65.Підстави і порядок притягнення особи як обвинувачуваного. Зміна ,доповнення обвинувачення.

Притягнення особи як обвинуваченого — один із найважливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації і допиті обвинуваченого. Обвинувачений — особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину. Це означає, що на момент винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого: — висунуті всі можливі, в тому числі і взаємовиключні версії у справі;— усі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені; — усі версії, крім однієї — про винність підозрюваного,—спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів; — у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини — відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин. Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа потрапляє у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинуватості ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами. Тим самим, з одного боку, держава оголошує обвинуваченій особі про свою готовність піддати її покаранню, а з іншого — дозволяє їй знати, в чому вона обвинувачується, і вжити заходів захисту від безпідставного обвинувачення. Слідчий має право змінити обвинувачення як у разі, якщо це тягне пом'якшення кримінальної відповідальності, так і у разі пред'явлення обвинувачення в більш тяжкому злочині. Але щоб право обвинуваченого на захист не порушувалось, закон зобов'язує слідчого пред'явити обвинуваченому змінене або доповнене обвинувачення, після чого допитати його. Під час досудового слідства необхідність змінити обвинувачення виникає в тих випадках, якщо з'ясовується, що злочин було неправильно кваліфіковано, або якщо встановлено нові обставини, які істотно відрізняються від зазначених у постанові про притягнення як обви-нуваченого. Доповнення обвинувачення необхідно в тих випадках, якщо в процесі подальшого розслідування по справі встановлюються нові факти, епізоди вчинення злочину, що тягнуть або не тягнуть зміну кваліфікації діяння. Можливі зміни і доповнення обвинувачення-можна розділити на дві групи: — що тягнуть за собою зміну кваліфікації діяння; __ що стосуються лише фактичної фабули бвинувачення1. При зміні й доповненні обвинувачень, що належать до першої групи, у всіх випадках слідчий повинен винести нову постанову про притягнення як обвинуваченого. Щодо другої групи змін і доповнень обвинувачення, то в літературі існують різні думки стосовно винесення нової постанови про притягнення як обвинуваченого. Одні автори вважають, що питання про винесення нової постанови повинно залежати від того, наскільки істотними є зміни і доповнення для реалізації права обвинуваченого на захист2. Якщо зміни і доповнення істотні для здійснення цього права, то обвинувачення необхідно пред'явити знову. Зміни можуть стосуватися таких обставин, знати про які обвинуваченому необхідно, щоб враховувати їх при своєму захисті. Якщо ж зміни і доповнення неістотні, то нову постанову про притягнення як обвинуваченого виносити не потрібно. Неістотними, на думку цих авторів, є обставини, які щодо певного складу злочину не мають кримінально-правового значення3. Інші ж процесуалісти не погоджуються з цим твердженням. Вони вважають, що постанову потрібно виносити в кожному випадку. Зміна даних про місце, час і спосіб вчинення злочину повинна у всіх випадках відображатися у формулюванні обвинувачення. Це пояснюється тим, що передчасно, до винесення кінцевого рішення по суті справи, неможливо визначити, чи має зміна або доповнення обвинувачення, або окремих його елементів істотне значення для реалізації обвинуваченим свого права на захист. Навіть незначні, на думку слідчого, зміни і доповнення можуть бути сприйняті обвинуваченим як важливі, викликати рішучі заперечення, намагання спростувати їх.

За необхідності зміни і доповнення обвинувачення потрібно брати до уваги, що нова постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути узагальнюючою і виноситись не як доповнення до попередньої постанови, а на заміну раніше пред'явленого обвинувачення. В цьому разі раніше винесена постанова, за-лишаючись в матеріалах справи, втрачає свою силу. Такий порядок правильний і здійснюється на практиці, оскільки, знайомлячись з цілісним актом, який містить обвинувачення повністю, обвинуваченому легше зрозуміти, в чому його обвинувачують і в якому обсязі. Це також полегшує роботу прокурора і суду при ознайомленні з матеріалами справи. Якщо під час досудового слідства не підтвердилось обвинувачення по окремому епізоду або самостійному діянню, відпала кваліфікуюча ознака, не знайшло підтвердження те чи інше діяння в структурі окремого епізоду, або ж виявилась надмірною кваліфікація діяння за сукупністю злочинів, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому (ч. 2 ст. 141 КПК). Внаслідок відпадання частини обвинувачення можуть виникнути такі ситуації: — змінювати кваліфікацію не потрібно; — необхідно змінити кваліфікацію злочину. У першому випадку достатньо винести постанову про часткове закриття кримінальної справи та оголосити її під розписку обвинуваченому. У другому випадку, якщо одна стаття (частина статті) КК замінюється на іншу, слідчий повинен поряд з постановою про часткове закриття кримінальної справи винести нову постанову — про притягнення особи як обвинуваченого. Нова постанова повинна бути винесена і пред'явлена обвинуваченому в загальному порядку. На думку деяких авторів, можливе часткове закриття кримінальної справи на підставах, вказаних у статтях 7— 10 КПК1. Однак це буде неправомірним. Збереження частини обвинувачення щодо певної особи не дозволить говорити про те, що вона вже не є суспільно небезпечною і може бути виправлена та перевихована без застосування кримінального покарання. Але ж наявність саме цих умов обов'язкова для застосування статей 7—10 КПК. Виходячи з цього, при залишенні в силі однієї частини обвину-вачення немає підстав для припинення кримінального переслідування щодо другої части-ни обвинувачення за статтями 7—10 КПК. За наявності умов, передбачених цими стаття-ми, суд може звільнити від кримінальної відповідальності і від покарань особу повністю, але не в окремій його частині. Щоб не допустити повернення справи на додаткове розслідування, потрібно чітко додержуватись правил пред'явлення і зміни обвинувачення. Обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до набрання обвинувальним вироком законної сили. У разі відміни вироку апеляційною або наглядовою інстанцією та повернення справи на додаткове розслідування обвинувачення зберігає своє юридичне значення, доки не буде змінено або не буде винесено нової постанови про притягнення як обвинуваченого. Винесення такої постанови перериває перебіг строків давності та притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК.