- •1.Наукове поняття культури. Структура та функції
- •2.Періодизація розвитку української культури.
- •3.Комунікативна функція. Культура як інформаційний процес. Роль засобів масової комунікації у сучасній культурі.
- •4. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •5. Культурна спадщина кочових племен північного причорноморя
- •6. Особливості Трипільської культури
- •7. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •8. Грецькі колонії Північного Причорномор’я
- •9. Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен
- •10.Особливості християнізації Київської Русі. Роль Кирила та Мефодія в історії українського християнства.
- •11. Писемність та освіта київської русі
- •12. Розвиток літератури і науки київської русі
- •13. Мистецтво та Архітектура княжої доби .
- •14. Літописи: апокрифічна та агіографічна література
- •15. Києво-печерська лавра та її роль у розвитку української культури
- •16 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст.
- •17. Полемічна культура України XVI—XVII ст.
- •18. Пересо́пницьке єва́нгеліє
- •19. Причини виникнення братського руху в україні
- •20. Діяльність культурно освітніх осеретків кінця 16-початку 17ст.
- •21. Початок книгодрукування на Україні . Іван Федоров
- •22. Петро Могила
- •26.Архітектура українського барокко
- •27.Барокко в українському очбразотворчому мистецтві
- •28.Драматургія і театральне мистецтво України кінця 18-19ст.
- •29.Історія українського градобудівництва.
- •30.Музична культура в Україны 18 ст.
- •31. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні кінця 18-поч.20 ст.
- •32.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •33.Народницький період національно-культурного відродження
- •34.Модерністський період національно-культурного відродження
- •35. Заснування Харківського та Київського університетів в Україні та їх значення як науково-технічних центрів
- •36.Демократично-просвітницьке літературно-фолькльорне обєднання «Руська трійця» та його роль в розвитку української культури в Галиччині
- •37.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його роль у формуванні національної самосвідомості українського народу Історія створення
- •Програма
- •Розгром товариства
- •Значення
- •39.Інтелектуальний та культурний рух 50-70х років 19 ст.Журнал «Основа»
- •40.Культурно-просвітницька діяльність «Просвіти»,»Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка»:їх роль як центрів національно-культурного відродження Історія
- •41.Громади та їх національно-культурницька та громадсько-політична діяльність
- •42.Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі 19-20 ст.
- •Особливості сучасної української літератури
- •43.Періодизація духовногї культури хх ст.,головні тенденції її розвитку
- •44.Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження
- •45.Розвиток української культури у 1920ті роки.Літературні течії та організації
- •46.Політика_українізації_та_її_вплив_на_культуру...
- •Досягнення
- •47. «Розстрілене відродження» 20-30-х років хх ст.
- •48.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістидесятників»
- •Шістдесятники України
- •Початок 60-х
- •Кінець «відлиги»
- •49.Головні чинники,тенденції та риси сучасної української культури
- •50.Творчість діячів української культури в еміграції
28.Драматургія і театральне мистецтво України кінця 18-19ст.
Визначним літературним явищем стала драматургія М.Л.Кропивницького(1840-1910), творчі пошуки якого тісно пов’язані зі становленням професійного театру в Україні. Драматургічна спадщина М. Л. Кропивницького – це понад 40 п’єс. Формування естетичних поглядів М.Л.Кропивницького відбувалося під впливом критичних статей М.Добролюбова та творчості О.Островського. Добре знаючи життя трудящих,Кропивницький постійно звертався до невичерпної скарбниці народної творчості. Він був представником демократичного напряму в літературі й мистецтві, метою якого було служіння народові, сприяння його визволенню.
Багатогранним був талант письменника і драматурга М.П.Старицького (1840-1904), автора численних історичних романів Дбаючи про розширення репертуару українського театру, Старицький вправно обробив ряд мало сценічних п’єс різних авторів та інсценізував багато прозових творів українських, руських та зарубіжних письменників – «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок», «Утоплена», «Юрко Довбиш», «Циганка Аза» та ін. Переосмислені та значно художньо удосконалені, ці обробки стали по суті новими самостійними творами. Серед власних п’єс Старицького найвідоміші соціально-побутові драми «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талан»,низка дотепних водевілів. У основі своїй творчість Старицького реалістична, демократична змістом і спрямуванням, перейнята гарячим почуттям любові до рідного народу та його героїчного минулого. Драматург ного народу та його героїчного минулого. Драматург широко освітив тему пригноблення глитаями сільської бідноти, виступив проти темряви, що панувала в українському селі, виражав думку про необхідність працювати на благо народові.
Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини XIX століття є І. К. Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич; 1845-1907).Він увійшов до історії української драматичної культури і як борець за національний театр, і як творець гостро соціальної драми та комедії.Безкомпромісність у відтворенні правди життя, показ типових явищ розвитку капіталізму в Україні, яскраві образи селян-протестантів, борців проти поміщицького пригнічення, зла та несправедливості –характерні риси творчості І.К.Карпенка-Карого. Багато місця у п’єсах письменника відводиться образам українських жінок («Наймичка»,«Безталанна»). Знедолені, ображені, безправні, вони мають багато спільного з образами жінок у поемах Т.Г.Шевченка та п’єсах М.Островського. Його драми та комедії поряд із п’єсами Кропивницького і Старицького становили міцну основу репертуару українського реалістичного театру. У драмі «Бурлака» змальовано глибоко правдиві картини приниження і визиску селянства багатіями, подано образ шукача правди, що утверджував ідею
Драматичні твори писали також прозаїки І. С. Нечуй-Левицький («Маруся Богуславка», «На Кожум’яках»), Панас Мирний («Лимерівна», «Перемудрив»),
Б. Д. Грінченко («Степовий гість», «Ясні зорі») та ін.
Драматургія демократичного направлення розвивалася й на західноукраїнських землях. У 60-70 роки з рядом п’єс виступив Ю.Федькович. Краща з них – комедія «Запечатаний двірник» відображає буковинське село, висміює сільську чиновницьку верхівку.Видатним майстром драматургії був І. Я. Франко. Він створив класичнізразки соціально-психологічної драми («Украдене щастя», «Учитель»),
У них правдиво відображено картини народного життя, суспільні процеси, що відбувалися на західноукраїнських землях в останній чверті століття. У своїх п’єсах Франко першим серед західноукраїнських драматургів стверджував реалізм і народність. Але неблагосклонне відношення до цих п’єс консервативних театральних діячів, невисокий виконавський рівень галицького театру були причиною тому, що за життя І.Я.Франка його
драматичні твори не отримали значного поширення Загалом, аматорські театри підготували ґрунт для розвитку професійного українського театру. Щоправда, у 70-ті роки він до кінця ще не сформувався через перепони, політики притиснень й заборон, що чинилися царським урядом. Вираженням цієї політики був Емський акт від 18 травня1876 року, який вимагав «запретить также разные сценические спектакли на малорусском наречии, а также печатание на нем текстов к музыкальным нотам».2
Переслідування театру призвело до того, що більшість аматорських й професійних труп спинили ставити українські п’єси. Це викликало невдоволення й обурення не тільки передової спільноти України, але й прогресивних кіл всієї Росії.