18. Пересо́пницьке єва́нгеліє

Пересо́пницьке єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія.

Появі книги покровительствували волинські князі: Анастасія Юріївна Заславська (Гольшанська-Дубровицька), її зять і дочка — Іван Федорович Чорторийський та Ганна Кузьмівна Чорторийська (Заславська)[1].

Відомо, що над перекладом, переписуванням і оформленням Євангелія працювала одна особа. Це Михайло Василієвич зі Сянока, що на Лемківщині. Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою.

Робота була розпочата 15 серпня 1556 р. в заславському Святотроїцькому монастирі на Волині (нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершена — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської обл..

Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми И переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська.

Книга свого часу стала дорогоцінним чинником утвердження живої української мови, бо появилася тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію, тобто польське панство і короля, а православ'я з церковнослов'янською мовою, доповненою українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Боротьба між цими релігійними напрямами була, по суті, ідеологічною боротьбою. Для пригнобленої ідеології представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Четія — 1489 р., Волинське Євангеліє — 1581 р., Крехівський апостол —XVI ст. та ін. Але найвизначнішою пам'яткою з мовного погляду став переклад канонічного Пересопницького Євангелія.

Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу, створенні так званих сумаріїв, у яких викладено зміст розділів, витворенні високої перекладацької стилістики і участі у творенні книги представників різних українських суспільних прошарків — монахів, селян, що годували молодняк для шкірок, ремісників, що виготовляли пергамент, відомих волинських меценатів — українських шляхтичів князів Заславських та Чарторийських.

19. Причини виникнення братського руху в україні

Наступ контрреформації торкнувся й православної церкви. Головним знаряддям наступу католицизму став орден єзуїтів, який поширив свій вплив га Польщу з 70-х років XVI ст. через розгалужену й добре організовану мережу навчальних закладів. Незабаром завдяки єзуїтським школам і колегіумам серед католиків опинилися Ходкевичі, Радзивілли, Слуцькі, Острозькі. Отож, захисникам православної віри, щоб відстояти свої позиції, слід було піднести рівень освіти й обновити все церковне життя. Найкращі представники українського й білоруського панства свідомо й послідовно підтримували народний рух і православну церкву як головного його носія в ті часи. Серед опікунів і меценатів української культури слід згадати литовського гетьмана Григорія Ходкевича, який 1568 року дав притулок у Заблудові втікачам з Москви Івану Федоровичу й Петрові Мстиславцю, прислужившись справі книгодрукування в Україні. В заблудівській друкарні побачили світ учительне Євангеліє 1569 року, Псалтир 1570 року. У 1572 році Федорович мусив переїхати до Львова, де побачили світ «Апостол» (1574) і «Буквар».Князь Юрій Слуцький у 60-х роках XV ст. заснував у Слуцьку школу й друкарню; захисником православ’я був і овруцький староста князь Михайло Вишневецький, а його дружина Раїна опікувалася Манявським скитом. З 1564 року діяв на Волині культурний гурток вільнодумного князя Курбського, втікача з Москви. Та «над усі інші світив блиском світлості старої віри своєї» дім князів Острозьких. Костянтин Острозький заснував школи в Турові й Володимирі, 1580 року в Острозі заклав колегіум, навколо якого згуртувалися найкращі культурні сили України. До Острога перебрався й друкар Іван Федорович і надрукував перший староукраїнський переклад Біблії (1581), Буквар, Новий Заповіт, Псалтир.Та діяльність цих окремих представників української знаті різко контрастувала з загальною байдужістю до української справи широкого загалу української шляхти. Зрештою, навіть згадані «стовпи православ’я» були такими недовго. Вже на переломі XVI – XVII ст. всі ці роди полонізувалися чи вимерли. За цих умов провідна роль, ініціатива в національному русі перейшла до нижчих верств.Міщанство, яке мусило боротися проти соціального, національного й релігійного гніту, організувалося у братства. Перші згадки про братства в Україні належать до середини XV ст. З часом, особливо наприкінці XVI ст. й на початку XVII ст., братства здобули собі провідне місце в релігійно-національному житті України.