1. Курсоутворюючі чинники:

• стан платіжного балансу країни;

• обсяги ВНП, які виробляються в країні;

• внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;

• процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

• співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визначають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

2. Регулюючі чинники:

• заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

• структурні чинники.

Ці чинники впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вони вводяться в дію державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

3. Чинники кризового характеру:

• дефіцит державного бюджету;

• безконтрольна емісія та інфляція; штучне і надмірне регулювання цін;

• висока монополізація виробництва.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави.

47

Валютна система — це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Світова валютна система — це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці — СДР, ЕКЮ, євро⁴);

• уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

_{Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи}

1867 р. Паризька кон- ференція — єдиним мі- рилом світових грошей визнано золото	1922 р. Генуезька конференція — на- ціональні кредитні гроші почали ви- користовувати як міжнародні платіж	1944 р. Бреттон-Вудська конференція — впро- ваджено золотоде- візний та доларовий стандарти	1976–1978 рр. Ямайсь- ка конференція — юридично завершено демонетизацію золота і замість золотодевіз- ного — стандарт СПЗ (SDR)
Золотий стандарт
Золотомонетний стандарт	Золотозлитковий стандарт	Золотовалютний стандарт (валютний)	Паперово-валютний стандарт
Ознаки	Ознаки	Ознаки	Ознаки
– функціонування зо- лота як світових гро- шей; – фіксація золотого вмісту нац. валюти; – наявність фіксованих валютних курсів; – на внутрішньому рин- ку золото виконує всі функції грошей; – вільне карбування золотих монет; – банкноти і білонні монети вільно розмі- нюються на золоті	– в обігу відсутні золоті монети; – банкноти і біло- нні монети роз- мінюються на зо- лоті зливки; – відмінено вільне карбування зо- лотих монет	– збереження ролі золота як розра- хункової одиниці в міжнародному обігу; – фіксовані валютні курси; – заборона вільної купівлі-продажу золота; – долар у режимі зо- лотого стандарту; – прирівнювання до золота	– повна демонетизація золота у сфері ва- лютних відносин; – анулювання офіцій- ної ціни на золото та фіксація масштабу цін; – перетворення колек- тивної одиниці СПЗ на головний резерв- ний актив та засіб розрахунку; – впровадження гнуч- ких валютних курсів національних оди- ниць
Недоліки		Недоліки
– недостатня еластичність; – дороговизна; – залежність від видобутку монетарного ме- талу; – обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин		– жорстка система валютних норма- тивів
Причини відміни		Причини відміни
зміна економічної структури господарюван- ня, що ґрунтувалась на ринкових саморегуля- торах на державнорегулювальну економічну систему		– загострення вну- трішньоеконо- мічної ситуації в США; – загострення світо- вого економ. су- перництва; – припинення кон- вертованості до- лара в золото

48

_!

Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об’ємом платіжних засобів, що перебувають в обігу, належить до найстаріших доктрин в історії економічної думки.

Кількісна теорія включає, як правило, два базисних поло- ження:

 постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей);

 постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості гро- шей).

У період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення при- чин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші прин- ципово відрізняються від інших представників товарного світу завдяки відсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом у кількісній теорії почала домінувати теза про зв’язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Інші економісти ХVІ–ХVІІ ст., розробляючи цю ідею, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався трьома по- стулатами.

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

 причинності (ціни залежать від маси грошей);

_{ пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);}

 універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Д. Юм. 1711–1776 У нарисі «Про гроші» висунув ідею про представницький характер цінності грошей, згідно з якою:

 гроші вступають в обіг без власної цінності, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;

 сформована в обігу цінність грошей визначається цінністю товарів, що реалі- зовані, і є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної цінності припадатиме на одну гро- шову одиницю.

Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов’язаний з включенням у неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії вніс І. Фішер (1867–1947)

МV = РQ,

де, М (mоney) — середня кількість грошей, що перебувають в обігу в певному суспіль- стві протягом року;

V (vеlосіtу) — середня кількість оборотів грошей у їхньому обміні на блага;

Р (рrіcе) — середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в пев- ному суспільстві;

Q (quantity) — сукупна кількість товарів.

Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним із найортодоксальніших її представників. Він найпо- вніше за допомогою математичного методу виразив сутність цієї теорії. Тим самим він підготував методологічну базу для науково достовірної критики кількісної теорії.

У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов’язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з’явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чо Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія, функціональ­на теорія, марксистська теорія му набували тієї чи іншої форми; Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворюваль-

ному процесі: якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв’язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.

49

Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов’язаний з включенням у неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії вніс І. Фішер (1867–1947)

МV = РQ,

де, М (mоney) — середня кількість грошей, що перебувають в обігу в певному суспіль- стві протягом року;

V (vеlосіtу) — середня кількість оборотів грошей у їхньому обміні на блага;

Р (рrіcе) — середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в пев- ному суспільстві;

Q (quantity) — сукупна кількість товарів.

Формула Фішера є некоректною для умов золотомонетного стандарту, оскільки ігнорує внутрішню вартість грошей. Однак при обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, вона набуває певного раціонального змісту. В цих умовах зміна грошової маси впливає на рівень товарних цін (хоч, звичайно, І. Фішер певною мірою ідеалізу- вав ціновий механізм, тому що мав на увазі абсолютну еластичність цін).

Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним із найортодоксальніших її представників. Він найпо- вніше за допомогою математичного методу виразив сутність цієї теорії. Тим самим він підготував методологічну базу для науково достовірної критики кількісної теорії.