- •1. Поняття конституційного права зарубіжних країн.
- •2. Предмет к.П.З/к.
- •3. Метод к.П.З/к.
- •4. Система к.П.
- •5. Джерела конституційного права зарубіжних країн.
- •1. Поняття к-ції та її суть.
- •2. Види к-цій.
- •3. Порядок прийняття, зміни і припинення дії к-ції.
- •4. Правовий захист к-цій.
- •1. Поняття сусп.Устрою і політ.С-ми сус-ва.
- •2. Громадські орг-ції як елементи політичної сис-ми.
- •1. Політично-правові ос-ви взаємовідносин між д-вою та особою. Права і свободи громадян: загальна хар-ка.
- •2. Класифікація конст.П-в і свобод громадян.
- •3. Громадянство: порядок набуття і втрати.
- •1. Поняття політичної партії.
- •2. Види політ.Партій.
- •1. Форма держави.
- •2. Форма правління.
- •4. Форма державного устрою.
- •1. Виборче право. Поняття, види і принципи виборів.
- •2. Організація і проведення виборів.
- •3. Виборчі сис-ми: поняття, види.
- •4. Референдум.
- •1. Поняття і юридична природа інституту глави держави у зарубіжних країнах.
- •2. Порядок заміщення глави держави у зарубіжних країнах.
- •4. Повноваження глави держави.
- •5. Віповідальність глави держави у зарубіжних країнах
- •1. Поняття та етапи розвитку парламенту і парламентаризму. Місце і роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах.
- •2. Класифікація парламентів.
- •3. Структура парламентів.
- •4. Формування парламентів.
- •5. Припинення повноважень парламентів.
- •8. Конституційно-правовий статус депутата в зарубіжних країнах.
- •2. Види урядів.
- •3. Порядок формування уряду, його склад і структура.
- •4. Порядок діяльності уряду.
- •5. Повноваження уряду.
- •6. Відповідальність уряду.
- •1. Поняття судової влади і її місце у зарубіжних країнах.
- •2. Судові системи зарубіжних країн.
- •3. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.
- •1. Поняття місцевого самоврядування та управління.
- •2. Системи місцевого самоврядування.
- •3. Компетенція місцевих органів управління
- •4. Відносини місцевих органів із центральними органами держави.
- •1. Конституційні основи
- •2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.
- •3. Партійна система.
- •4. Організація і діяльність органів влади
- •5. Державний устрій та Організація влади на місцях.
- •1. Конституційні основи
- •2. Права і свободи громадян
- •3. Організація та діяльність органів влади.
- •4. Судова система.
- •5. Державний устрій. Місцеве самоврядування.
3. Порядок прийняття, зміни і припинення дії к-ції.
Існ.різ сп-би прийняття - підготовки проекту к-ції. В рідких випадках від початку до кінця проект створюється спеціально утвореними установч.зборами чи парл-нтом і основну роль відіграє конст.комітет (комісія), які формуються представниц.ор-ном і практично розробляє проект. Напр..К-ція Італійс.рес-ки, 1847, Рес-ки індії, 1949, Федератив.рес-ки Бразилії, 1988, Рес-ки Болгарії, 1991... В деяких кр-нах конст.комісії уиворюються не предс.ор-ном, а президентом чи урядом. Напр..к-ція Фр.рес-ки, 1958 (проект був винесений на референдум, минаючи парл-нт), Грецької Рес-ки (1975) У випадку надання незалежності колоніям проекти к-цій нових д-в розроблялися міністерствами цих колоній (Нігерія, 1964 р.), місцевою владою за участю радників колоніальних д-в (Мадагаскар, 1960), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали уч.предс-ки колоніал.д-в і діячі національно-визвольних рухів (Зімбабве, 1979). При переході від тоталітар.до ліберал., напівдемократич.і дем.режимів к-ції чи їх принципові положення розроблялися на всенац.конференціях предс-ків різ.партій та різ.сил сус-ва, «круглих столах»... В них беруть участь предс-ки і тих партій, які втрачають владу (напр..Венгрія, Чехія, Конго). В країнах соціалісти.спрямованості підготовка проекту здійс.за ініціативою центр.ор-ну правлячої, і, як пр-ло, єдиної партії, який ств.комісію, встановл.осн.принципи майб.к-ції, обговорює проект і прийм.ріш.про представлення його парл-нту чи на реф-дум (напр..К-ції Куби, 1976, Китая, 1982, В’єтнама, 1992...). Цей проект виноситься на обговорення з активною участю масових орг-цій, як пр-ло таке обговорення набуває х-ру парадного одобрення проекту. В деяких кап.кр-нах робилися спроби ознайомити населення із проектом к-ції і врахувати його думку (Папуа-Нова Гвінея, 1975, Ліберія, 1984), але коло осіб, які прийм.уч.в обговоренні часто обмежувався лише елітою с-ва. Одним з демократ.сп-бів вважається прийн-тя к-ції спеціально обраними для цієї мети установчими зборами, (напр..К-ції Туніс.рес-ки, 1956, Рес-ки Намібії, 1990, Рес-ки Болгарії, 1991...) . Після прийн-тя к-ції цей ор-н розпускається і уступає місце обраному парл-нту, але бувають випадки перетворення цих уст.зборів у парл-нт. Найбільш пошир.є практика прийняття к-цій парл-нтом, тобто законодавч.ор-ном. Вони приймаються в особл.порядку: каліф.б-стю голосів деп-тів (напр..К-ція Гр.., 1975, Ісп, 1978, Китаю, 1982, В’єтнаму, 1992, Грузії, 1995, україни, 1996, Польщі, 1997. Деякі к-ції приймаються парл-нтом, який проголош.себе для цієї мети установч.зборами (Нідерланди, 1983, Бразілія, 1988) чи над парламентськими ор-нами (Народ.консультативний конгрес в Індонезії, 1945, Велика джирга в Афганістані, 1987, Великий народний хуралом, в Монголії, 1992). Інколи крім парламентської процедури передбачені додаткові прав.дії, напр..для того, щоб федеральна к-ція вступ.в силу після прийняття її федеральним парламентом необхідним є її одобрення суб-тами федерації (США, Швейцарія, Німеччина) чи на референдумі (Іспанія, Греція). У Фр., Єгипті, Алжирі, Білорусії, на Філіппінах к-ції прийняті на референдумі. Виборець може відповісти лише «так» чи «ні» на питання, чи одобрює він к-цію, пропонувати якісь поправки він не може. Але звичайно без попереднього обговорення проекту населенням чи в парл-нті важко розібратися в такому складному документі як к-ція. В ряді випадків на референдумі приймаються реакційні к-ції (Греція). Іноді на референдумі приймаються к-ції, які попередньо обговорювалися у представниц.ор-нах і прийняті парл-нтом чи установч.зборами (греція, 1975, Іспанія, 1978). В деяких кр-наї к-ції були прийняті фактично військовими силами. Військові ради в якості останньої інстанції могли вносити суттєві поправки в проекти к-цій, затверджені консультативними установчими зборами (Терція, 1982, Нігерія, 1989). Процедури зміни к-цій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму... Скликання установч.зборів для внес.поправок в текст діючої к-ції, як пр-ло, не вимаг, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статтей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія). Поправки вносяться за рішенням парл-нту чи на ос-ві рез-тів референдуму. Проект про ззміну к-ції не може бути внес.одним членом парл-нту, а лише главою д-ви, урядом, певною групою деп.-тів (в Турції – 1/3 деп-тів), суб-тами фед-ції (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один деп.-т може внести проект про поправку до к-ції (за 200 років їх було внесено більше 10тис., а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народ.ініціативи (3-20% виборців, які брали уч.в останніх виборах губернатора штату). В порядку народ.ініціат.встановл.можл-сть перегляду к-ції після збору підписів певної к-сті виборців – не менше 50тис. в Італ., в Австр.і Швейцарії – 100тис.). Як пр-ло, поправка приймається каліф.більшістю в кож.палаті парл-нту (2/3 – Австрія, Італ., Нідерланди.., 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого ріш.також може застос.пр-ло про подвій.вотум. В деяких кр-нах глава д-ви має п-во вето на поправку, тобто може не підпис.її. Напр..в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду. Майже завжди к-ції містять певні норми, якими забор.переглядати деякі положення про держ.устрій (в ряді країн – про респ.форму правл-ня, в Португалії – п-во на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав., дем.і федератив.д-ви, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змін.к-цію в період надзвич.стану (в Ісп.), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Грец., Португ. – 5р.). Відміна (скас.) к-ції передбачає дещо ін.процедуру чи зміна, оск.вона повністю заміняє попередню к-цію. Є два сп-би відміни: звичай.і надзвич. В першому випадку мова йде про прийняття нов.к-ції, після чого стара перестає автоматично діяти. Над звичай.порядок відміни поляг.у прийнятті акту надзвичайного з-ва, який пов’яз.з екстра ординар.обставинами та подіями в кр-ні (переворот, рев-ція).