37. Вірші Климентія Зіновіїва
Зарахована Іваном Франком до найкращих надбань українського письменства, рукописна збірка віршів Климентія пролежала у безвісті для дослідників близько півтора століття. Судячи з поміток та пізніших дописувань народних афоризмів, її читали, але копій збірки не було, і сучасники не згадують про неї жодним словом.
До нас дійшло 272 твори (або уривки з них) Климентія найрізноманітнішого змісту. Поет писав про все, що його вражало в навколишньому світі, про що роздумував і що відчував. Однак, широко узагальнюючи тематичну розмаїтість віршів Климентія, їх можна звести до двох міцно пов’язаних між собою груп — соціально-побутової та філософсько-релігійної.
Творчість Климентія припадає на часи, знаменні не стільки яскравістю зовнішньополітичних подій, скільки загостреністю і суперечливістю внутрішнього життя України кінця XVII — початку XVIII ст. «Трактат про вічний мир» між Росією та Польщею (1681 р.) закріпив розподіл України на дві частини. Лівобережжя, яке ввійшло до складу Російської держави, потроху загоювало рани, що їх завдавали Україні ворожі навали. Розвивалося сільське господарство, зростали міста і містечка, вирувало життя в ремісництві, розгорталася торгівля, поставали нові школи. Києво-Могилянська колегія згуртувала навколо себе видатних наукових і літературних діячів, які підтримували жваві стосунки з Росією і прагнули возз’єднати з її допомогою Правобережну Україну з Лівобережжям. Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радивиловський, Іннокентій Гізель, Варлаам Ясинський, Стефан Яворський, Дмитро Туптало, Іван Величковський, а також маловідомі і зовсім не відомі письменники з «літературних низів» творили українське письменство.
Вірші Климентія мають неоціниме значення для кращого розуміння цього безжалісного, давно минулого відрізку української історії, наповнюють його для нас живою кров’ю 3. Читаючи твори, написані очевидцем, ми бачимо, як «чловεкь чловεка ра(д) бы в(ъ) εди́нъ ча́съ з(ъ)губы́т(ъ): и ґды (б) мощно то мо(г)лъ бы жыва́го поглоти́т(ъ)» (4). У нас викликає відразу збирач мита — «люты(и) вовкъ», який відбирає у бідняка останнє, щоб не тільки панові, а й собі «шкатулу набити». Разом з Климентієм ми тавруємо орендарів, махлярів, купців, лихварів, «нεчεсны(х) господарЂвъ», несправедливих суддів, хабарників, «немилосердних» урядовців та всіх інших, хто грабує, обдурює, «губить» простий народ. Як і Климентій, ми співчуваємо «голишамъ», «сиротамъ-побЂдашамъ», наймитам-бурлакам, «нендзнымъ», «нищεтны(м)» — численному убогому люду.
Окремі твори Климентія на соціально-побутові теми сприймаються як стогін людини, що страждає від несправедливості. Проте вірячи в «божεствε(н)не» походження земної влади, поет-чернець вимагає беззастережного підкорення їй («хто зεмному п̃ну зычливостъ ховаεтъ: то(и) и о(т) нб(с)ного ласку отрымаε(т)»). Він намагається поставити себе над станами, справедливо розсудити «обЂ стороны». Звідси глибокі суперечності у його творчості: як «монах-законник» він стоїть на боці існуючого ладу, а як поет \12\ правдиво змальовує дійсність і тим самим розкриває непривабливу суть «встановленого богом порядку».
Климентій відобразив з безліччю цікавих побутових подробиць усі прошарки феодально-кріпосницької України: селян, козаків, міщан, чорне і біле духовенство, панство. Але головним героєм його віршів уперше в історії давньої української книжної поезії став трудовий народ. Найбільше уваги приділив поет ремісникам, створивши справжню, єдину в своєму роді віршову енциклопедію тогочасних ремесел та промислів. Якщо Іван Вишенський захищав «хлопа, кажεмяка, сЂдεлника, шεвца», доводячи їх рівність серед інших 1, то Климентій звеличив їх у численних «похвальних словах».
У рукопису Климентія не збереглося віршів, спеціально присвячених вітчизні. Але його патріотичні висловлювання свідчать про любов до батьківщини. Він палко обстоює мир між народами — «вшεлякими языками» і протиставляє йому «воεнну руину» Вірші Климентія доповнюють наші уявлення про духовний світ тодішньої освіченої людини, про її естетичні уподобання. У цьому аспекті багато дає також і його філософсько-релігійна лірика. У традиційному для духовної поезії дусі Климентій розробляє мотиви смерті, «скорби и пεчали», «грЂховности», «покаяніA» тощо. Подібно до Касіана Саковича чи Кирила Транквіліона-Ставровецького або безіменних поетів, які розповідали про безсилість перед невблаганною смертю багача з його «шкатулами, золотом нафасова(н)ными», і земних царів з їх безмежною владою, Климентій перераховує всіх, кого стинає смертна коса, — від посполитого люду до королів і гетьманів.
Та найцікавіша проблема, яка постає при ознайомленні з філософсько-релігійними творами Климентія, це — поет і бог. Як чернець-священнослужитель, Климентій мусив щоденно обертатися в колі церковних догм, що не могло не позначитись на формуванні його особистості. Проте він, виходець з народу, не поривав з ним і в чернецтві — завдяки особливостям свого характеру й умовам тодішнього монастирського життя. Народне світосприймання, в тому числі і сприймання бога — багато в чому інше, ніж пропоноване церквою, — увійшло в його кров і плоть.
Постійне переплетення цих двох факторів — клерикального і народного — становить найхарактернішу рису суперечливого світогляду Климентія і простежується не тільки в його соціально-побутових творах, а й у філософсько-релігійній ліриці. Ще яскравіше виявляється незадоволення поета у творах, де йдеться про явища природи. Цікаві не стільки досить наївні аргументації Климентія щодо доцільності того чи іншого явища, скільки виразний прояв вільнодумства. Ієромонах не хоче сприймати беззаперечно все, що йде від бога, а переглядає необхідність, розумність, досконалість божого витвору.
38. Семе́н Климо́вський — козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні «Їхав козак за Дунай».
Народився на рубежі XVII та XVIII століть.
Автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пісні «Їхав козак за Дунай» першим підтвердив російський історик М.Карамзін. Він був також ознайомлений з іншими творами С.Климовського «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».
Карамзін писав про нього: „В императорской библиотеке хранится его рукописное сочинение «О великодушии и правде», в котором много хороших чувств и даже хороших стихов… Сказывают, что Климовский не менее семи греческих мудрецов был славен и почтен между его собратьями казаками; что он, как вдохновенная пифия, говаривал в беседах высокопарными стихами, давал приятелям благоразумные советы, твердил часто пословицу: «Нам добро и никому зло, то законное житье»; и любопытные приходили издалека слушать его“.
Популярність поета зросла після того, як він став героєм опери-водевіля російського письменника О. О. Шаховського «Козак-стихотворец» (1812), що користувалась шумним успіхом у глядачів.
Проте тільки в 1905 році історику Всеволоду Срезневському пощастило відшукати в особистій бібліотеці Петра I та опублікувати два рукописні твори, які підписав «негоднейший раб харьковский козак Семен Климов», зробивши їх надбанням усіх цікавих[1]. Мова творів Семена Климовського близька до мови творів Сковороди — російська з численими церковнослов'янизмами та українизмами. Деякі твори написані повністю українською розмовною мовою. А вже в наш час дослідник літературної давнини Валерій Шевчук переклав писання поета XVIII ст. сучасною українською мовою і помістив в одному з томів «Антології української поезії».
39. Богогла́сник — збірка українських релігійних пісень - духовних кантів і псалмів, поширена наприкінці XVIII — на початку XIX століття в південно-західній Україні і вперше надрукована греко-католицькими редакторами в Почаївській лаврі 1790 року. Передруковувався у 1805 й 1825 роках, зі змінами у Львові - у 1850 й 1886 роках. Богогласник складався з трьох частин і містив 248 віршів з нотами, присвячених звеличенню Ісуса Христа, Богородиці, святих та ін.
Перша у сх. слов'ян друкована антологія духовних пісень і віршів, видана василіанами в греко-католич. друкарні в р. Почаєві в 1790-1791 рр.. Містить 248 духовних пісень (канти, псальми), в основному на староукр. книжковому (нек-риє на церковнослав. укр. редакції), а також на пол. (33) і лат. (3) мовами. Мелодії викладені квадратної київської нотацією одноголосно. Видання «Б». Стало завершенням широко поширеною на Україну традиції твори і виконання духовних пісень (укр. набожнi пiснi). Антологія містить пісні різного змісту: присвячені Господнє свято, тижнях триодного циклу, чудотворним Розп'яття Христове (1-я ч «Б.».), А також богородичні, в т. ч. іконославільні (2-я ч.), на честь святих (3-я ч.), повчально-моралізаторські, «побожні, покаянні і зворушливі» (4-я ч.), що відображають історичні події (№ 111, 112, 115, 117). Репертуар і принципи упорядкування матеріалу, використані в «Б»., Складалися в рукописних пісенниках з XVII в. В кін. XVII - поч. XVIII ст. на Україну і за її межами вже була створена майже чверть увійшли до нього пісень, однак більша їх частина з'явилася в сер. 20-х - сер. 70-х рр.. XVIII ст. (Ю. Є. Медведик). Але в «Б». Помітно і вплив календарно-мінейний принципу угруповання пісень, типового як для закарпатських і галицько-волинських піснярів, так і для церковних укр. Ірмологіон. Зв'язок з «Б». Виявляють і друковані піснярі 70 - 90-х рр.. XVIII ст. Так, у 1773 р. (Згідно датування Медведик) був виданий збірник в честь Почаївської ікони Божої Матері (8 пісень), весь репертуар к-рого увійшов в «Б». У незмінному або переробленому вигляді. Нек-риє пісні з «Б». В ін рукописних і друкованих джерелах не зафіксовані, що дає привід припустити їх місцеве походження. В акровірша пісень вміщено кілька. назв міст, де вони були складені, а також назви прославлених чудотворних ікон. Серед авторів духовних - Димитрій Левковський, Іоанн Вольський, Іоанн Мастиборскій , Василь Тарнавський, «медовскій парох» Т. Кучинський, «чернець чину свт. Василія Великого і ін Для авторів того часу (і православних, і уніатів) орієнтирами при створенні духовних пісень часто служили тексти Св. Письма, богослужбових і повчальних книг, гімнографія (Пісна і Цвітна Тріодь, службові та Загальна Мінеї, Октоїх, акафісти, Мінеї-Четьї свт. Макарія Московського, Пролог, василіанський Менологій, Житія святих свт. Димитрія Ростовського), апокрифи. Цитати з Псалтиря, рядки пісень є епіграфами до всіх частин «Б.». У найбільш змістовних текстах майстерно поєднуються фрагменти з Євангелій, Книг пророків, Псалтиря. На ранньому етапі розвитку жанру духовної пісні було прийнято використовувати початкові рядки богослужбових співів при створенні пісень на відповідні, що спостерігається і в рукописних пісенниках, і в «Б .