1. Поняття, предмет та склад юридичної науки.

Юридична наука – це система знань, про об’єктивні властивості державно-

правових явищ в їх юридично-поняттєвому розумінні та виражені, про окремі

закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ в їх струтрурній багатоманітності.

Предмет – це об’єктивні властивості держави і права в їх поняттєво –

юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності

виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній

багатоманітності.

Система юридичної науки – це внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв’язку.

• Теоретико-історичні юридичні науки (теорія держави і права, історія держави і права України та ін)

• Галузеві юридичні науки (конституційне право, трудове право, кримінальне право та ін.)

• Міжгалузеві юридичні науки (ОСПО, прокурорський нагляд, кримінологія)

• Спеціально прикладні юридичні науки ( судова медицина, судова бухгалтерія, криміналістика)

• Науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право (міжнародне приватне право, міжнародне публічне право, КПЗК)

2. Суб*єктивне юридичне право і юридичний обов*язок, як зміст правовідносин.

Юридичне право – це система формально визначених правил поведінки, гарантованих і санкціонованих державою, виступають як регулятор суспільних відносин.

• Об’єктивне – це система діючих у державі правових норм і принципів встановлених державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею.

• Суб’єктивне – це певні юридично визнані можливості (свободи) суб’єкта права задовольнити власний інтерес.

Суб’єктивне право виникає на базі об’єктивного. Слід пам’ятати, що термін «право» вживається і в неюридичному значенні. Існуть моральні права, права членів громадських об’єднань, партій, союзів, рухів, права, що виникають на підставі звичаїв тощо. Тому дуже важливо дати точне визначення поняття права, встановити ознаки і властивості, які відрізняють його від інших соціальних регуляторів суспільних відносимон.

В юридичній науці існує багато визначень права, які різняться в залежності від того, що власне в правових явищах розуміється за головне, найбільш суттєве. В таких випадках мова йде про визначення сутності права. В навчальних цілях значну цінність являють собою визначення, в яких формулюються специфічні ознаки права. За їх допомогою право виділяється серед інших соціальних явищ. Разом з тим для більш глибокого розуміння права необхідно також засвоїти не специфічні ознаки, які тотожні для права і суміжних з ним феноменів.

3. Предмет,метод, ознаки теорії держави і права.

Теорія держави і права - це система наукових знань про об’єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку), про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Предмет теорії держави і права – це об’єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Ознаки теорії держави і права:

• Осягає лише загальні, основні, специфічні властивості, що визначають сутність державно-правових явищ.

• Грунтується на єдності та діалектичному взаємозв’язку держави і права. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній.

• Теорія держави і права є: 1) суспільною наукою (бо вивчає такі суспільні явища як держава і право) 2) юридичною наукою (бо вивчає державно-правову дійсність) 3) загально-теоретичнлю (бо вивчає і пояснює основні закономірності розвитку держави і права).

Метод теорії держави і права – це сукупність логічних прийомів і

конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення,

розвитку і функціонування держави і права.

Методи:

1) загальні

• Філософської діалектики – полягає у вивченні державно-правових явищ на загальних, закономірних зв’язках розвитку, буття і свідомості.

• Логічний – метод (вивчення державно-правових явищ здійснюваних у два етапи) сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного.

• Єдності логічного та історичного – вивчення державно-правових явищ із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом, зволікання усього несуттєвого.

• Системно-структурний – всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем.

2) спеціальні

• Формально-догматичний – полягає у вивченні права у чистому вигляді, без зв’язку з економікою, політикою, тощо)

• Соціологічний – полягає у дослідженні права не на рівні абстрактного, а на підставі конкретних соціальних фактів: містить такі засоби: аналіз статистичних даних, опитування населення.

• Конкретно – історичний – полягає у вивченні специфіки державо-правових явищ конкретного історичного періоду.

• Порівняльно-правовий– припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінності.

4. Тлумачення правових норм: поняття, види, роль у застосуванні і реалізації таких норм права.

Тлумачення – це розумова, інтелектуальна діяльність, пов’язана із встановленням їх логічного точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

• з'ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе»

• роз'яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших»

Види тлумачення за суб’єктами:

• Офіційне – роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

1. Нормативне – офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться.

2. Автентичне – зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми.

3. Легальне (делеговане) –загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово.

2. Казуальне (індивідуальне) – (казус — випадок) — офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозасто-сування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу.

4. Судове – здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах.

5. Адміністративне –здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу.

• Неофіційне – роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою.

6. Професійно-правове — це тлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права.

7. Доктринальне – це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів).

8. Компетентно-юридичне – це тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах.

9. Компетентно-неправове – це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки — біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення — біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

10. Повсякденне – це тлумачення норм права всіма суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості.

Необхідність тлумачення: неповне охоплення юридичними нормами фактичних умов життя (прогалини в праві чи законі), наявність оціночних понять і виражень, у яких не легко розібратись людині, яка не має необхідних знань у галузі права, нечіткість, помилковість нормативних положень, як результат недогляду правотворчих органів, наявність виражень у нормативно-правовому акті і «т.д», «тощо», інші.

Мета тлумачення – правильне і однакове розуміння, правильне і однакове застосування.

Норма тлумачення з іншими нормами права з’ясовує місце норми права в галузі і в правовій системі. Особливістю системного тлумачення потребує відсильні і бланкетні норми права.