Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
groshi.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
990.72 Кб
Скачать

1

Роль держави у творенні грошей. Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім питання про роль раціонального чинника в творенні грошей, насамперед держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не консти­туююча, а трансформуюча. Іншими словами, не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання су­спільної ролі.

Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грошима, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх сутності, не визначають і не заперечують її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже — перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність починає «шукати» чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдається до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов’язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити «неякісні» гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватиметься з об’єктивною природою грошей у своїх трансформуючих діях.

Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль грошей один з найбільш ходових товарів, зовнішнє втручання в цей процес було мінімальним.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов’язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей.

Проте це не означає, що держава стала творцем неповноцінних грошей, що її роль у цьому процесі визначальна, а самі сучасні гроші — виключно продукт, створений державою. Гроші і сьогодні є продуктом ринку. По-перше, якраз ринок спричиняє об’єктивну потребу в грошах, з чим держава не може не рахуватися. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна створити такого носія, який здатний найповніше задовольняти ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обороті визначається певними об’єктивними закономірностями, які держава мусить враховувати у своїх регулятивних діях щодо грошей. Тому і сьогодні гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою економікою.

2

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Як такі гроші виходять в окремих своїх функціях далеко за межі сфери товарного обміну й обслуговують усі сфери економіки, зокрема нагромадження вартості, її розподіл, перерозподіл та використання, у тому числі на потреби інвестування.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості.

3

В історії світової економічної думки не одна спроба визначних мислителів дати наукове пояснення природи грошей розбивалася якраз об цю проблему. Зокрема, не змогла дати переконливого пояснення вартості грошей «державна теорія грошей», представники якої зводять природу грошей до «продукту правопорядку» Апогею у своєму розвитку ця теорія досягла на початку XX ст. (у працях Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та ін.), коли неповноцінні гроші набули значного поширення, проте не втратили прямого чи опосередкованого зв’язку із золотомПісля демонетизації золота, коли інфляційне знецінення неповноцінних грошей набуло загрозливого характеру і не піддавалося прямому державному регулюванню, стала очевидною помилковість цієї концепції.

Подібного метаморфозу зазнала і марксистська теорія грошей, яка абсолютизувала їх товарну природу («гроші по своїй природі — це завжди золото і срібло» — писав К. Маркс), а вартість грошей пояснювала з позицій трудової теорії вартості Представники марксистської теорії так і не змогли подолати суперечності між їх теорією трудової вартості і нематеріальною формою грошей, яке виникло в реальній дійсності після демонетизації золота. Це призвело до істотного послаблення позицій марксистської економічної теорії взагалі. Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості — купівельну спроможність. Якщо всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів, довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певну масу товарів, послуг, цінних паперів, валюти тощо.

Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність. Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:

,

де Ів.г — зміна вартості грошей;

Іц — індекс середнього рівня цін за певний період.

4

Функція грошей це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення, тобто дії, які вони здій- снюють у ринковій економіці. Найважливішою функцією грошей є їхня міра вартості, тобто спромож- ність вимірювати вартість усіх товарів та бути посередником при визначенні ціни.

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції — виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана1. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів.

З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорівнював фунту срібла, а монета карбувалася вагою 1/240 фунта срібла.

В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т—Г—Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т—Т. Участь в обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти — продаж (Т—Г) і купівля (Г—Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима.

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами.

У функції міри вартості гроші забезпечують визначення вартості товарів через форму ціни. У функції засобу обігу гроші обслуговують реалізацію товарів з негайним поверненням власникові еквівалентної вартості. У функції засобу платежу гроші обслуговують погашення боргових зобов’язань, що виникають у процесі розподілу та реалізації вартості національного продукту. У функції світових грошей гроші обслуговують рух вартості по каналах світового ринку — її вимірювання, розподіл, реалізацію і нагромадження.

5

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції — виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана2. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорівнював фунту срібла, а монета карбувалася вагою 1/240 фунта срібла.. Отже, в умовах обігу справжніх грошей ціна формувалася внаслідок подвійного їх функціонування — як втілення загальної праці для вираження вартості конкретних товарів і як масштаб цін для визначення самої вагової кількості грошового металу. Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою функції міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв’язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансуванні суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення банківських позичок тощо.

6

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль — збереження вартості. З розвитком товарного виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснювати процесу відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді «мертвих скарбів», з розвитком виробни- цтва підприємцю стало невигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот щоб отримати прибуток. Виконання грошима функції засобу нагромадження є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких можна використовувати тимчасово вільні кошти, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх у позику підприємствам та організаціям інших галузей та окремим кредиторам.

7

. Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі економічні суб’єкти функціонують у грошовому (а не бартерному) середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти поставлені в такі умови, що спонукають їх як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів — витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного попиту, впливає на кон’юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання — виробничого, державного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного суб’єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на споживача. Як виробник, або працівник, кожний з них прагне краще і більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що приносить жива праця.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі «клітини» суспільних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо3.

8

. Існують дві основні кон- цепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна

Послідовники раціоналістичної концепції пояснювали появу грошей наслідком домовленості, угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процедури об- мінів товарів. Обґрунтування цієї концепції здійснив Арістотель (384–322 рр. до н.е.) у праці «Нікомахова етика»

Представники концепції еволюційного походження вказують на товарну при- роду грошей:

Гроші продукт історичного розвитку, що має товарну форму. Розвиток то- варного виробництва (ринку) зумовлює необхідність у загальному засобі обмі- ну. У різні часи в різних народів таким засобом були найрізноманітніші товари: худоба, хутро, зерно, прикраси, золото як особливий товар-еквівалент.

А. Сміт та Д. Рікардо розглядають гроші не інакше як технічне знаряддя для об- міну та торгівлі, ставлячи на перше місце їхню функцію обігу.

У працях К. Маркса зроблено аналіз історичного процесу еволюційного розви- тку грошей за рахунок багаторівневої спеціалізації виробництва, суспільного поділу праці та розширення масштабів суспільного обміну і сформовано в таких формах

Перша форма — проста, або випадкова, форма вартості — властива низькому рівню розвитку продуктивних сил. (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна).

Друга форма — розгорнута форма вартості. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів-екві- валентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:

— одній тварині;

— одній сокирі;

Третя форма вартості загальна, коли товар стає головною метою виробницт- ва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загаль- ний товар, який потрібний усім.

четвертої форми вартос- ті грошової, для якої характерні такі риси:

загальне визнання цього факту як покупцем, так і продавцем, тобто обидва суб’єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на товар-гроші;

наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей, придатності для постійного обміну;

тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Отже, гроші за своїм походженням — це товар. Виділившись із загальної товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті самі дві властивості, що й будь- який інший товар:

володіють споживчою вартістю (наприклад, золото у формі грошей може ви- користовуватися як прикраса і задовольняти естетичні потреби людини);

володіють вартістю, оскільки на виробництво товару-грошей (золота) витра- чена певна кількість суспільної праці.

У той же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим товаром:

споживча вартість товару, що виконує роль загального еквівалента, ніби под- воюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну спожив- чу вартість, оскільки за їхньою допомогою людина може задовольнити будь- яку потребу);

вартість грошей має зовнішню форму прояву до їхнього обміну на ринку.

Товар-гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власникові грошей. В той же час вартість звичайного товару прихована і ви- являється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.

З аналізу еволюційної концепції випливають важливі висновки:

гроші — це товар, що виділився стихійно;

гроші — це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;

гроші розв’язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, яке влас- тиве всім товарам, у тому числі й грошам.

9

У своєму розвитку гроші виступали в двох основних формах: повноцінні гроші та неповноцінні (замінники повноцінних грошей або кредитні гроші) Повноцінні гроші (товарні та металеві) гроші, реальний зміст яких відпо- відав їхній номінальній вартості. Повноцінні гроші мали дві складові вартості:

— однієї вони набували завдяки витратам на матеріали, з яких вони були зро- блені (прикраси, різні метали тощо), — внутрішня реальна вартість;

  • другу вони отримували в процесі обігу (певні номінали, корисність, цін- ність тощо) — еквівалентна вартість.

Подальшим розвитком грошей стало використання різних металів (міді, бронзи, заліза та ін.), а згодом і карбування металевих монет. Монета виявилась найдоско- налішою формою повноцінних грошей; вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета розвивалась і змінювалася.

Головну роль у розрахунках та обміні відігравала срібна гривня. Походження «гривня» виводять від «гриви» — волосся, отже (на думку М. Грушевського) у первісному вигляді гривня — це намисто із срібла чи обруч. Спочатку об- руч міг бути мірою маси, а згодом став грошовою одиницею.

На той же час в усіх західних країнах поряд з монетами в грошовому обігу з’яви- лися паперові гроші які були забезпечені золоти вмістом, зокрема в 1913 р.:

долар США — 1,5 г чистого золота;

фунт стерлінгів — 7,32 г чистого золота;

французький франк — 0,29 г чистого золота;

російський рубль — 0,76 г чистого золота;

німецька марка — 0,36 г чистого золота;

італійська ліра — 0,75 г чистого золота.

У цей період (20-ті роки ХХ ст.) практично всі країни розпочали нову епоху в грошовому обігу — перехід від повноцінних до неповноцінних (кредитних) форм гро- шей. Цей процес набув форм демонетизації золота:

на першому етапі спочатку зменшують вагову кількість дорогоцінного металу в монетах та поступово взагалі відмовились від обігу срібних (кінець ХVІІІ ст.) та золотих (кінець ХІХ ст.) монет;

на другому етапі поступово зменшують золотий вміст у національних одини- цях (наприклад до 1970 р.: долар США = 0,89 г чистого золота, а фунт стер- лінгів = 2,13 г чистого золота), а згодом і повністю зупинено обмін паперових грошей на золото в будь-якій формі (друга половина ХХ ст.), гроші стають виключно неповноцінними.

10

Поява неповноцінних грошей при золотому обігу була зумовлена об’єктивною необхідністю:

по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забез- печувало повної потреби в грошах;

по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

по-третє, золотий обіг не володів властивістю об’єктивної економічної елас- тичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

по-четверте, золотий стандарт у цілому не стимулював виробництва і товаро- обігу.

Золотий обіг проіснував порівняно недовго — до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. По- ступово золото зникло з обігу.

Неповноцінні гроші (замінники повноцінних грошей, кредитні гроші) це гро- ші, номінальна вартість яких вища від реальної (набувають своєї вартості виключно в обігу), тобто фактично витраченої на їхнє виробництво суспільної праці. До них належать:

1) металеві знаки вартості золота монета, що стерлася, білонна монета

(дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію);

2) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу.

Паперові гроші це представники неповноцінних грошей, які з’явилися як за- мінники золотих монет. Об’єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особли- востями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником у русі товарів.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля- продаж здійснюються із розстрочкою платежу (в кредит). Їхня поява пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов’язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь установлений термін.

Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, елек- тронні гроші, кредитні картки.

Вексель це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.

Банкнота кредитні гроші, які випускає центральний (емісійний) банк кра їни.

Чек вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ установленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунка в кредитній установі випла- тити держателю чека зазначену суму.

Депозитні гроші — це різновид кредитних грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках.

11

Сукупність усіх гро- шових платежів утворює грошовий оборот.

Грошовий оборот, який обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу сус- пільства на всіх стадіях суспільного відтворення, називається сукупним грошовим оборотом. Тут гроші функціонують виключно як гроші і не є функціональною фор- мою капіталу. Основне завдання грошей при сукупному грошовому обороті до- ведення товарів до споживачів з метою обслуговування безперервності відтво- рення ВВП.

Суб’єктами грошового обороту виступають: фірми, домашні господарства, дер- жавні структури, фінансові посередники.

Сектор грошового обігу характеризується еквівалентним одностороннім рухом грошей від споживача до виробника. Він обслуговує сферу товарного обміну. Саме обмін товарів є основою грошового обігу. Зміна форм вартості, тобто обмін товарів на гроші та подальше використання грошей для придбання нових товарів та послуг, створюють можливість постійного руху грошей: Т–Г–Т.

Фіскально-бюджетний оборот охоплює фінансові відносини, які зумовлюють відчуження певної частини доходів, суб’єктів господарювання у вигляді податків, штрафів, відрахувань та інших платежів на користь держави.

Кредитний оборот охоплює сферу перерозподільчих відносин, у якій власність суб’єктів господарювання не відчужується, а лише передається в тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у виглядів відсотків або дивідендів. Активними суб’єктами цього обороту є фінансові посередники (в тому числі банки) та суб’єкти господарювання (фізичні та юридичні особи).

Фінансовий оборот — сектор грошового обороту, який обслуговує купівлю продаж цінних паперів (акцій, облігацій, веселів та інших цінних паперів).

12

Ринки продуктів — це ринки, на яких населення, підприємства та уряд купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів (потік № 3), а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки (потік

№ 10), необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів — це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва, — робочу силу, капітал, природні ресурси (потік № 1). Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошо- ві платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, відсоткового доходу, рентних платежів, прибутку (потік № 2).

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

 центральним банком країни і комерційними банками;

 комерційними банками;

 підприємствами та організаціями;

 банками і господарюючими суб’єктами;

 господарюючими суб’єктами і населенням;

 фінансовими інститутами і населенням.

У наведеному рис. 2.2 товари і ресурси рухаються за годинниковою стрілкою, а відповідні платежі — в протилежному напрямку (грошові потоки № 1, 2, 3,

!

!

4...). Процеси, показані стрілками, називаються потоками, оскільки вони без- перервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, у гривнях за певний період: рік, місяць, день).

Суб’єкти грошового обороту

Фірми усі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту й реалізації його. В результаті їхньої діяльності утворюється потік № 10 (платежі, що надходять фірмам за продані товари та послуги). Якщо фір- ми створюють інвестиційні витрати для придбання на ринку продуктів додаткових засобів виробництва, то з’являється потік № 7.

Зв’язок національної економіки зі світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата експортних по- ставок фірм створює новий грошовий потік № 14, за яким у внутрішній оборот над- ходить додаткова маса грошей.

Сімейні господарства — усі сімейні господарства, які отримають грошові доходи (потік № 2). Більша їхня частина витрачається сімейними господарствами на спо- живання (за різними оцінками фахівців, витрачають українці 2/3 своїх доходів на споживання різних товарів і послуг), у зв’язку з чим оплачується закупівля продуктів на внутрішньому і на світовому ринках. Ці платежі створюють потоки № 3 і № 13. Завдяки своїм вільним коштам (заощадженням) вони є активними суб’єктами (ін- весторами) грошового та фінансового ринків (потік № 5).

Уряд — усі державні структури, які забезпечують розподіл і перерозподіл усього валового національного продукту. Він є активним споживачем товарів і послуг (потік

№ 9) та приймає рух податкових платежів від усіх суб’єктів господарської діяльності

(потік 4).

Фінансові посередники суб’єкти грошового та фінансового ринків, які діють посередниками (банки, кредитні спілки, трести, інвестиційні фонди тощо), акумулю- ючи та розміщуючи вільні грошові кошти всіх суб’єктів господарювання.

Якщо вільні кошти фінансових посередників, насамперед валютні, розміщуються на світових ринках, у такий спосіб формується потік № 15, за яким відпливає грошо- вий капітал за кордон.

!

!

Через механізм урівноваження чистого імпорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв’язують національну економіку зі світовим ринком і, врешті-решт, збалансу- вання всього грошового обороту країни. Збалансування грошового обороту, а отже, його нормальне функціонування забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків національного доходу та національного продукту.

Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов’язань, має назву заощаджень (потік № 5). Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів у банках чи цінних паперах.

Якщо до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, якими кошти можуть переходити від господарських суб’єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий — це безпосередні витрати на споживання, непря- мий — це рух засобів через фінансові ринки. Оскільки більшість заощаджень здій- снюється населенням, а інвестицій — підприємствами, необхідний набір інструмен- тів, що забезпечує переміщення потоків у грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків (див. 9.1).

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощад- ження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрача- ють, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найважливішими фінансовими інститутами є банки.

До аналізу кругообігу продуктів і доходів слід включати об’єкти державного сек- тора. Зв’язок державного сектора з економічною системою відбувається трьома шля- хами: через податки (потік № 4), державні закупки (потік № 9) та позики (потік № 8). Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково- бюджетна політика.

13

Грошовий оборот це рух грошових коштів у готівковій та безготівковій фор- мах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в народному гос- подарстві.

Залежно від виду відносин, які обслуговує грошовий оборот, його можна розпо- ділити на:

 грошово-розрахунковий оборот, який обслуговує розрахунки за товари та по-

слуги, і нетоварні зобов’язання юридичних та фізичних осіб;

 грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини в господар- стві;

 грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господар- стві.

Готівковий-грошовий оборот являє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати, пенсій, субси- дій.

Сукупність цих платежів, що здійснюються без використання готівкових гро- шей, становить безготівковий грошовий оборот.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]