- •1.Наукове поняття культури. Структура та функції
- •2.Періодизація розвитку української культури.
- •3.Комунікативна функція. Культура як інформаційний процес. Роль засобів масової комунікації у сучасній культурі.
- •4. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •5. Культурна спадщина кочових племен північного причорноморя
- •6. Особливості Трипільської культури
- •7. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •8. Грецькі колонії Північного Причорномор’я
- •9. Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен
- •10.Особливості християнізації Київської Русі. Роль Кирила та Мефодія в історії українського християнства.
- •11. Писемність та освіта київської русі
- •12. Розвиток літератури і науки київської русі
- •13. Мистецтво та Архітектура княжої доби .
- •14. Літописи: апокрифічна та агіографічна література
- •15. Києво-печерська лавра та її роль у розвитку української культури
- •16 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст.
- •17. Полемічна культура України XVI—XVII ст.
- •18. Пересо́пницьке єва́нгеліє
- •19. Причини виникнення братського руху в україні
- •20. Діяльність культурно освітніх осеретків кінця 16-початку 17ст.
- •21. Початок книгодрукування на Україні . Іван Федоров
- •22. Петро Могила
- •26.Архітектура українського барокко
- •27.Барокко в українському очбразотворчому мистецтві
- •28.Драматургія і театральне мистецтво України кінця 18-19ст.
- •29.Історія українського градобудівництва.
- •30.Музична культура в Україны 18 ст.
- •31. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні кінця 18-поч.20 ст.
- •32.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •33.Народницький період національно-культурного відродження
- •34.Модерністський період національно-культурного відродження
- •35. Заснування Харківського та Київського університетів в Україні та їх значення як науково-технічних центрів
- •36.Демократично-просвітницьке літературно-фолькльорне обєднання «Руська трійця» та його роль в розвитку української культури в Галиччині
- •37.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його роль у формуванні національної самосвідомості українського народу Історія створення
- •Програма
- •Розгром товариства
- •Значення
- •39.Інтелектуальний та культурний рух 50-70х років 19 ст.Журнал «Основа»
- •40.Культурно-просвітницька діяльність «Просвіти»,»Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка»:їх роль як центрів національно-культурного відродження Історія
- •41.Громади та їх національно-культурницька та громадсько-політична діяльність
- •42.Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі 19-20 ст.
- •Особливості сучасної української літератури
- •43.Періодизація духовногї культури хх ст.,головні тенденції її розвитку
- •44.Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження
- •45.Розвиток української культури у 1920ті роки.Літературні течії та організації
- •46.Політика_українізації_та_її_вплив_на_культуру...
- •Досягнення
- •47. «Розстрілене відродження» 20-30-х років хх ст.
- •48.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістидесятників»
- •Шістдесятники України
- •Початок 60-х
- •Кінець «відлиги»
- •49.Головні чинники,тенденції та риси сучасної української культури
- •50.Творчість діячів української культури в еміграції
37.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його роль у формуванні національної самосвідомості українського народу Історія створення
Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.
Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.
Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846»
Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб.
У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.
Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.
Програма
Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.
Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).
Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).
Розгром товариства
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з’явився новий мешканець – дев’ятнадцятирічний Олексій Петров, студент юридичного факультету Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретар Микола Гулак, який мешкав у цьому ж таки будинку, вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.
Якось Петров почув, як гості Гулака, а це були поміщик Микола Савич, студент Олександр Навроцький і професор Микола Костомаров, вели мову про республіканський устрій Росії. Олексій познайомився з сусідом, виявив цікавість до теми, і Гулак схибив, він довірився йому. Повідомив малознайомій особі основи конспірації товариства. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку, на внутрішньому боці якої були слова: «В ім’я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення. Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад, : «І пропала Україна – але так тільки здається»; : «Лежить в могилі Україна – але не вмерла».
28 лютого 1847 р. Олексій Петров з’явився у заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова, Куліша, був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. На момент доносу Гулак уже проживав у Санкт-Петербурзі і служив у канцелярії ради університету. Арешт відбувся у його помешканні. У Гулака вилучили вже згадувану каблучку. Під час обшуку він попросився до туалету, де спробував викинути рукопис. Але слідчі знайшли його: це був «Закон божий». Серед паперів Гулака знайшли листи колишнього вчителя петербурзької гімназії Куліша, колишніх студентів Київського університету Бєлозерського і Марковича. На допитах Гулак мовчав. Його помістили до камери-одиночки Олексіївського равеліну.