2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.

На практиці права британців регламентуються як статутним правом Велика Хартія Вольностей, 1215 р., Білль про права, 1689 р., Акт про права людини, 1998 р. тощо, так і прецедент ним правом та конституційними угодами. Не існує загальновизнаної класифікації прав та свобод на конституційні та галузеві. Насамперед усі права людини і громадянина є галузевими правами, які обмежуються державою та базуються на основі принципу «кожний може робити те, що не заборонено законом». На сучасному етапі розвиток інституту прав людини проходить під впливом національної специфіки різних сер британського суспільства та міжнародного права в сфері захисту прав людини. Довгий час навіть після ратифікації у 1951 році Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, 1950 року на території цієї держави не визнавалася обов’язкова юрисдикція Європейського суду з прав людини та право на подачу індивідуальної скарги до цього суду. Така ситуація існувала аж до запровадження в дію Акту про права людини у 2000 році, який, на думку вчених, уперше закріпив права людини у чітких та визначених термінах. До середини 20 ст. в основу регламентації питань громадянства була покладена доктрина загального права про вірно підданство. На сучасному етапі питання громадянства регламентуються в Акті про громадянство 1981 року. Відповідно до цього акту громадянами Великобританії є: 1) громадяни Об’єднаного королівства Великобританії та 2) громадяни британських залежних територій. Громадянами Великобританії є особи, народжені в Королівстві від громадян Великобританії чи осіб, які постійно проживають на її території; а так само народжена за межами королівства, але хоча б від одного з батьків – громадян Великобританії. Особа, яка народилася у Великобританії, але не є її громадянином може бути зареєстрована як громадянин Великобританії, якщо в період неповноліття особи її батько чи мати стають громадянами Великобританії або влаштовуються на постійне місце проживання у Великобританії; або якщо встановлено, що ця особа протягом перших десяти років свого життя число днів, протягом яких вона була відсутня у державі не перевищує 90 днів кожного року.

3. Партійна система.

У Великобританії двопартійна політична система, в якій діє дві політичні партії – консервативна та лейбористська, яка зайняла місце лібералів. В Парламенті немає фракцій, офіційно визнано поділ Парламенту на «Уряд ЇЇ Величності» та «Опозицію ЇЇ Величності». Відповідно до Закону 1937 року про міністрів Корони лідером офіційної опозиції є лідер найкрупнішої за кількістю місць у нижній палаті опозиційної партії; цим же законом вперше встановлено державне грошове утримання лідера опозиції, а пізніше таке утримання було призначено й іншим керівним особам опозиційної партії у двох палатах. Інші політичні партії, представлені в Парламенті, не мають офіційного статусу опозиції та відповідних прав. Структуру консервативної партії складають: 1) парламентська частина (відіграє керівну роль), яку очолює лідер партії, при ньому діє центральний апарат, як дорадчий орган і він призначає членів Центрального бюро, які працюють під контролем лідера; 2) місцеві асоціації у виборчих округах; 3) щорічна партійна конференція. Лейбористська партія організована у зв’язку із рухом трудящих (вона є більш децентралізована, порівняно із Консервативною партією). В її склад в якості колективних членів входять профспілки. ЇЇ структуру також складають парламентська частина, позапарламентська та щорічна конференція. Саме парламентська частина обирає лідера партії. Лідер партії, яка перемогла на виборах стає прем’єр-міністром, очолює уряд. В складі парламентського представництва є спеціальні керівні комітети, які в період знаходження партії в офіційній опозиції, неофіційно називаються тіньовими кабінетами. Члени тіньового кабінету в парламентських дебатах розглядають як опоненти відповідних міністрів, оскільки за кожним із них закріплюються відповідні напрямки політичної діяльності, що відповідають сфері компетенції того чи іншого міністерства. Так як у Великобританії має місці інституціоналізація двопартійної системи, за офіційною опозицією закріплено ряд прав, наприклад, за представниками опозиції на постійній основі закріплюються місця керівників ряду важливих парламентських комітетів; опозиція має точно встановлено число днів протягом сесії, коли Парламент розглядає та обговорює поставлені нею запитання. • Особливістю парламентської організації політичних партій є те, що їх діяльність регламентується не правовими нормами, а статутами самих партій, окремі правила яких часто включають в число норм британської конституції. Але фінансовий бік функціонування політичних партій регулюються законами (Актом про внески компаній на політичні цілі 1967 року, Актом про профспілки, 1984 року). • Дві партії є формально рівними по відношенню до апарату держави, хоча на практиці домінує думка, що консервативна партія, її політична платформа та ідеологія підтримується більшістю керівного персоналу – апарату держави Їй також надає перевагу королівський двір. В палаті Лордів значна кількість спадкових перів також вважають себе прибічниками консерваторів, серед її прибічників також і керівники силових структур.