§ 2. Міжнародна трудова міграція Програмні питання
Співвідношення понять: міграція населення, міжнародна міграція і міжнародна міграція трудових ресурсів.
Обертова і необертова міграція.
З’ясування суті міжнародної трудової міграції.
Основні причини міграції трудових ресурсів по світу.
Структура світової системи міграційних процесів.
Основні причини нелегальної міграції.
Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції.
Проблеми “відпливу умів”.
Основні експортери та імпортери трудових ресурсів
Основні поняття
Міграція населення
Національна (внутрішня) міграція
Міжнародна міграція
Необертова (кінцева) міграція
Обертова міграція
Репатріаційна міграція
Біженці
Міжнародна трудова міграція (міжнародна міграція трудових ресурсів)
Легалізація
Легальна міграція
Нелегальна міграція
“Відплив умів”
Некваліфікована робоча сила
Емігрант і іммігрант
Експорт трудових ресурсів
Дискримінація іммігрантів
Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Тут можна згадати “велике переселення народів” або хоча б те, що більша частина населення деяких країн (зокрема США, Канади, Австралії) складається з нащадків колишніх емігрантів.
Слід розрізняти поняття “міграція населення”, “міжнародна міграція”, “національна (внутрішня) міграція”, “міжнародна обертова міграція”, “міжнародна необертова (кінцева) міграція”, “міжнародна міграція трудових ресурсів (робочої сили) або міжнародна трудова міграція”, бо вони є різними за логічними рівнями і за важливістю вивчення в рамках курсу “МЕВ” (рис. 6.1).
Міграція населення – це широке поняття, яке складається з міграції населення всередині країни (внутрішньої міграції) і міжнародної міграції населення.
Звичайно, що в рамках нашого курсу не варто вивчати внутрішню міграцію, оскільки до міжнародних відносин вона не відноситься. Тому вибираємо міжнародну міграцію населення.
Але й міжнародна міграція населення ще є надто широким поняттям для даного курсу, так як вона також має дві складові: переселення людей на постійне місце проживання в іншу країну (необертова міграція) і тимчасове переміщення трудових ресурсів (трудова міграція).
Кінцева (хоч і міжнародна) міграція не є надто цікавою саме в плані з’ясування мотиву переселення, оскільки люди виїжджають з метою поліпшення умов життя, а не умов реалізації трудових здібностей. Щоправда, ці два процеси часто збігаються, оскільки знайшовши добру роботу і звикнувши до нового місця перебування, люди уже не завжди прагнуть повернутися на батьківщину, особливо, якщо там рівень життя гірший. І, навпаки, люди переселяються на постійне проживання в іншу країну, але з різних причин не приживаються там і повертаються на батьківщину (репатріаційна міграція).
До репатріаційної міграції можна віднести і повернення колишніх біженців. У них не було мети щодо того, щоб покинути батьківщину і виїхати на постійне проживання в іншу країну, як не було спеціальної мети щодо пошуків за кордоном доброї роботи. Їх виштовхнула з країни небезпека. За кордоном біженці повинні на щось жити, а тому їм приходиться шукати легальну і нелегальну роботи, а відповідно і вступати в міжнародні трудові відносини. Та все ж ці відносини не є визначальними для усієї системи міжнародних відносин, які пов’язані з купівлею продажем іноземних трудових ресурсів, а тому варто, до певної міри, абстрагуватися і від репатріативної міграції.
Отже, в курсі “МЕВ” вивчається тільки міжнародна трудова міграція (міжнародна міграція трудових ресурсів - ММТР).
Міжнародна трудова міграція – це переміщення працездатних людей з однієї країни в інші з метою пошуку роботи, з метою якнайвигіднішої реалізації своєї робочої сили. Також міжнародну міграцію трудових ресурсів можна визначити як форму міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і відображає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.
Рис. 6.1. Структура світової системи міграційних процесів.
Основні причини зародження та існування міжнародної трудової міграції:
а) З боку країн-донорів:
велика густота населення;
масове безробіття;
низький життєвий рівень;
порівняно низька заробітна плата;
виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у країнах, що розвиваються);
неможливість ефективної реалізації високоякісної трудового ресурсу.
б) З боку країн-реципієнтів:
потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі;
потреба в додатковій дешевій (для простої, некваліфікованої роботи) і мобільній робочій силі;
порівняно висока заробітна плата.
Загальні фактори, що сприяють розвитку міграційних процесів:
висока швидкість розповсюдження інформації;
бурхливий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;
розвиток засобів комунікації.
Міжнародна трудова міграція має декілька форм та видів і класифікується за декількома критеріями:
за рівнем легалізації;
за часом перебування і виконання певної кількості робіт за кордоном;
за рівнем кваліфікації.
За рівнем легалізації міжнародна трудова міграція ділиться на три види:
легальна міжнародна міграція трудових ресурсів (офіційна робота за контрактом з усіма атрибутами легальності);
напівлегальна ММТР (перебування в країні легальне, а робота нелегальна по відношенню до властей, тобто робота в тіньовому секторі);
нелегальна ММТР (нелегальне перебування, і нелегальне виконання робіт).
За часом перебування за кодоном ММТР має такі види:
тимчасова (звичайне наймання на роботу на певний кількарічний термін);
сезонна (робота, пов’язана з сільським господарством чи іншими сезонними видами виробництва);
маятникова (періодичні поїздки, які притаманні прикордонним регіонам, або поїздки на відносно короткий термін з поверненням для відкриття нових віз).
За рівнем кваліфікації ММТР також ділиться три види:
міграція висококваліфікованих трудових ресурсів (тут мається на увазі переміщення носіїв глибоких знань і умінь наукового та інженерного рівня, відомий під назвою “відплив умів”);
міжнародна міграція кваліфікованої робочої сили (це міграція робітників, які володіють знанням і навичками щодо виконання тих чи інших кваліфікованих робіт);
міжнародна міграція некваліфікованої робочої сили (це переміщення людей, які можуть виконувати тільки ті види нескладних робіт, які не потребують попередніх знань і навичок).
Окремо варто акцентувати увагу на такому поширеному явищі, як нелегальна міграція, адже саме з ним пов’язані основні проблеми, які існують у царині міжнародних трудових відносин. Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом цілого комплексу причин. Виділяють такі найпоширеніші серед них:
відсутність чіткої імміграційної політики або відсутність адміністративної інфраструктури її реалізації;
юридична некваліфікованість (юридичне невігластво) мігрантів, що не дозволяє діяти у відповідності з існуючим міграційним законодавством;
складний або суперечливий характер процедури легалізації;
попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.
Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування цілого комплексу економічних і особливо соціальних проблем в країні-реципієнті, які рано чи пізно вимагатимуть свого вирішення засобами збалансованої імміграційної політики.
Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. Насамперед, в основному виграють самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого економічного становища, що їм зрештою і вдається. Позитивним цей процес є для підприємців, які наймають на роботу іноземців (логіка тут проста: якби їм не було це вигідно, то вони цього б не робили). Вони отримують дешеву робочу силу, яка, до того ж, не має профспілкового захисту, а, якщо іммігрант ще нелегальний, то й ще дешевше.
Виграє від міжнародної трудової міграції і країна-імпортер трудових ресурсів:
країна отримала готових спеціалістів;
отримала дешеву, як правило, молоду робочу силу;
прискорення економічного зростання;
зростання державного бюджету.
Має неабиякий виграш і країна-експортер трудових ресурсів:
експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому випадку: це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям). Переказані грошові суми, яка правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, а, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі ж за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а то й більші. Серед них: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина.
експортом трудових ресурсів країна ослаблює проблему безробіття;
ротаційний характер еміграції, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших, призводить (з часом) до того, що кваліфікація і досвід місцевих спеціалістів загалом зростають.
Окремо слід зазначити, що виграє від міжнародної трудової міграції усе світове господарство. Справа в тому, що переміщення трудових ресурсів оптимізує їхнє використання, яке, в свою чергу, збільшує ефективність світової економіки і сприяє зростанню світового валового продукту.
До негативних ознак міжнародної трудової міграції, насамперед, відносяться:
прояв певної дискримінації іммігрантів, особливо по відношенню до нелегальних;
існування фізичної, моральної та іншого роду небезпеки, що чатують на мігрантів;
поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни-імпортера робочої сили;
певний програш підприємців країни-експортера, які втрачають, до певної міри, можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо висококваліфікованої.
Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-імпортерів трудових ресурсів:
виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом іммігрантів;
відтік національної валюти за кордон у вигляді переказів;
втрата вишколених спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто при поверненні мігрантів на батьківщину ще в працездатному віці.
Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів трудових ресурсів:
втрата висококласних спеціалістів (проблема “відпливу умів”);
втрата класних підготовлених спеціалістів
додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;
виникнення тимчасової тенденції до спаду темпів економічного зростання.
Отже, одночасно стверджувати про позитивність чи негативність міжнародної трудової міграції не можна, а потрібно проводити ретельний аналіз у кожному конкретному випадку не тільки до кожної країни, а й до окремих регіонів окремих країн.
Міграційні процеси відбуваються про всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.
Основні експортери та імпортери трудових ресурсів:
а) США і Канада. Там іммігранти серед працюючого населення займають понад 8% (близько 18 млн. чоловік). З’їжджаються у США і Канаду іммігранти з усього світу, але найбільшу частку серед них складають вихідці з північної частини Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Бувають роки, коли до США за рік прибувають додатково понад 500 тис. офіційних іммігрантів і стільки ж нелегальних, а вибуває до 200 тис.
б) Західна Європа. Загальна кількість працюючих іммігрантів складає близько 20 млн. чоловік. Найбільше їх приваблюють Люксембург, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди. У Франції та Німеччині частка іммігрантів серед працюючих складає понад 8%, а в Люксембурзі і Швейцарії понад 30%. У Західну Європу, в основному, їдуть на заробітки вихідці з Середземномор’я, з Центральної Африки, з Середнього Сходу, з країн Карибського басейну, а останніми роками зростає і великий потік трудових мігрантів з Центральної та Східної Європи. Значний процент мігрантів складають і самі західноєвропейці. З Португалії в середньому на рік емігрує 11% працездатного населення, з Греції – 6%, з Іспанії – 5%, з Італії – до 4%.
в) Близький Схід. Сюди стягується в середньому до 6 млн. іммігрантів. Найчастіше на Близький Схід їдуть з Пакистану, Індії, Республіки Корея, з Філіппін, В’єтнаму. Найбільшою часткою іноземних працівників виділяються Об’єднані Арабські Емірати (97% від усіх працюючих), Катар (95,5%), Кувейт (86,5%), Оман (70%), Саудівська Аравія (60%), Бахрейн (51%).
г) Латинська Америка. Число іммігрантів тут складає 5-7 млн. чоловік. Найпривабливішими є Аргентина та Венесуела. В основному туди емігрують з сусідніх країн, але є також багато вихідців з Азії та Африки.
ґ) Австралія. Це традиційний центр міграції, котрий забезпечує іммігрантам понад 3% робочих місць. Основними постачальниками трудових ресурсів сюди є Азія (особливо Південно-Східна) і Європа (в основному Центральна і Східна).
д) Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основними імпортерами трудових ресурсів тут є Японія, Республіка Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур, а головними експортерами – В’єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Китай, Індія.
е) Західна Африка. Головними споживачами трудових ресурсів у цьому регіоні є країни Магрибу, а економічні можливості Лівії були би набагато обмеженішими, якби там не працювали іммігранти. Працюють там вихідці з інших частин Африки.
є) Південна Африка. Цей центр міграції, як, між іншим, і Західна Африка, приваблює трудові ресурси з Центральної та Східної Африки.