2.Функції культури

Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожній людині пристосуватися до середовища проживання.

Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу

Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається

у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні. Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію.

Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності. Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи. Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

3.Структура і типологія культури

Культура, як складне утворення, також має свою структуру. Важливими поняттями, що формують уявлення про структуру культури, є поняття "офіційної культури" і "контркультури". Офіційна культура - це така форма культури, яка транслюється зверху й визнається більшістю суспільства певним стандартом (найчастіше визнана мовчки). У будь-якому суспільстві існує офіційна культура. Але поряд з нею може виникати й контркультура, що є опозицією до офіційної культури.

Крім цього, особливо при вираженому соціологічному підході до дослідження культури, структурно можуть виділятися так звані субкультури, "під"-культурні утворення, що виникають у межах тієї або іншої культури. Вони зберігають провідні характеристики основної культурної форми, але при цьому мають локальні відмінності, що надають певної особливості. До таких субкультур належать деякі неформальні молодіжні об'єднання. Сьогодні такою стає й елітарна культура. Культура "нових росіян", що до недавна була яскравою субкультурною спільністю, починає поступово зрощуватися з офіційною культурою.

Від понять контркультури й субкультури необхідно чітко відокремлювати антикультуру. Остання є антагоністичною протилежністю культурі як такій. Антикультура є такою формою буття людини й суспільства, яка навмисно спрямована на руйнування, знищення, деструкцію духовності й культури. Іноді антикультура може проявлятися під маскою офіційної культури (наприклад фашизм).

Типологія

Спостерігаючи за культурними феноменами, вчений робить певні висновки, що дають йому змогу розробити критерій, який допоможе побачити багато аспектів досліджуваного об'єкта, що досі були невиявлені з допомогою класичної класифікації.

Основними логічними параметрами культурологічної типології є діахронія - синхронія й лінійність - дискретність. Діахронія реалізує історичний підхід до типології культури, розглядаючи її у системі простору-часу, горизонталі й вертикалі. Синхронія розглядає культуру лише у системі просторових координат, виділяючи, як основну, горизонталь. Синхронія вивчає культуру в певний період часу, роблячи нібито одночасний зріз, що використовується насамперед у порівняльному вивченні культур у межах цілком конкретного тимчасового відрізка.

Лінійний підхід розглядає історію культури як безперервний нерозімкнений ланцюг розвитку, тоді як дискретний підхід реалізує ідею про уривчастість світового культурно-історичного процесу.

Отже, що ж таке "культурно-історичний тип" - це відносно замкнене утворення, що характеризується культурно-історичною спільністю людей, об'єднаних єдиною культурною самосвідомістю, світоглядом і світовідчуванням, що проживають на певному локальному географічному просторі, що має у власному історичному розвитку стадії зародження, підйому, кульмінації, занепаду й загибелі. Період існування культурно-історичного типу вимірюється століттями, іноді - тисячоліттями.