85.Представник президента України в ксу

Представник Президента України у Конституційному Суді України представляє на постійній основі у Конституційному Суді України Президента України як суб'єкта права на конституційне подання, бере участь у конституційному провадженні. Представник Президента України уповноважений брати участь у підготовці та провадженні у справах у Конституційному Суді України без додаткового спеціального доручення Президента України. У разі потреби Представник Президента України може представляти позицію Президента України у Конституційному Суді України разом з іншими особами, визначеними Президентом України для участі у конституційному провадженні у справі. Представник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Регламентом Конституційного Суду України , розпорядженнями Глави Секретаріату Президента України, а також цим Положенням. Представник Президента України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Представником Президента України є за посадою один із заступників Глави Секретаріату Президента України. Представник Президента України має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою. Представник Президента України: 1) координує підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України, відповідних документів та матеріалів, що підлягають розгляду Конституційним Судом України; 2) вчиняє як представник суб'єкта права на конституційне подання, учасник конституційного провадження всі дії, передбачені Законом України "Про Конституційний Суд України" та Регламентом Конституційного Суду України ; 3) вносить за дорученням Президента України зміни та уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України Президентом України, позиції глави держави щодо конституційних подань інших суб'єктів права на конституційне подання, в тому числі під час розгляду справ Конституційним Судом України; 4) координує діяльність інших представників Президента України, визначених для участі в конституційному провадженні у конкретних справах, що розглядаються Конституційним Судом України; 5) інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України, в разі потреби подає Президентові України пропозиції щодо забезпечення виконання рішень Конституційного Суду України; 6) бере за дорученням Президента України участь у розробленні та правовій експертизі проектів нормативно-правових актів, в опрацюванні інших документів; 7) здійснює за дорученням Президента України інші повноваження.

87. Поняття парламенту, його правова природа Парламент - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі (паралельна назва - легіслатура). Попередниками парламентів були державні установи представницького характеру Стародавніх Греції та Риму. Так, наприклад, перші відомості про участь представницьких органів в управлінні полісами Стародавньої Греції датуються близько 1300 р. до н. є., а в Афінах уже в 1045 р. до н. є. вищим органом влади стали Народні збори. У Стародавньому Римі влада перейшла до колегіального представницького органу після вбивства останнього царя Тарквінія Гордого. Протягом VIII-XIV ст. у країнах Європи виникали станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, ісландський альтинг, іспанські кортеси, Генеральні штати у Франції, Рада королівства в Англії1). Класичним у цьому плані є приклад становлення та розвитку представницької установи в Англії, яка з 1258 р. має назву «парламент». Так, історія парламенту Англії бере свій початок з 1215 p., коли було підписано Велику хартію вільностей (Magna Carta), а вперше він був скликаний у 1264 р. Від кінця XIII ст. англійський парламент почав працювати на постійній основі - згідно з Вестмінстерським статутом 1330 р. він повинен був збиратися на сесії не рідше одного разу на рік. Утім, історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу почала лише після буржуазних революцій XVII-XVIII ст. Сучасному парламенту, зокрема Верховній Раді України, притаманні такі ознаки: 1) це - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою; його діяльність поширюється на всю територію держави. Парламент - єдиний орган у державі, який правоспроможний видавати акти вищої юридичної сили - закони; 2) парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв (Верховна Рада України - з народних депутатів України), чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру; по-третє, як представницька установа парламент провадить діяльність згідно з належними йому правами, а не на підставі яких-небудь розпоряджень, наданих йому ким-небудь іншим; 4) формується парламент (у повному складі або частково, наприклад, лише нижня палата) на виборних засадах - шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер; 5) парламент - це орган загальної компетенції, до його відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх-функцій держави.

88.Місце парламенту в системі органів публічної влади Доктрина поділу влади одночасно виходить із визнання певного пріоритету законодавчої гілки влади. Це обумовлюється тим, що інші гілки влади хоч і мають власну, чітко окреслену Конституцією сферу діяльності, але в підсумку провадять свою діяльність на основі виконання закону. Так, згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України -парламент є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Новий конституційно-правовий статус Верховної Ради України суттєво відрізняється від установленого Конституцією України 1978 р. Ця відмінність полягає в тому, що: 1. Уперше від часів УНР представницький законодавчий орган України конституйовано як парламент. Така форма правління, в основу якої покладено модель «жорсткого поділу влади», заперечує один із найважливіших принципів парламентаризму - верховенство парламенту над виконавчою владою (урядом). Так, згідно з ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України, але кінцеве рішення щодо його відставки може прийматися лише Президентом України. 2. Конституція України 1996 р. визначає статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, , тоді як попередня Конституція 1978 р. (ст. 93) конституювали Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади України.  Парламент - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України обумовлений визначеною Конституцією України змішаною (президентсько-парламентською або квазіпрезидентською) формою правління і характеризується такими суттєвими рисами: 1) підзвітністю і підконтрольністю уряду (Кабінету Міністрів України) парламенту; 2) наявністю у глави держави (Президента України) досить широких повноважень, пов'язаних з діяльністю парламенту (законодавча ініціатива, право розпуску Верховної Ради України, право вето тощо). Парламент - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою,обов'язково колегіальний орган ,формується на виборних засадах, це орган загальної компетенції

89. ВРУ- представницький орган Парламент завжди був найважливішою формою представницького народовладдя. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси. Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів України (ст.78), у виконуваних Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демократії (ст.69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.5). Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – Верховну Раду України. Політична воля народу знаходить свій вияв насамперед через цей орган, що прийняв Конституцію України, що розробляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють найбільш важливі питання державного і громадського життя нашої республіки. Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повноваженням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві і соціально-політичного компромісу.

90. Верховна Рада України – законодавчий орган Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Закони Верховна Рада України приймає у визначеному конституційно-правовими нормами порядку, пов'язаному із розробкою, обговоренням прийняттям і введенням в дію законів держави, який отримав назву - "законодавчого процесу". Основними етапами законодавчого процесу є: 1) законодавча ініціатива - це право і можливість вносити у законодавчий орган законопроекти (попередні тексти законів), це право належить згідно ст. 93 Конституції Президентові України, народним депутатам України і Кабінету Міністрів України; 2) розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України; 3) обговорення законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України; 4) прийняття закону Верховною Радою України; 5) підписання і офіційне опублікування, тобто оприлюднення закону Президентом України; 6) введення закону в дію. Отже, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

91 .Верховна Рада України – контрольний орган До контрольних повноважень Верховної Ради України належить:  1) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;  2) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції;  3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;  4) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;  5) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;  6) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;  7) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;  8) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією; Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

92. Верховна Рада України – державотворчий (установчий) орган Парламент є одним із органів, який крім виконання законодавчої влади також здійснює ще й установчу владу, а саме ряд повноважень установчої влади. До речі, із передбачених у ст. 85 Конституції повноважень парламенту, які закріплені в 36 пунктах зазначеної статті, абсолютна більшість – 19 пунктів – це повноваження установчої влади. Незважаючи на визначений у Конституції статус Верховної Ради як органу законодавчої влади, – парламент України посідає вагоме місце у здійсненні установчої влади через закріплені в ст. 85 установчі повноваження. Верховна Рада виконує установчі функції, беручи участь у формуванні інших органів влади, здійснюючи парламентський контроль за їх діяльністю, а також через вільно обраних народних депутатів представляє Український народ і діє в інтересах усіх громадян України. Зокрема: 1.Призначення виборів Президента України та виборів до органів місцевого самоврядування; 2.Усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 3.Призначення чи обрання на посади ряду посадових осіб, у тому числі надання згоди на призначення главою держави прем’єр-міністра України; 4.Призначення на посади та звільнення з посад голови та інших членів Рахункової палати; 5.Призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 6.Призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку України за поданням Президента України; 7.Призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; 8.Призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 9.Призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України, 10.Надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 11.Надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з поса-ди; 12.призначення третини складу Конституційного Суду України; 13.Обрання суддів безстроково; 14.Дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 15.Призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України. Всі ці повноваження спрямовані на реалізацію установчої функції парламенту, а отже, їх реалізація передбачає здійснення парламентом повноважень органу установчої влади.

93. Парламент та парламентаризм Парламент - це загальнонаціональний представницький орган державної влади, що діє постійно і головним призначенням якого є здійснення законотворчості. До основних функцій традиційно належать також прийняття державного бюджету і контроль за органами виконавчої влади, насамперед уряду. Представницький характер Парламенту полягає у тому, що він повністю або частково формується шляхом прямих виборів. На відміну від іншого загальнонаціонального представницького органу — конституанти (установ, зборів), Парламент діє на постійній, основі. Функціональне призначення цих органів також різне. Конституанта, як правило, діє до прийняття основного закону. На відміну від місцевих представницьких органів — муніципалітетів, Парламент є загальнонаціональним органом, акти якого чинні на всій території держави. Якщо муніципалітети є органами місцевого самоврядування, то Парламент — орган державної влади. Парламент — представницькийй орган не тільки тому, що виборний, а й тому, що діє на принципах колегіальності. Парламентаризм - це система організації державної влади, для якої характерним є визнання провідної або істотної ролі парламенту. Початки ж історії Парламентаризму в Україні треба пов'язувати з національним державотворенням, з утворенням під час національно-визвольних змагань 1917—1920 інституцій представницького характеру, які здійснювали державно-владні функції. Найвідомішою з них була Українська Центральна Рада. Проте вибори членів цих інституцій були непрямими, а представники обиралися від певних політичних, і неполітичних організацій, різних верств населення (корпоративне, або куріальне, представництво), а також від різних частин території. За радянських часів негативне сприйняття Парламентаризму на рівні політично-правової ідеології супроводжувалося використанням його певних засад у практиці організації представницьких органів державної влади, насамперед найвищої ланки системи цих органів. Новий етап розвитку Парламентаризму в Україні розпочався з відновленням державної незалежності (1991). Термін «парламентаризм» набув поширення тільки в 19 ст., але ніколи не використовувався в основних законах. Уживався у літературі, в першу чергу, для характеристики державного ладу, який існував у тогочасній Великобританії. Явище Парламентаризму притаманне кожній демократичній країні, незалежно від прийнятої тут форми правління. Феномен Парламентаризму характеризує не тільки державу та її механізм. Його природа відбивається у взаємодії держави і суспільства, в певних рисах останнього. Наслідком такої взаємодії та її передумовою є демократичний політичний режим. Парламентаризм можливий тільки в умовах демократичного політичного режиму, а справжня демократія грунтується на реальному Парламентаризмі.