32.Козацьке літописання. Загальний огляд.

На початку XVIII почали виникати так звані Козацькі літописи . Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця" . До 1846р "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках. У 1878 р Орест Левицький видав нову редакцію літопису, "Літопис Самовидця" цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично Автор намагається говорити тільки правду І дуже обережно ставиться до різних слухів. Взагалі, автор постійно висловлював негативне ставлення до орди " Хан зо всіма ордами кримськими, білгородськими незліченними силами витягнул до Хмслницкого на спустошення християнства". Образно подано походи Б Хмельницького та обрання гетьманом Юрія Хмельницького, домагання Виговського дозволу на час військових походів брати для себе "з рук І двора" Ю Хмельницького булаву та бунчук, тобто символи влади. Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної Ідеї в межах Російської держави. Зміст літопису передає його поширений заголовок "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницькою, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім І Казимира, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на тій війні списаного В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано І стверджено самобутніх старожилів свідченнями Року 1710"загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р , падіння І Мазепи І вибору на гетьманство І Скоропадського. Козацькі літописи ніби завершують літописний етап української Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через аналіз І узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.

33, 34. Літопис Самійла Величка

Літопис В. складається з двох книг, які мають свій розподіл на частини і розділи (перша книга) чи тільки розділи (друга книга). У першій - кожна частина описує рік, у другій - розділ описує рік. Перша книга постала з потреби перекласти на "історичний стиль" вірш, книгу польського поета "Wojna Domova" ("Громадянська війна"), літописець доповнює, коригує і виправляє розповідь польського поета даними з козацьких літописів, "Діаріуша" С. Зорки й доступних йому книг, зокрема "Вступу в історію європейську" С. Пуффендорфа (з 1718). В. використовує також польські хроніки О. Ґваньїні та М. Кромера, посилається на українські стародруки тощо. Перша книга закінчується подіями 1659, як і твір С. Твардовського, але дійшла до нас не повністю (втрачено кінець першої, повністю другу, третю, четверту і перший розділ п'ятої частини, де описувалися роки війни Б. Хмельницького). Друга книга збереглася краще, прогалини там невеликі, щоправда, бракує кінця. Охоплює події від 1660 до 1700, хоча літописець обіцяє розповісти й про події після 1700, але чи виконав обіцянку невідомо. Остання дата, подана в літописі, - 1725 - рік смерті імператора Петра І, є посилання на 1722. Друга книга будується на великому джерельному матеріалі, у текст уведено багато автентичних документів, хоч і тут, і в першій книзі є ряд власних стилізацій автора під документи. Робить посилання В. і на "Синопсис", "Скарбницу" і "Stary kоsciol zachodni" І. Галятовського, "Четьї Мінеї"' Д. Туптала, "Вечерю душевну" С. Полоцькою, використовує мотиви поеми "Звільнений Єрусалим" Т. Тассо, подає уривок із астрономії Т. Ормінського, використовує краківські газети. До літопису введено ряд поет. пам'яток як анонімних, так і авторів відомих: О. Бучинського-Яскольда, А. Барановина, В. Ясинського, І. Величковського та ін., якими ілюструється розповідь. Сам літописець був збирачем книг та рукописів, мав власну бібліотеку, рукописи свої також вкладав у літопис. Користувався виробленою книжною українською мовою ("козацьке наріччя"), був добре знайомий з законами риторики, правилами версифікації, оперував образами античної міфології, тобто виявив знання у тому обсязі, що міг набути у КМА. В. вперше поставив за мету створити велику історію України. Очевидно, мав намір дописати її, додавши період до повстання Б. Хмельницького. Його рукопис починається з перекладу записок М. Титловського, що описував походи турків проти Речі Посполитої (1620-21), але початок цього перекладу не зберігся, є також посилання на 1595 і 1619. У промові С. Зорки на погребі Б. Хмельницького (неавтентичній) В. пробує говорити про найдавнішу історію русів (українців). Повстання Якова Остряниці описується через переклад польського діаріуша С. Окольського "Про війну гетьмана Острянина з поляками 1638", до якого літописець додав свою передмову, творячи її на основі "коротких козацьких записок". За своєю ідеологією В. - прихильник ідеї про рівнозначність козацького стану шляхетському, але засуджує вищу козацьку старшину, яка прагнула утворити вищий стан, і гетьманів, які спричинилися до розв'язування міжусобних чвар. Загальна орієнтація В. проросійська, але він негативно ставиться до рос. зловживань і наруг в Україні. В. першим з українських істориків почав критикувати джерельний та історичний матеріал, хоч і сам часто помилявся, йдучи за джерелами, яким довіряв. Вій дбав про естетичний ефект при читанні свого твору, через що увів до літопису худ. описи та оповідання, користувався образним словом, відтак його стиль набув ознак художньої прози. Такі ознаки також мають стилізації документів чи спроби відтворити документів, зміст якого літописець знав коротко, але самого документу під рукою не мав. В. був значною мірою одним із творців прозового стилю українського бароко і серед сучасників не мав собі рівних. Літопис В. - багатовимірний твір. Це і літопис, й історичне дослідження, й художній твір (місцями публіцистичний), і збірка документів, й антологія літ., творів різних авторів і жанрів. Загалом же - це пам'ятка, визначна у тогочасній українській культурі. Літопис зберігся у двох списках: автографі й так званому спискові М. Судієнка. Різниця між ними невелика: останній список дещо доповнює автограф, що був відкритий 1840 російським істориком М. Погодіним. Видала твір 1848-64 Київ. археографічна комісія (три томи займав сам текст, а том 4 - додатки до нього). Літопис у автографі був прикрашений портретами українських гетьманів.

35. Богдан Хмельницький — центральна постать літопису Самійла Величка

У літописах XVII-XVIII ст. відображена визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти. Очолював її Богдан Хмельницький. Тому Самійло Величко і ставить його у своєму літописі центральною постаттю. Автор вказує на характер цієї боротьби, дає їй оцінку, тому його твір посідає чільне місце в давній українській літературі. Літопис Самійла Величка - велика історична повість, яка вмішує в собі ряд оповідань, в основу яких покладено історичний матеріал про героїчну боротьбу народу у 1648-1654 рр. Початок твору подається на основі народних переказів, легенд про Богдана Хмельницького: як він служив кошовим у Потоцького, як він викрав листи у Барабаша. Величко докладно зупиняється на підготовці до бою козаків з ворогом, описує саму битву під Жовтими Водами: «Наконец всіх поляков Хмельницкого оружие разорило, и едним з них там же на Жолтой Воді жити и житии повеліло, а другим правую стезю до Криму показало, от якого погрому ні десятка человіка поляков не спаслося.» Письменник прославляє військове уміння козаків і їхнього геніального полководця Б. Хмельницького. У своєму літописі він вказує на силу нашого народу і цим стверджує його перемогу над ворогами. Ми бачимо подвиг простого люду та його талановитого керівника. Військо Богдана Хмельницького здобуло дві перемоги, але не втомилося, не зупинилося на досягнутому: «У далшій поход з Хмельниц-ким рушило, двидівши з сторони албо з гори якой оное, можно бьшо сказать, же то суть ниви, красноцвітущим голендерским албо влос-ким маком засіяними и проквітгувшь/и.» Смерть полководця боляче вразила серця людей. Самійло Велич-ко, усвідомлюючи цю непоправну втрату, пише: «Умер добрій вождь наш, оставивши по себі безсмертную славу…» Як бачимо, літопис Величка - цінне надбання, яке стало предметом вивчення українськими письменниками та істориками, джерелом роздумів над долею -багатостраждального народу України, приводом для міркувань над розв’язанням вічної проблеми взаємин вождя і мас.