31. Проблема встановлення істини щодо обставин вчиненого злочину як мети доказування

Розглядаючи поняття "істина" в контексті правових наук, слід зазначити, що з розвитком і становленням самостійної Української держави виникла необхідність переосмислення та перегляду юридичного законодавства. У правовій літературі поняття "істина" вже розглядалось, однак існує безліч поглядів з цієї проблеми. Філософське розуміння істини - це узагальнене поняття ідеального знання, яке ґрунтується на пізнавальній діяльності. Істина - це відповідність змісту пізнання до мислення, знання, дійсності. Причому ці знання повинні бути формалізованими у вигляді тих чи інших висловлювань.

Сьогодні вже визнано, що питання істини у кримінальному праві України є кардинальною проблемою, яка має велике значення для практичної діяльності правоохоронних органів. У кримінальному праві ця обставина тісно пов'язана із встановленням об'єктивної істини по кримінальній справі. Встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі - це правильне розуміння кримінального процесу відповідно до фактів об'єктивної дійсності - відображених у слідчих та судових актах обставини справи, дати їм обґрунтовану правову оцінку та дійти відповідних висновків.

Встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі становить основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора та суду.

Під істиною в методології наукового пізнання розуміється відповідність наших уявлень, висновків, суджень щодо тих чи інших явищ, фактів чи властивостей предметів об'єктивній дійсності.

Істина — це повна і точна відповідність суджень реальній дійсності.

Істина — це достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей. Істина та помилка, як зазначають філософи, відрізняються одна від одної за тенденцією, напрямком, а також результатами руху пізнання. В істині процес руху мислення йде шляхом об'єктивно правильного відображення дійсності, створення пізнавального образу, що глибоко і всебічно осягає об'єктивну дійсність в її сталих і можливих формах. Помилка — протилежний істині процес руху мислення, що йде шляхом перекрученого, спотвореного відображення дійсності.

Виходячи з цього, під істиною у кримінальному процесі слід розуміти відповідність висновків особи, яка провадить дізнання слідчого, прокурора, суду щодо всіх суттєвих обставин справи (події злочину, винності особи тощо) тому, що мало місце в дійсності.

Об'єктивна істина — це така відповідність наших суджень дійсності, яка характеризується достовірністю, а якщо ж з достовірністю певна теза не з'ясована, а встановлена лише її ймовірність — всі сумніви тлумачаться і вирішуються на користь обвинуваченого.

Об'єктивна істина — мета пізнавальної діяльності в кримінальному процесі. Істина розуміється як правда, достовірні дані про обставини предмета доказування.

Предмет доказування — юридично значимі обставини, які, будучи з достовірністю встановлені, розкривають зміст юридично значимої істини.

У встановленні об'єктивної істини, як і в теорії доказів, можна виділити декілька елементів:

— предмет доказування (доказуване) — коло обставин, що підлягають встановленню;

— суб'єкти доказування (доказувачі) — особи, на яких покла¬дається обов'язок встановлення об'єктивної істини;

— засоби доказування (докази), дані що мають належність до справи, допустимість та достовірність фактичних даних;

— процес доказування (доказування) — діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці, оцінці та використанню доказів.

Предмет доказування — це коло обставин, які належить встановити у кримінальній справі. Якщо метою доказування є встановлення об'єктивної істини, то предмет доказування вказує на те коло обставин, які утворюють юридично значимі елементи такої істини, а їх встановлення дозволяє розв'язати справу по суті.

Предмет доказування у кримінальній справі визначений у ст. 64 КПК України. Вона встановлює, що під час провадження попереднього слідства, дізнання та розгляду кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину та мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь та характер відповідальності обвиїгуваченого, а також інші обставини, що характеризують особистість обвинуваченого;

4) характер та розмір збитку, заподіяного злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

З'ясування обставин, що належать до предмета доказування, має послідовно дабати відповідь на запитання класичної формули юриспруденції: "Що, де, коли, ким, яким чином?" У цьому зв'язку, на наш погляд, логічніше предмет доказування сформульований у законі стосовно стадії судового розгляду.

Стаття 324 КПК України визначає, що під час постановления вироку суд повинен розв'язати такі питання:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується Підг.дний;

2) чи містить це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

3) чи вчинив це діяння підсудний;

4) чи винний підсудний у вчиненні цього злочину;

5) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

6) чи є обтяжуючі або пом'якшуючі відповідальність підсудного обстазини та які саме.

Безсумнівно, предмет доказування має безпосередній зв'язок з нормами кримінального права. Останні визначають об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону складу злочину, можуть вказувати на низку окремих обставин, за наявності яких те або інше діяння може розглядатися як злочин. По суті, норми кримінального права визначають уявну модель діянь, за вчинення яких має настати конкретна кримінальна відповідальність. Елементи цієї моделі вказують на обставини, наявність або відсутність яких необхідно доводити, для того щоб мати можливість розв'язати справу по суті відповідно до закону.