4. Повноваження глави держави.

У різних сферах державної діяльності глави держав наділяються загальними повноваженнями, які можна розбити на декілька груп: 1) представницькі повноваження (всередині і за межами країни): - право підпису міжнародних договорів; - право безпосереднього звернення до глав іноземних держав та урядів; - призначення дипломатичних представників; - здійснення акредитації представників у зарубіжних країнах; - виступ з офіційними зверненнями до парламенту та посланнями до нації; o Напр.. в США щорічні послання Президента розглядаються як виклад політичної прогарами урядової діяльності на майбутній період. - в деяких країнах до повноважень Президента віднесено оголошення війни і підписання мирних договорів. 2) повноваження пов’язані із управлінням справами держави:  в законодавчій сфері: - право скликання сесій парламенту, в тому числі надзвичайних сесій; - право дострокового розпуску парламенту; - законодавча ініціатива (в США Президент такого права немає); - право вето на законопроекти; - опублікування законів; - право звернення в органи конституційного контролю щодо конституційності того чи іншого акту;  в сфері виконавчої влади: - призначення глави уряду і прийняття його відставки; - участь у Формуванні уряду; - вирішення стратегічних питань військового управління, як військовим головнокомандуючим збройних сил; - введення особливих режимів управління (у федеративних державах); - видання власних нормативних актів (у країнах з парламентською формою правління вони часто потребують контрасигнатури).  в судовій сфері: - призначення на судові і вищі судові посади; - сприяння у виконанні рішень судів; - та інші. 3) Повноваження з конкретизації правового статусу особи: - вирішення питань громадянства; - надання політичного притулку; - здійснення права помилування та пом’якшення покарання; - здійснення нагород; - присвоєння почесних, спеціальних і вищих військових звань. 4) Надзвичайні повноваження: - проголошення надзвичайного стану, в зв’язку із чим глава держави вправі приймати акти, які мають силу закону. Що стосується повноважень глав держав конкретних країн, то вони відрізняються, залежно від форми правління в тій чи іншій державі. В президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципі чіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований президентом. У президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія). У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких, церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. Глава держави не впливає на склад і політику уряду, який підзвітний Парламенту. В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха. В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра. А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військового стану. Він лише підписує акти, підготовлені парламентом. Право вето щодо законів парламенту передбачено не за всіма монархами (Японія, Іспанія), а якщо й передбачено, то практично не застосовується. o Наприклад, хоча король Великобританії має право вето щодо законів, прийнятих парламентом, але вже три століття таке право ним не застосовується.