1. Педагогіка як наука, її становлення та розвиток. Взаємозв'язок педагогіки з іншими науками.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і роз­витку особистості.

Педагогіка - наука про закономірності, принципи, форми і методи виховання, освіти і навчання людини на всіх етапах її вікового розвитку.

Назва «педагогіка» походить від грецьких слів “раіs” (“paidos”) дитина і “аgo” - веду, тобто «дітоводіння». У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовласників до школи, пізніше — вільнонайманих людей, котрі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. Їх ще називали педономами, дидаскалами, майстрами. У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії «пайдагогос» найчастіше були жреці, а пізніше - в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів. У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою. У Давньоруській державі педагогів називали «майстрами». Упродовж багатьох століть тут не існувало спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали - “школярі-книжники”.

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку. Хоча й нині можна почути: "Педагогіка – наука чи мистецтво?" Але існує ряд критеріїв, які дозволяють педагогіку називати наукою:

− чітко визначено предмет вивчення (н-д: виховання, освіта, особистість);

− наявні об'єктивні методи науково-педагогічних досліджень явищ і процесів;

− зафіксовані об'єктивні зв'язки (закони і закономірності) між явищами і процесами, що становлять предмет вивчення;

− виявлені закони і закономірності дають можливість передбачати (прогнозувати) розвиток подій у майбутньому тощо. Основоположником педагогічної науки є Я.А.Коменський.

О.А.Дубасенюк в історії розвитку педагогічної науки виділяє три основні етапи її становлення, виходячи із ступеня наукової розробленості педагогічних знань:

І етап, донауковий, тривав до XVII століття - накопичувався фонд окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувались у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів, що складають нині основу народної педагогіки; теоретичним осмисленням навчально-виховного досвіду у філософських трактатах.

II етап, концептуальний, тривав від кінця XVII до початку XX століття створювалися окремі теоретичні концепції виховання й освіти при домінуючій ролі теорії навчання; накопичувався фактичний матеріал і досвід педагогічної діяльності, які створили науково-теоретичне підґрунтя для виявлення педагогічних закономірностей та подальшого узагальнення і систематизації педагогічних знань; були обґрунтувані провідні компоненти науково-педагогічних знань (принципи, методи, форми організації навчально-виховного процесу).

ІІІ етап, системний, триває з початку XX століття і характеризується високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних емпіричних знань, одержаних у результаті проведення численних педагогічних експериментів; подальшим розвитком категорійного апарату науки; становленням педагогіки як наукової системи.

Педагогіка тісно пов'язана з багатьма іншими науками. Ідеї суміжних наук про людину дозволяють педагогіці більш глибоко і всебічно досліджувати закономірності виховання та освіти. На це положення в свій час вказував ще Ушинський К.Д. Він писав: "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то перш за все вона повинна вивчити її також у всіх відношеннях". Тим самим він звертав увагу на необхідність глибокого вивчення педагогом усіх антропологічних наук, що досліджують людину.

Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з інши­ми науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, яви­ща і процеси.

Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціо­логією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологі­єю, гігієною людини та з іншими науками.

Філософія, соціологія, естетика допомагають педаго­гіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислен­ня, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психо­логія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спри­чиняють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Ко­жен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини — база для ро­зуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухо­вого апарату, серцево-судинної та дихальної систем.

Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє ор­ганізації на наукових засадах у закладах освіти заходів щодо зміцнення здоров'я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню бу­дівництва та обладнання навчальних і дитячих закладів різних типів. Зв'язок педагогіки з медициною став пе­редумовою формування корекційної педагогіки як спе­ціальної галузі педагогічного знання, предметом якої е освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями в розвитку. У взаємозв'язку з медициною вона розроб­ляє систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшити процеси соціалізації, компен­сувати наявні дефекти.

Зв'язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах.

1. це спільність об'єктів (по­нять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів).

2. взаємодія, взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших наук.

3. педагогіка спирається на ідеї інших наук (лю­дина формується у діяльності — з філософії);

4. П. використо­вує методи дослідження інших наук (анкетування — із соціології), результати досліджень інших наук (насам­перед психології);

5. П. проводить дослідження спільно з ін­шими науками; дає замовлення іншим наукам на дослід­ження певних явищ.