2.2Французька геополітична школа про поняття національного інтересу

Геополітичні фактори належать до тих реалій, що утворюють своєрідне "навколишнє середовище" кожної держави, яка прагне визначити свій політичний курс. Вони безпосередньо впливають на національні інтереси, вступають з ними у взаємодію. Усвідомлення національних інтересів, їх розуміння та зведення до злагодженої несуперечливої системи мусить бути за умови обов'язкового врахування сучасної геополітичної ситуації. Тільки тоді можливе чітке визначення національне державних цілей, обґрунтування пріоритетних завдань, правильного співвідношення питань стратегії і тактики в межах обраного політичного курсу.

Національні інтереси в геополітиці дорівнюють державним інтересам. Національні інтереси – сукупність життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, які виражають потребу країни в прогресивному розвитку. Національні інтереси поділяються на:

- першочергові (існування особистості, суспільства, держави);

- другорядні (не стосуються безпосередньо проблеми виживання);

Р. Арон, П. Ренувен і Ж.-Б. Дюрозель заперечують об'єктивні засади поняття національного інтересу, яке, на думку Р. Арона, виконує функцію ідеологічного обґрунтування зовнішньополітичних прагнень держави: 1) вселяє в людей усвідомлення політичної спільності, покликаної забезпечити їх життєдіяльність, 2) нагадує керівництву країни, що безпека і велич держави є їх метою, незалежно від ідеологічних установок, які воно поділяє. Через раціональну невизначеність поняття національного інтересу поступається поняттю цілі. Р. Арон розрізняє:

- одвічні цілі-завдання (прагнення вижити, безпеки, слави), обумовлені визначенням міжнародних відносин: політичні утворення, горді своєю незалежністю, є суперниками, тому що вони є самостійними.

- історичні цілі-завдання або аргументи зовнішньої політики (воєнна чи стратегічна можливість, територіально-економічні вигоди, обумовлені статусом держави; для великих держав наступальні, для малих – оборонні). Кожна з цілей підкоряється закону змін, які визначаються двома факторами: 1) зміна техніки бойових дій і техніки виробництва, внаслідок чого змінюється вартість ресурсів; 2) в кожну історичну епоху методи організації спільнот або сприяють певним методам панування, або виключають їх.

П. Ренувен і Ж.-Б. Дюрозель у "Вступі до історії міжнародних відносин" зазначають: "Національні інтереси – лише прикриття справжніх намірів і цілей держави на міжнародній арені"¹⁵. Концепція національних інтересів піднімає важливу проблему: як відрізнити у заявах державних діячів камуфляж від істинних цілей, що їх ставить лідер перед своєю країною.

Р. Дебре у праці “Могутність і мрії” (1984) здійснює спробу реабілітувати поняття національного інтересу шляхом з'ясування соціально-історичних засад. Якщо національний інтерес неможливо віднайти неозброєним оком, внутрішньополітична боротьба втрачає сенс: має за мету надати претендентам можливість представити іншим ту інтерпретацію національного інтересу, яка їх тривожить. Цим відновлює початкове розуміння національного інтересу, сформоване у період Великої Французької революції. Національний інтерес у цей період – не деякий всезагальний інтерес, а верховенство інтересу нації як інтересу всього суспільства над специфічними інтересами окремих груп і станів. Ототожнення третього стану з нацією в епоху революції відображало початкове розуміння нації як еманації всезагального інтересу, на представництво якого претендували різні політичні партії та групи. Національний інтерес забезпечує самодостатність нації, бо базується на тенденції до збереження нею власного існування, мета якого – лишитися собою, зайняти місце у якості суверенної одиниці, зберегти власну свободу та фундаментальний вибір як вибір друзів, ворогів, способу життя загалом. Суверенність і є національним інтересом, а безпека, яку вважають складовою національного інтересу, – умовою її збереження.

Характерною рисою французької геополітики стала настанова про перевагу національних інтересів над політичними, ідеологічними, економічними та багатьма іншими. Ідея про перевагу національних інтересів у міжнародних відносинах стала теоретичною платформою політики активного зовнішньополітичного націоналізму Франції, але лише в рамках захисту специфічних національних інтересів. Національний фактор щільно пов’язаний з фактором сили, що виступає неодмінним атрибутом нації.