5. Поняття фінансово-правової норми, її ознаки. Класифікація фінансово-правових норм. Уповноважуючі, зобов'язуючі та забороняючі фінансово-правові норми. Структура фінансово-правових норм.

Фінансово-правові норми — це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів цент­ралізованих та децентралізованих фондів, що виражені у катего­ричній формі й забезпечені силою державного примусу.

Фінансово-правові норми визначають права та обов'язки учас­ників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони ста­ють носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, що встанов­люються державою з приводу мобілізації, розподілу й використан­ня грошових фондів¹. .

Головна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Держава за їх допомогою приписує правила поведінки юридичним особам, гро­мадянам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що ви­никають у процесі фінансової діяльності держави.

фінансово-правови норми це писане, встановлене державою у суворо ви­значених порядку і формі та забезпечене заходами державного при­мусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників..

Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, визначального характеру їх юридичних прав та обов'язків фінансо­во-правові норми можна поділити на три види: зобов'язуючі, забо­роняючі та уповноважуючі. При цьому незалежно від поділу на види фінансово-правові норми мають категоричний характер, Зобов'язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки у сфері цих відносин. Саме у цих нормах пере­важно виявляється основний метод фінансово-правового регулюван­ня — метод владних приписів. Більшість норм фінансового права є зобов'язуючими. Так, відповідно до ст. 67 Конституції України кож­ний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 111 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняючі фінансово-правові норми містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов'язок учасників фінансо­вих відносин утриматися від них. Так, ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодек­су України містить заборону використовувати емісійні кошти Націо­нального банку України на фінансування дефіциту Державного бю­джету України. Бюджетна установа не має права здійснювати запо­зичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, пе­редбачених законом про Державний бюджет України (ч. З ст. 21 БК України). Уповноважуючі фінансово-правові норми встановлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених межах., уповноважуючі нор­ми також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінан­сових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Зокрема, згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні грома­ди села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними орга­ни місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлю­ють місцеві податки і збори відповідно до закону. За змістом норми фінансового права можуть бути матеріальни­ми та процесуальними. Матеріальні фінансово-правові норми за­кріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізич­них осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто матері­альні норми виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів...

Структура фінансово-правової норми тотожна будь-якій іншій нормі права. Фінансово-правова норма може містити гіпотезу, дис­позицію та санкцію, тобто основні елементи правової норми, Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відно­син у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конк­ретний вираз.

Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпоте­зою фактичних обставин. Диспозиція виражена у безумовно визна­ченій формі і, як правило, є достатньо обтяженою за змістом.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. Саме у санкції виражається імператив­ний характер приписів у сфері фінансової діяльності. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість застосуван­ня фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів. покли­кані впливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпорядженні, скорочують відрахування до фонду економічного розвитку тощо.

Фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчинення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів при забезпеченні грошових надходжень до бюджету.

6. Фінансово-правові відносини та їх особливості. Структура фінансових правовідносин. Види суб'єктів фінансових правовідносин. Правосуб'єктність учасників фінансових правовідносин та її складові елементи.

Правовідносини є формою суспільних відносин, врегу­льованих юридичними нормами, останні можуть через правовідносини впливати на поведінку людей. Теорія права констатує нероз­ривний зв'язок, невіддільність правових і фактичних відносин.

Правова форма реальних фінансових відносин визначається не тільки змістом даних відносин, а й волею держави, що встановлює для конкретного виду відносин ту чи іншу форму. Розглядаючи фінансове право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансових відно­син, які регулюються нормами фінансового права й становлять пред­мет цієї галузі¹. Однією з основних особливостей фінансових відносин є те, що вони завжди виступають як грошові відносини.. Друга особливість фінансових відносин пов'язана з відносно специфічною стадією суспільного відтворення — з відносинами розподілу. Розподільчий характер фінансових відно­син закладннсгу "самих функціях фінансів, перш за все у функції ство­рення грошових фондів — централізованого, що зосередився у дер­жавному бюджеті, і децентралізованих, до яких належать грошові кошти підприємств, організацій та галузей народного господарства. Розподільчий характер фінансових відносин проявляється і в іншій функції фінансів — спрямуванні коштів цих фондів на задоволення потреб суспільства.

Для фінансових відносин характерною є також їх планомірність, яка нерозривно пов'язана з дією закону планомірного розвитку. Фінансові відносини — це організаційні відносини. Організація фінансових відносин безпосередньо належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства у цілому.

Однією з особливостей фінансових відносин є також їх суб'єктив­ний склад, який обумовлений генезисом фінансів. Фінансові право­відносини, які є об'єктивними економічними відносинами, мають імперативний, державно-владний характер перш за все тому, що вони безпосередньо стосуються найголовнішої сфери виробничих відносин — відносин власності¹.

Фінансові відносини завжди мають цілісність, системність та фор­мальну визначеність, пов'язану з тим, що фінансові правовідносини регулюють чітко визначені зв'язки, які складаються між суб'єкта­ми.

Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на дер­жавні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-право­вої норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якої вони мають додержуватися; 3) є умовою для можливості приве­дення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин.

Об'єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які форму­ються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціо­нування держави, об'єкт фінансових правовідносин завжди буде пов'язаний з інтересом держави.

Суб'єктами фінансових правовідносин виступають юр ні та фізичні особи, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.Суб'єктами фінансових відносин можуть бути як плат­ники податків — підприємства, організації, громадяни, так і бюджетні установи, що фінансу­ються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів..

Для існування фінансових правовідносин необхідні також юри­дичні факти, що поділяються на дії та події. Юридичні факти — це життєві обставини, що приводять у дію норми права, в результаті чого настають певні наслідки — виникають, змінюються або припи­няються правові відносини.

Дії у фінансових відносинах можуть бути правомірні та непра­вомірні. Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансо­во-правовою нормою, поділяються на:

— юридичні акти — правомірна дія учасника фінансових право­відносин, спрямована на отримання правового результату.— юридичні вчинки — правомірна дія, що зумовлює правові на­слідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин. Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає при­писам фінансово-правових норм..

юридичні подіі — це обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. і.

Фінансові правовідносини — це врегульовані фінансово-право­вими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витра чання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Учасники правовідносин мають бути наділені такою спеціальною юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що суперечить встановленим правовим нормам. Право­суб'єктність включає правоздатність та дієздатність. Правоздатність — це здатність бути носієм прав та обов'язків. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен громадянин зобов'я­заний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановле­них законом. Дієздатність — це здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки..

Суб'єктивне право існує в конкретних правовідносинах, в які вступає правосуб'єктна особа.Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-тери­торіальні утворення, юридичні особи — підприємства й організації усіх форм власності, громадські організації, установи, тобто колек­тивні суб'єкти та громадяни — індивідуальні суб'єкти.

Держава як суб'єкт фінансового права. Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самовряду­вання. Це можуть бути органи загальної компетенції — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колектив­них суб'єктів фінансового права. Наприклад, Верховна Рада Украї­ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування — сільські, селищні й міські ради відповідно до ком­петенції, встановленої Конституцією України,

Суб'єкти фінансового права — це юридичні й фізичні осо­би, які мають правосуб'єктність, а суб'єкт фінансових правовідно­син — це реальний учасник цих правових відносин. 78