§ 2. Світова валютна система Програмні питання

Суть і структура світової валютної системи.

Формування й еволюція світової валютної системи.

“Золотий стандарт”.

Бретон-Вудська система.

Ямайська система.

Міжнародний валютний фонд.

Регіональні валютні системи.

Особливості валютних відносин між країнами, що розвиваються.

Міжнародні колективні (композитні) валюти.

Основні поняття

Валютна система

Валютна конференція

Золото-девізний стандарт

Золото-доларовий стандарт

Світова валютна система — це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Світова валютна система має таку функціональну структуру:

• визначення складу основних міжнародних платіжних засобів;

• встановлення режиму валютних паритетів і валютних курсів;

• визначення умов конвертування (розміну) валют;

• вироблення механізму поповнення каналів міжнародного обігу достатньою кількістю платіжних коштів;

• уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

• визначення статусу міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини;

• встановлення режиму міжнародних валютних ринків і ринків золота.

Дві основні підсистеми світової валютної системи:

1. Валютний механізм — це правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (це і різні міжнародні угоди з валютних питань, і Міжнародний валютний фонд, і регіональні валютно-кредитні заклади, і національні валютно-кредитні заклади).

2. Система міжнародних валютних відносин, тобто плинні (поточні) зв’язки, які виникають між різними суб’єктами МЕВ на валютних ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків. кредитних і валютних операцій.

Це є два діалектично пов’язані між собою елементи світової валютної системи, котрі, будучи взаємопротилежними за функціональним змістом, взаємодоповнюють один одного. Стабільний малорухомий, як і повинно бути, валютний механізм до певної міри регулює стан постійних бурхливих змін та оновлень фінансово-кредитних операцій, зв’язків, які складають систему міжнародних валютних відносин. І навпаки, швидкий розвиток міжнародних валютних відносин призводить з часом до змін (удосконалення) валютного механізму.

Світова валютна система склалася ще в ХІХ сторіччі у вигляді “золотого стандарту”, при якому міжнародними грішми було золото. На генуезькій конференції в 1922 році було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями. Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 року, а реально — до “великої депресії” 30-х років.

У 1944 році зародилась Бретон-Вудська валютна система (золото-доларовий стандарт) у відповідності з угодою, яку було укладено в місті Бретон-Вудс. Ця система офіційно проіснувала до 1978 року, а реально — перестала існувати уже в 1971 році. Основні положення цієї системи:

• світовими грішми вважалися золото і долар;

• скарбниця США зобов’язувалась обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію — 31,1 г);

• прирівнювання валют і їхній взаємний обмін здійснювались на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних паритетів);

• паритети були стабільні, а їхня зміна могла відбутись тільки з дозволу Міжнародного валютного фонду при певних умовах;

• ринкові курси валют не повинні були відхилятись від фіксованих доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив’язувались до долара);

• міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.

Бретон-Вудська система заграла досить помітну роль у розвитку міжнародних економічних відносин, особливо в розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва, що призвело до розвитку економік окремих країн до сучасного рівня. Становлення національних економік призвело до становлення національних валют і їхнє функціонування уже не вписувалось в рамки золото-доларового стандарту, а тому на початку 70-х років ця система почала розвалюватись. Результатом попередніх процесів було створення Ямайської валютної системи (багатовалютного ринкового стандарту), яка вступила в силу в 1978 році у відповідності з ухвалою Кінгстонської конференції 1976 року.

Головні засади Ямайської валютної системи:

• узаконено систему плаваючих курсів;

• золото уже не виконує роль світових грошей, її виконують національні валюти разом з інтернаціональними розрахунковими грошима (СДР);

• центральним банкам дозволено купувати і продавати золото за ринковими цінами;

• офіційну ціну на золото й золоті паритети відмінено;

• внески у Міжнародний валютний фонд уже не здійснюються в золоті, а тільки у валюті та СДР.

Одним з головних елементів валютного механізму є Міжнародний валютний фонд (МВФ), який був заснований у 1945 році на основі Бретон-Вудської конференції і має статус спеціалізованого закладу ООН.

МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої направлена на сприяння розвитку міжнародних економічних відносин, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Основні функції МВФ:

• вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їхнім виконанням;

• надання державам-членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів. для підтримки національних валют.

Капітал Міжнародного валютного фонду створюється із внесків країн-членів у відповідності зі встановленою для кожної країни квотою, яка визначається з урахуванням економічного потенціалу й місця даної країни у світовій економіці. Квоти переглядаються не рідше, ніж раз у 5 років. Голоси в керівних органах МВФ розпділяються між країнами, виходячи з розмірів квот. Кожна країна має 250 голосів плюс один голос за кожні 100 тис СДР її квоти. США мають 20% голосів, Велика Британія і Японія — по 7%, ФРН — 6%. Франція — приблизно 5%.

Вищим органом МВФ є Рада управляючих, яка складається з представників усіх країн-членів. Практичну діяльність здійснює Директорат, який налічує 22 директорів, 5 з котрих постійні (від США, Великої Британії. ФРН, Франції, Японії).

Операції з наданням кредитів країнам-учасницям для вирівнювання платіжних балансів здійснюються Міжнародним валютним фондом тільки з офіційними органами тих країн: із скарбницями. центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити, які мають розмір до 25% квоти даної країни, надаються безперешкодно, а за більші суми МВФ вимагає уже певних заходів у економічній політиці даної країни. При цьому МВФ, як правило, вимагає зменшити державні капіталовкладення, бюджетні витрати на соціальні потреби, знизити курс національної валюти тощо.

За правилами МВФ загальна сума кредиту не повинна перевищувати 200% квоти, але бувають винятки. Великі суми кредитуються у формі чотирьох кредитних часток з підвищенням жорсткості контролю для кожної наступної частки.

Вище згадувалися такі композитні гроші, як СДР, а тому розглянемо їх окремо. СДР (СПЗ) розшифровуються як спеціальні права запозичень і представляють собою штучно створені гроші (міжнародні резервні кошти), які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним фондом.

Прийнято рішення про створення СДР у 1969 році, а введено в дію з 1970 року.

СДР безпосередньо не виконують функції засобу платежу і не використовуються в розрахунках між країнами навіть для регулювання державних зобов’язань. Наявність у країні ліміту СДР дає право придбати в його межах в іншої країни конвертовану валюту в обмін на СДР.

Вартість СДР визначається на базі п’яти найважливіших валют у світі (долар США. японська єна, німецька марка. французький франк, фунт стерлінгів) за допомогою спеціальних коефіцієнтів.

Спеціальна європейська валютна одиниця ЕКЮ є колективною валютою, яка базується на “кошику” з національних валют держав-членів ЄС. Уведена в дію в 1979 році, як міжнародна розрахункова одиниця між валютними органами цих країн.