Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ekzamen_z_Istoriyi_Ukrayini.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
17.09.2019
Размер:
188.26 Кб
Скачать

45. Основні воєнні дії на території України в час Першої світової війни.Наростання національно - визвольної боротьби. Сву. Усс.

Воєнні дїї на території України в 1915-1917pp. На початку весни 1915 р. після багатомісячної облоги російськими військами припинила опір і була зруйнована фортеця Перемишль. До цього часу російські війська вийшли на основні перевали Карпат.

Через становище, що склалося на Східному фронті, Німеччина була змушена на допомогу своїм австро-угорським союзникам перекидати в Галичину все більше своїх дивізій. У період травня-червня 1915 р. німецькі війська здійснили Горлицьку операцію. Їхні частини прорвали оборону російських військ у районі Горлиці й Тарново (2 травня), зайняли Львів. 3 червня до кінця вересня 1915 р. російська армія відступала зі Східної Галичини і Північної Буковини. На початок жовтня 1915 р. росіяни втратили завойовані землі: Східна Галичина, Північна Буковина, Підляшшя, Холмщина, Берестейщина, Західна Волинь.

Навесні 1916 р. австро-угорські війська провели успішні наступи в Італії. Щоб врятувати становище, союзники вимагали від Росії активізувати воєнні дії. У травні-серпні 1916 р. російські війська в результаті наступу Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова оволоділи значною частиною території Північної Буковини, Східної Галичини, Західної Волині. Росіяни просунулися вперед на 80-120 км. Унаслідок Брусилівського прориву австро-угорська армія втратила більше 1 млн чоловік убитими і пораненими, понад 400 тис. потрапили в полон. Утрати російської армії також були значними і становили 500 тис. чоловік. На цьому наступальні операції військ Південно-Західного фронту через відсутність резервів припинилися.

3 початком 1917 р. німецькі й австро-угорські війська знову почали наступ в районі Львова-Галича-Станіслава-Чернівців. Лінія фронту стабілізувалася. Переважна більшість території Західної України знову опинилася під австро-угорською та німецькою окупацією.

Політика правлячих кіл Австро-Угорщини і Російської імперії стосовно українського національного руху. Правлячі кола Австро-Угорщини і Російської імперії прагнули використовувати Першу світову війну для придушення українського національного руху.

Політика Російської імперії. Російський уряд, скориставшись уведенням воєнного стану на територіях, що перебували під контролем російської армії, заборонив газети і журнали, що виходили українською мовою, закрив усі українські видавництва, заборонив діяльність «Просвіт» та інших суспільних, культосвітніх українських організацій. Були репресовані багато активних учасників українського національного руху, у тому числі й Михайло Грушевський.

На окупованій російськими військами території Західної України в 1914 р. було створене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Г. Бобринським. Генерал-губернаторство було поділено на чотири губернії - Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку. У жовтні 1914 р. при генерал-губернаторстві, яке послідовно проводило політику репресій стосовно українців, почав діяти жандармський відділ, що переслідував українських громадських діячів, закривалися українські видання. Особливо жорстоких репресій зазнала греко-католицька церква: був арештований і висланий до Курська, а потім до Суздалі митрополит А. Шептицький. Цю шовіністичну політику російського самодержавства підтримували лідери західноукраїнських москвофілів.

Політика Австро-Угорщини. Австро-угорська влада також ввела жорстокий окупаційний режим на українських землях. У «своїх» українцях вони бачили ворогів імперії, оскільки вони прагнули до об'єднання з більшою частиною свого народу, який перебував під владою Росії'. За найменшою підозрою в русофільстві українців арештовували, висилали, a то й піддавали смертній карі. Тисячі людей було заарештовано і відправлено до спеціальних таборів до Австрії, де їх без суду і слідства роками тримали в жахливих умовах. Найжорстокішим був режим у таборі Талергоф у Штірії, де лише від тифу померло більше 1000 чоловік. За далеко не повними даними, 36 тис. цивільних українців було розстріляно і повішено і стільки ж українських в'язнів загинуло в австрійських концентраційних таборах.

Українські січові стрільці.

Формування легіону Українських січових стрільців (УСС). У серпні-вересні 1914 р. у Галичині за дозволом австрійського уряду з добровольців був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Основний його контингент склали молоді вихованці українських воєнізованих організацій: «Сокіл» (спортивно-громадська), «Січ» (пожежна), «Пласт» (учнівська).

До міста Стрий на Львівщині, де формувався Легіон, прибуло понад 10 тис. добровольців, але австро-угорський уряд, прагнучи «розчинити» мобілізованих українців в імператорській армії, обмежив чисельність окремого українського формування до 2,5 тис. чоловік. Військову присягу вони приймали двічі: перший раз - загальну для всієї австро-угорської армії, а другий - на вірність Україні.

Бойовий шлях УСС. Бойове хрещення «усуси» (так, за абревіатурою УСС, називали українських січових стрільців) прийняли наприкінці вересня 1914 р., захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків.

Зважаючи на те, що основною метою «усусів» була національно-визвольна боротьба за незалежну Україну, австрійці намагалися не допускати широких контактів стрільців з українським населенням Східної Галичини і Закарпаття. Крім того, австрійське командування навіть планувало взагалі позбутися українського формування, розчленувавши його на розвідувальні загони по 20 чоловік, які повинні були переходити лінію фронту і вести бойові дії в тилу супротивника.

Однак у жовтні-листопаді 1914 р. масштабний наступ російських військ змусив австрійське командування змінити свій план розпилення УСС, і в бій був кинутий весь український легіон.

Того часу, коли десятки тисяч насильно мобілізованих солдатів австро-угорської армії (у тому числі й українці) не бажали воювати, «усуси» показали себе найстійкішими солдатами. Австрійське командування змінило своє ставлення до них. «Усусів» нагороджували, доручали їм найвідповідальніші завдання. Особливо відрізнилися вони у завзятих боях у квітні-травні 1915 р. за гору Маківка в Карпатах, панування на якій забезпечувало надійний заслін подальшому просуванню супротивника. У 1915 р. «усуси» воювали в боях біля Болехова (кінець травня), за Галич (кінець червня), у межиріччі Серету і Стріпи (кінець серпня). У грудні 1915 р. відбулося переформування куренів УСС у полк.

Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС прикривав залізничну колію Підгайці-Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня, де «усуси» вели героїчні оборонні бої, українські легіонери знову здобули славу, але зазнали непоправних втрат убитими, пораненими і військовополоненими. Після боїв під Бережанами, де полк УСС був розгромлений, його залишки було виведено в тил для переформування.

Лише 150 стрільцям i 16 старшинам удалося прорватися з оточення. Ці бійці наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним військам організовувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. «Усуси» відразу зайнялися просвітницькою роботою, організувавши в селах 46 початкових шкіл і почавши працювати в них учителями.

Полк повернувся на фронт 17 лютого 1917 р. знов у районі Бережан. На початку липня 1917 р. шість сотень полку УСС узяли участь в наступі австрійських військ на р. Збруч. Але після революції в Росії та утворення українського уряду в Києві більшість січовиків були готові воювати проти Aecmpo-Угорщини, за визволення підвладних їй українських земель. Наприкінці 1917- на початку 1918 pp. група військовополонених галичан і буковинців утворили в Києві Перший курінь січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, який був підпорядкований УЦР та уряду УНР і став однією з найбільш боєздатних частин українських військ у 1918- 1919 рр.

Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.

Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маріян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип'якевич, Степан Рудницький та ін.). Осідком СВУ був недовгий час Львів, від серпня 1914 — Відень.

З австрійського боку СВУ опікувалося Міністерством зовнішніх справ, але з 1915 справа дійшла до політичних розходжень і австрійське Міністерство обмежило фінансову допомогу СВУ, який відтоді зосередив свою діяльність більше на території Німеччини.

СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії і Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко). Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява (XI. 1914) турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України. СВУ співпрацював від самого поч. (4. 8. 1914) з політичною організацією галицьких українців — Гол. Укр. Радою, а з травня 1915 — з Заг. Укр. Радою у Відні, у якій мав своїх 3 делегатів (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, М. Меленевський).

Видатною була видавнича діяльність СВУ. У Відні він видавав журнал «Вісник Союзу Визволення України» (ред. В. Дорошенко, А. Жук, М. Возняк) і тижневик «Ukrainische Nachrichten», у Льозанні «La Revue Ukrainienne»; СВУ видав бл. 50 книг і 30 брошур про Україну нім., франц., англ., італ., угор., тур., швед., рум., хорв., чес., болг. мовами та кілька більших праць: «Ukraina, Land und Volk» C. Рудницького, «Geschichte der Ukraine» М. Грушевського, «Півтораста літ української політичної думки» і «Українство в Росії» В. Дорошенка, «Галичина в житті України» М. Лозинського, «Національне відродження австро-угорських українців» В. Гнатюка, «Українське Військо» І. Крип'якевича, «Українські Січові Стрільці» В. Темницького та ін.

При допомозі українців — культурних діячів з Галичини й Буковини (зокрема православних священиків), СВУ вів з дозволу нім. і австр.-угор. військової влади широку організаційну, допомогову, релігійну та культурно-виховну працю серед українців-полонених з російської армії в таборах в Австрії (у Фрайштадті), Угорщині (Дуна-Сердагель) і Німеччині (Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі). Заходами СВУ українських полонених згуртовано в окремих таборах (бл. 50 000 полонених у Німеччині і 30 000 — в Австрії), організовано культ. і нац. виховну роботу: школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, театри, курси української історії й літератури, кооперації, політекономії, німецької мови. Засновано українські газети: «Розсвіт» (Раштат), «Вільне Слово» (Зальцведель), «Громадська Думка» (Вецляр), «Розвага» (Фрайштадт), «Наш Голос» (Йозефштадт). У таборах заходами СВУ вийшла низка українських освітніх брошур. 1916 СВУ заснував у Львові бюро, яке організувало укр. приватне шкільництво на Волині, окупованій австро-угорським військом. Також заходами СВУ на весні 1917 група українських полонених вела культ.-над. діяльність на Підляшші, яке перебувало під німецькою окупацією; вони тут організували бл. 100 народних шкіл (бл. 5500 дітей), видавали тижневик «Рідне Слово» у Білій.

З вибухом революції в Росії 1917 СВУ оголосив «присвоєний мандат» не дійсним (15. 4. 1917) і обмежив діяльність опікою над полоненими й обороною українських територій, окупованих австро-німецьким військом, перед польськими претензіями. Заходами представників СВУ у 1917 з полонених українців були сформовані дві українські дивізії: в Німеччині «Синьожупанників» під командуванням генерала В. Зелінського і в Австрії «Сірожупанників», які пізніше включилися в українську армію.

СВУ спершу був критикований частиною наддніпрянців з уваги на його співпрацю з Центральними державами, але «згодом діяльність СВУ здобувала собі все більше симпатій в Україні» (Д. Дорошенко). Натомість інформативно-видавнича діяльність та праця серед українських полонених знаходила визнання українського загалу. Вороже до СВУ ставилися кола Антанти, а серед російських емігрантів — більшовики, зокрема Ленін (Твори, т. 35, стор. 136). Також критикував діяльність СВУ журнал українських соціал-демократів «Боротьба», що виходив у Женеві за ред. Л. Юркевича.

СВУ формально ліквідовано 1 липня 1918 року.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]