§ 3. Валютні ринки світу Програмні питання

Функції та структура валютних ринків світу.

Становлення та розвиток валютних ринків.

Національні та наднаціональні заходи стабілізації валютного механізму.

Валютна політика.

Валютні інтервенція та обмеження.

Валютний демпінг і Міжнародний антидемпінговий кодекс.

Валютні операції.

Валютний ризик і методи валютного страхування.

Валютний кліринг.

Операції на ринку євровалют.

Основні поняття

Платіжні документи

Валютний ринок

Дисконтна політика

Девізна політика

Ревальвація

Девальвація

Валютний арбітраж

Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Система валютних ринків служить механізмом, за посередництвом якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі. на світовому ринку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.

Операції на валютних ринках здійснюються на умовах спот (негайного постачання валют) або у формі термінових угод з постачанням валют через обумовлений період (1 - 3 місяці й більше) за обумовленим у момент укладання угоди курсом, тобто на умовах форвард.

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Нью-Йорку, а також у Токіо, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні.

Функціонування та розвиток валютних ринків світу в значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття валютна політика. На наднаціональному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні валютна політика є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси й на конкурентоспроможність національного виробництва.

Валютна політика поділяється на поточну й довготривалу структурну. Поточна валютна політика являє собою щоденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку і має дві основні форми: дисконтну та девізну. Дисконтна політика — це політика, направлена на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни процентних ставок за кредити. Девізна політика — це регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз).

Під довгостроковою структурною валютною політикою розуміють здійснення довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі шляхом міждержавних переговорів та угод. як правило. в рамках МВФ або на регіональному рівні.

До заходів, що входять у валютну політику, відносяться:

• девальвація;

• ревальвація;

• валютна інтервенція;

• валютний демпінг;

• валютна блокада;

• валютні обмеження тощо.

Девальвація — це офіційне (здійснюване законодавчим шляхом) зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. Девальвація, як правило, використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у відповідність з ринковим курсом провідних валют. Такий захід буває ефективним тільки на дуже короткий термін і, якщо не вжити інших необхідних заходів, може вилитись у поглиблення інфляції й пониження життєвого рівня народу. Буває, що девальвація є тільки офіційним признанням зниження курсу національної валюти після того, як таке зниження відбулося стихійно.

Ревальвація (ревалоризація) — це підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Країна, що ревальвує національну валюту, дістає змогу придбати іноземну валюту. Цей захід використовується, як правило, для боротьби з інфляцією і для стримування зростання активного сальдо платіжного балансу. Лід ревальвації значний виграш мають експортери капіталу та імпортери товарів.

Валютна інтервенція — це втручання держави (через центральний банк) в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить короткий проміжок часу.

Валютний демпінг — це різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів. які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевершують знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни.

Валютна блокада — це сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися від останніх виконання тих чи інших вимог. Валютна блокада є різновидом економічної блокади. До валютної блокади належать такі заходи, як блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають:

• регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів;

• заборону вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

• обов’язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.

Для кращого розуміння міжнародних валютних відносин і валютних ринків необхідно ще розібратись з такими категоріями, як валютні операції, валютний арбітраж, валютні резерви.

Валютні операції — це угоди з купівлі та продажу іноземних банкнот, казначейських білетів і монет, платіжних документів, виписаних в іноземній валюті (чеків, переказів, векселів, акредитивів тощо), а також операції із золотом.

Валютний арбітраж — це банківська операція з купівлі-продажу валюти, яка проводиться банками (арбітражерами) з метою отримання спекулятивного прибутку, який являє собою різницю в курсах однієї й тієї ж валюти на різних валютних ринках.

Валютні резерви — це централізовані запаси золота та іноземної валюти, які знаходяться в центральних банках і фінансових органах країни чи в міжнародних валютно-кредитних організаціях і використовуються для здійснення міжнародних розрахунків і платежів.