Вирок постановляється судом у нарадчій кімнаті, в умовах, що забезпечують таємницю наради суддів (ст. 322 КПК). Таємниця наради суддів виключає яке-небудь вплив на них у ході ухвалення рішення у справі. Порушення таємниці наради суддів є відповідно до п. 6 ст. 370 КПК істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне скасування вироку.

Суд, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених ст. 232 КПК, виносить окрему ухвалу, а суддя - приватне постанову.

Це одна з форм запобігання злочинів та інших правопорушень, зміцнення законності і правопорядку, захисту прав і законних інтересів громадян, усунення істотних недоліків у діяльності організацій, підприємств та установ.

Згідно зі ст. 232 КПК суд (суддя) виносить окрему ухвалу (постанову) у випадках:

за якими звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів;

при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, попереднього слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом;

звернення уваги громадських організацій і трудових колективів на неправильну поведінку окремих громадян на виробництві чи в побуті, на невиконання ними громадського обов'язку;

доведения до сведения соответствующего предприятия, учреждения или организации о проявленных гражданином высокой сознательности, мужестве при выполнении общественного долга, способствовавших пресечению или раскрытию преступления.

Суд (судья) вправе вынести частное определение постановления и в других случаях.