8. Поняття, основні риси застосування правових норм

Правозастосування – це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Застосування норм права державними органами є основою для утвердження поширеної в юридичній літературі точки зору, згідно з якою застосовують норми права лише органи держави, і ця їх діяльність виражається у виданні індивідуальних актів владного характеру – правозастосувальних актів, на основі яких у відповідних учасників суспільних відносин виникають їх суб’єктивні права і обов’язки.

Ознаки застосування норм права:

• Це діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою суб’єктів, оскільки вона мусить мати державно – владний характер

• Набуває юридично значущого характеру насамперед тому, що відносини які виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов’язків певних суб’єктів

• Такі відносини, зв’язки встановлюються шляхом винесення (на основі правових норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій) індивідуальних формально – обов’язкових рішень.

• Правозастосування відбувається тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами

• Це своєрідний процес, який регламентований спеціальними нормами і складається з певних послідовних стадій

• У передбачених законодавством випадках воно виступає необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого його соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин

Застосування права здійснюється в суворо визначених законом процесуальних формах. І чим чіткіші, детальніше регламентовані ці форми, чим ефективніше застосовується право, тим надійніші грантії прав та свобод громадян, тим суворіший режим законності.

9. Влада: поняття, види. Ознаки державної влади. Співвідношення державної і політичної влади.

Влада – завжди двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта, верховенство,

монопольне право суб’єкта приймати рішення «авторитетні рішення», обов’язкові і значущі для об’єкта і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов’язань,

тобто контролювати об’єкт.

Соціальна (публічна) влада — вольові (керівництва — підкорення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціального колективу волі (інтересу).

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Владу можна класифікувати за різними підставами:

а) за сферою реалізації розрізняють економічну і політичну владу;

б) відповідно до суб’єктів, що беруть участь у владовідносинах – державну владу, владу формальних і неформальних об’єднань.

Державна влада – публічно-політичні вольові (керівництва-підкорення)

відносини, що утворюються між державним апаратом і суб’єктами політичної

системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на

державний примус.

Ознаки:

• публічна влада – виступає від імені всього суспільства, має «публічну" основу своєї діяльності;

• апаратна влада – концентрується в апараті, системі органів держави;

• верховна влада – юридично уособлює загальнообов’язкову волю всього суспільства, має монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу;

• універсальна влада – поширює владні рішення на усе суспільство;

• суверенна влада – відділена від інших видів влади як усередині країни так і ззовні;

• легітимна влада – юридично (конституційно) обґрунтована і визначена народом країни, а також світовою спільнотою;

• легальна влада – узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і втілення її рішень у життя).

Відмінності політичної та державної влади:

-всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є

державною;

-державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними верствами

суспільства, пом’якшує їх протиборство, виконує „суспільні справи”. Політична

влада не спроможна виконати роль умиротворителя сил суспільства або здійснювати

«спільні справи»;

-політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада

характерезується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний

примусовий вплив на поведінку людей, та їх організацій, забезпечених державно– правовими методами. Політична влада здійснюється через:

а) їх організації (опосередкований шлях);

б) політичні виступи (безпосередній шлях).