- •1. Поняття конституційного права зарубіжних країн.
- •2. Предмет к.П.З/к.
- •3. Метод к.П.З/к.
- •4. Система к.П.
- •5. Джерела конституційного права зарубіжних країн.
- •1. Поняття к-ції та її суть.
- •2. Види к-цій.
- •3. Порядок прийняття, зміни і припинення дії к-ції.
- •4. Правовий захист к-цій.
- •1. Поняття сусп.Устрою і політ.С-ми сус-ва.
- •2. Громадські орг-ції як елементи політичної сис-ми.
- •1. Політично-правові ос-ви взаємовідносин між д-вою та особою. Права і свободи громадян: загальна хар-ка.
- •2. Класифікація конст.П-в і свобод громадян.
- •3. Громадянство: порядок набуття і втрати.
- •1. Поняття політичної партії.
- •2. Види політ.Партій.
- •1. Форма держави.
- •2. Форма правління.
- •4. Форма державного устрою.
- •1. Виборче право. Поняття, види і принципи виборів.
- •2. Організація і проведення виборів.
- •3. Виборчі сис-ми: поняття, види.
- •4. Референдум.
- •1. Поняття і юридична природа інституту глави держави у зарубіжних країнах.
- •2. Порядок заміщення глави держави у зарубіжних країнах.
- •4. Повноваження глави держави.
- •5. Віповідальність глави держави у зарубіжних країнах
- •1. Поняття та етапи розвитку парламенту і парламентаризму. Місце і роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах.
- •2. Класифікація парламентів.
- •3. Структура парламентів.
- •4. Формування парламентів.
- •5. Припинення повноважень парламентів.
- •8. Конституційно-правовий статус депутата в зарубіжних країнах.
- •2. Види урядів.
- •3. Порядок формування уряду, його склад і структура.
- •4. Порядок діяльності уряду.
- •5. Повноваження уряду.
- •6. Відповідальність уряду.
- •1. Поняття судової влади і її місце у зарубіжних країнах.
- •2. Судові системи зарубіжних країн.
- •3. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.
- •1. Поняття місцевого самоврядування та управління.
- •2. Системи місцевого самоврядування.
- •3. Компетенція місцевих органів управління
- •4. Відносини місцевих органів із центральними органами держави.
- •1. Конституційні основи
- •2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.
- •3. Партійна система.
- •4. Організація і діяльність органів влади
- •5. Державний устрій та Організація влади на місцях.
- •1. Конституційні основи
- •2. Права і свободи громадян
- •3. Організація та діяльність органів влади.
- •4. Судова система.
- •5. Державний устрій. Місцеве самоврядування.
4. Формування парламентів.
Порядок формування парламентів залежить від їх структури. Як правило однопалатні парламенти обирає населення. А в двопалатному парламенті нижня палата обирається населенням, а верхня палата формується способом, передбаченим законодавством країни. Члени нижньої палати як правило називаються депутатами, народними представниками, а верхньої – сенаторами. До складу парламенту інколи входять їх заступники (наприклад, в Бразилії у кожного сенатора є два заступники). В деяких федеративних державах до складу парламенту входять також делегати від територій, володінь, федерального округу, асоційованих держав, які не є суб’єктами федерації (США). Депутати нижньої палати і однопалатного парламенту обираються як правило строком на 4-5 років (у США палата представників обирається на 2 роки, палата депутатів Мексики – на 3 роки, Національні збори Франції – на 5 років, Палата Представників в Японії – на 4 роки) безпосередньо громадянами або шляхом багатоступеневих виборів (Китай). - Частина членів парламенту можуть обиратися непрямими виборами (Бутан, Свазіленд). - В деяких країнах резервуються місця для представників певних релігій, національностей, а також для жінок. Ці місця заміщаються шляхом непрямих виборів (для жінок – в Бангладеш, для послідовників індуських релігій – в Пакистані, для ассирійців – в Ірані). - В Єгипті, наприклад, половина місць резервується для депутатів – робітників і селян, які обираються громадянами разом з іншими групами населення. - Президент Єгипту може призначати в парламент не більше десяти осіб, які мають особливі заслуги перед державою. - В Данії є фіксоване представництво від Фарерських островів і від Гренландії (по 2 особи), в Китаї – від армії. - В Бутані, Тонга, Брунеї в однопалатних парламентах значну кількість міст займають особи за посадою – які знаходяться на службі у короля чи представника знаті. Верхня палата формується різними способами: шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, заняття місця в парламенті за посадою. - Прямі вибори сенаторів громадянами передбачені в США (по два сенатори від штату), Бразилії (по три), в Італії (не менше семи від області), Японії, Румунії та ін. - Шляхом непрямих виборів формується сенат у Франції, де виборчу колегію в кожному регіоні складають члени нижньої палати від даного регіону і радники різних муніципальних органів. - В Індії члени верхньої палати обираються законодавчими зборами штатів. - В Іспанії поєднуються прямі і непрямі вибори, оскільки одна частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а інша частина – представницькими органами автономій. - Так само в Бельгії частина сенаторів обирається населенням, а інша частина – провінційними радами. - Повністю главою держави члени верхніх палат призначаються у Канаді, Йорданії, Таїланді, Ямайці, Барбадосі, Белізі (в багатьох з них генерал-губернатором – представником корони Великобританії). - Глава держави може також призначати декілька членів верхньої палати (в Італії – 5, в Індії – 12). - В Зімбабве частина сенаторів обирається нижньою палатою, а частина призначається Президентом. - В Німеччині члени верхньої палати призначаються урядами земель. - У Великобританії місця в Палаті Лордів займають за спадком дворяни (пери) які мають титул не нижче барона (з 1963 року – і жінки), особи, яким такий титул присвоїла королева за представленням Кабінету Міністрів (але такий титул і місце в Палаті Лордів не передається по спадщині), єпископи, архієпископи, члени, обрані шотландськими та ірландськими лордами, апеляційні (судові) лорди. Палата Лордів постійно збільшується та у даний час нараховує понад 1200 осіб та вважається одним з найбільш недемократичних інститутів у англійській системі демократії. Реально на її засіданнях присутніми є кілька десятків лордів. Існує кворум – 3 лорди, які можуть приймати рішення. - В Норвегії та Ісландії верхню палату обирають із свого складу члени нижньої палати парламенту (одна четверта, одна третя). - В федеративних державах верхня палата або формується на паритетних засадах, тобто від певних регіонів обирається, делегується, призначається однакове число сенаторів, або представництво залежить від кількості населення в суб’єктах федерації (в Німеччині 3-6 членів верхньої палати, в Індії 1-36 від штату). В унітарних державах число сенаторів також залежить від чисельності населення у певному регіоні (в Польщі – 2-3 сенатори від воєводства, у Франції, Італії 1-7 сенаторів). Термін повноважень палат може збігатися (Італія, Іспанія, Польща), але як правило термін повноважень вищої палати є більшим. Так, Сенат Франції обирається на 9 років, Палата Радників Японії – на 6 років. Нижня палата і однопалатний парламент переобираються повністю. До верхньої палати часто застосовується принцип ротації, сенатори обираються на більш довгий термін і палата обновлюється частинами (в США на 6 років з обновленням на одну третю кожні 2 роки, у Франції з обновленням на одну третю кожні 3 роки, в Японії на половину кожні 3 роки). Законодавство більшості країн встановлює різні вікові цензи для обрання членів верхньої та нижньої палат парламенту. Так, депутатами до нижньої палати парламенту Італії може бути обраний громадянин після досягнення 25 років, а до верхньої палати – після досягнення 40 років. У США відповідно – 25 та 30 років, у Франції – 23 та 35 років. Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах. В Італії: палата депутатів – 650 осіб, а сенаторів – 315; Сейм Польщі – 460 депутатів, Сенат – 100 сенаторів; Конституції Греції та Іспанії встановлюють верхню та нижню межі кількісного складу парламенту, так, кількість членів палати депутатів Греції не може бути меншою від 200 і більшою від 300 чоловік, Конгрес Іспанії нараховує мінімум – 300 і максимум – 400 депутатів, у Китаї верхня межа депутатів Всекитайських зборів народних представників не повинна перевищувати 3 тис. чоловік.