Висновки

Крім англо-американської та німецької шкіл геополітики, у XX столітті склалася самостійна французька школа, яка стояла осібно в західній традиції геополітичної думки. Особливості французької школи: увага до духовних і психологічних параметрів геополітичної системи - ріднять її з російською традицією геополітичної думки. Вже засновник французької школи Поль Відаль де ла Бланш, на противагу його сучаснику німцеві Ф. Ратцелю, висунув у своїй концепції в якості основного зрозуміле «людина», а не «простір», «держава» і «життєві інтереси».

В період 1890 – 1945 рр., коли широку популярність одержали роботи англо-американських (Альфред Мехен, Хелфорл Маккіндер) і німецьких геополітиків (Фрідріх Ратцель і особливо Карл Хаусхофер), у Франції не було помітних теоретичних розробок у цій сфері. Звичайно, було чимало робіт, в яких висвітлювалися питання співвідношення між простором і політикою, але не виникло ні однієї систематизованої геополітичної доктрини. Можливо, Франція не вважала себе великою державою, або не повинна була осмислити своє положення в просторі? Щоб відповісти на ці питання, необхідно зрозуміти специфіку Франції стосовно Великої Британії та Німеччини, її найближчими і постійними суперниками.

Тоді як Німеччина сприймала себе як “спізнілу” націю, що зіштовхнулася із зайнятою Європою і поділеним світом, Франція вважала себе «старою нацією», терпляче сформованою монархією й остаточно об'єднаною республіканцями, що зрівняли в правах всі її провінції. В той час як Німеччина була постійно стурбована територіальним питанням, французькі володіння в Європі вже мали чіткі обриси, незважаючи на те, що у 1871 році, внаслідок поразки Франції у війні проти Пруссії, у французів були відібрані дві провінції - Ельзас і Лотарингія.

З кінця XIX століття до 60-х років XX століття у Франції не було створено геополітичних конструкцій, подібних на доктрини Маккіндера чи Хаусхофера, що наочно ілюструє особливості Франції: по-перше, її становище і її роль у світі в 1871 – 1958 рр., а по-друге, відносини, що існували в ці роки між вченими та політиками. Ця проблематика дозволяє говорити про особливе місце, що належить Шарлю де Голлю, який є єдиним видатним французьким геополітиком цих десятиліть. З кінця 70-х років, коли з'явилися ознаки швидкого розпаду геополітичних конфігурацій планетарного масштабу, у Франції значно зросла зацікавленість до питань геополітики. До сфери геополітики почали відносити всі міжнародні проблеми, пов'язані з простором.

Геополітика Франції в Європі зводилася до трьох тез: залучити й втримати як союзника Велику Британію, що традиційно стурбована становищем на морських комунікаціях; мати у своєму розпорядженні союзників, що знаходяться в тилу Німеччини та які могли б у випадку збройного конфлікту нав'язати їй війну на два фронти; прагнути максимально послабити Німеччину, як тільки виникнуть для цього сприятливі обставини за сценаріями 1918 та 1945 років.

Втілення у життя концептуальних настанов на незалежність та безпеку Франції нерозривно пов’язане із традицією французького політичного балансування та ідеєю міжнародної рівноваги, що в багатосторонніх відносинах стали найважливішими принципами і методами реалізації стратегії П’ятої республіки.

Геополітична доктрина пов’язувала досягнення світової рівноваги із забезпеченням миру шляхом розвитку багатосторонніх відносин з усіма важливими в політичному і військовому відношенні державами світу.

Сучасні французькі підходи до проблем міжнародної безпеки визначаються історичним досвідом держави та прагненням зберегти можливість прийняття автономних рішень незалежно від союзників та військових структур НАТО, виступаючи за вдосконалення ядерного потенціалу як основи європейської та національної безпеки.

Отже, геополітика — це наука про великі простори, глобальні політичні, економічні та інші процеси й мистецтво управління ними. Геополітика — це світогляд влади, наука про владу і для влади, це підручник політичних еліт. Зрештою, геополітика — це наука, за допомогою якої владні структури визначають, що належить враховувати, приймаючи глобальні (доленосні для своїх народів) рішення, такі як укладання союзів, початок війн, здійснення реформ, структурної перебудови суспільства, запровадження масштабних економічних і політичних санкцій. Геополітика — це наука управління державою.

Геополітика як наука змогла народитися на зламі XIX— XX століть, значною мірою тому, що наприкінці XIX ст. світ став «тісним», було нагромаджено потужний науковий потенціал, а сама геополітика як наука була покликана часом.