33. Проблеми поняття доказу в кримінальному судочинстві

Докази в теорії і практиці кримінального процесу є основними принципами побудови методологічних основ теорії доказів, методики збирання, подання, дослідження і використання їх для розслідування злочинів та боротьби із злочинністю. Беззаперечно, що поняття „доказ у кримінальному процесі ” має найважливіше, центральне значення у теорії доказів, оскільки правильне визначення поняття доказу, як вказує В. Нор, - це „одна з необхідних умов досягнення істини, а отже – і забезпечення законності в розгляді кримінальних справ ”. Отже, розглядаючи тему цього реферату, перш за все потрібно визначити, що ми розуміємо під поняттям „доказу у кримінальному процесі ”.

Незважаючи на всю важливість правильного розуміння доказів, на сьогодні в теорії кримінального процесу не існує єдиного підходу до розуміння цього терміна. Як вказує М. Салтевський: „...у теорії доказів кримінального процесу вельми проблематичним залишається поняття „докази”, що викликає у літературі та на практиці різні тлумачення, а то

й наукові дискусії”.

На сьогодні можна виділити три основні підходи щодо розуміння поняття „доказ у кримінальному процесі”. Перша група вчених (В. Арсеньєв, І. Гуткін, М. Строгович та ін.) вважає,

що поняття „доказ” має два значення. Доказами є, по-перше, ті факти, на основі яких встановлюється злочин або його відсутність, винуватість або не винуватість тієї чи іншої особи в його скоєнні та інші обставини справи, від яких залежить ступінь відповідальності цієї особи. По-друге, доказами є ті передбачені законом джерела, з яких слідство і суд отримують відомості про факти, що мають значення для справи і за допомогою яких вони ці факти встановлюють. Вказана концепція отримала в науковій літературі назву „подвійного” розуміння поняття доказу.

Прихильники другої точки (А. Бєлкін, М. Михеєнко, Г. Мосеян, С. Стахівський та ін.) вважають, що доказами є тільки відомості про факти, джерела ж доказів, зазначені в кримінально-процесуальному законі, до поняття доказів не входять, а мають самостійне значення.

Третя група вчених (С. Альперт, В. Дорохов, Н. Сибильова та ін.) відстоює так зване „єдине” розуміння доказу і стверджує, що доказ являє собою єдність фактичних даних та їх процесуального джерела.

Підхід щодо розуміння доказу, визначений прихильниками третьої точки зору, на сьогодні набув, мабуть, найбільшого поширення в науковій літературі. Деякі вчені навіть проголосили, що течія, яка бачить у судовому доказі діалектичну єдність форми та змісту, є вдалим результатом багаторічної дискусії щодо питання про поняття та сутність судових доказів.

З урахуванням сказаного, а також того, що в сучасній науці найбільш гострі дискусії розгорнулися між прихильниками „єдиного” розуміння доказів та розуміння доказів тільки як відомостей, ми у нашому дослідженні не будемо заглиблюватися у можливі теоретичні розбіжності розуміння поняття „доказів у кримінальному процесі” і будемо спиратися

на визначення доказів, яке закріплене у ч. 1 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України. Відповідно до цієї статті: „Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.”