14. Поняття методу та прийому виховання. Класифікація методів виховання та їх загальна характеристика.

Першовідкривачем методів виховання вважають ні­мецького педагога Йоганна-Фрідріха Гербарта (1776—1841).

Методи виховання (Фіцула М.М.) — способи взаємопов’язаної діяльності вихо­вателів і вихованців, спрямованих на формування у вихованців по­глядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання (Волкова Н.П.)— шляхи і способи діяльності вихователів і ви­хованців з метою досягнення виховних цілей..

Метод виховання А. С. Макаренко назвав «інструментом дотику до особистості». У співробітництві з вихованцями та­ких «інструментів» педагог може знайти багато.

Практика виховання використовує насамперед перевірені шляхи — за­гальні методи виховання.

Прийом виховання — це своєрідна частина, деталь мето­ду виховання, потрібна для більш ефективного застосуван­ня методу в умовах конкретної виховної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності од­норідних прийомів і способів виховного впливу.

Прийоми, що допомагають поліпшити поведінку переважно на основі розвитку позитивних почуттів (радість, повага до вчителя, віра у свої сили і т. і.), називають творчими. Прийоми, які допомагають виправити поведінку, викликаючи переважно негативні почуття (сором, розчарування), називаються гальмуючими. У виховній діяльності зустрічаються і такі прийоми, які застосовуються майже непомітно для вихованців і не викликають ані позитивних, ані негативних почуттів. Вони називаються допоміжними.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструмен­тами в діяльності вихователя, їх дієвість залежить від ви­користання виховних засобів.

Методи виховання завжди діють у певній системі, ко­жен є структурним елементом цієї системи і у взаємо­зв’язку з іншими забезпечує ефективність виховного про­цесу, їх використовують у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.

Наведемо класифікацію методів виховання вченого-педагога Віталія Сластєніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів: :

1. Методи формування свідомості:

а) словесні методи:

• роз’яснення,

• бесіда,

• лекція,

• диспут;

б) метод прикладу

Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість.

Вплив на свідомість — це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подо­лання негативних.

Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною.

Мета використання методів формування свідомості : формування в учнів поглядів і переконань, здійснюючи різно­бічний вплив на їх свідомість, почуття і волю. За допомогою цих методів не лише роз­вивають і доводять до свідомості учнів сутність норм по­ведінки, а й долають помилкові погляди й переконан­ня, негативні прояви поведінки.

2. Методи формування суспільної поведінки (дана група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки):

• педагогічна вимога,

• громадська дум­ка,

• вправлення,

• привчання,

• доручення,

• створення вихову­ючих ситуацій.

3. Ме­тоди стимулювання діяльності та поведінки (Ця група методів виконує функції регулювання, корегування і стимулювання поведінки й діяльності ви­хованців).

• змагання,

• заохочення,

• пока­рання.

4. Методи кон­тролю й аналізу рівня вихованості (уяву про ступінь сформованості у школяра необхідних яко­стей може скласти лише комплекс діагностичних методів.) Для вивчення інтегральних проявів особистості у поведін­ці, діяльності педагоги використовують.

• пе­дагогічне спостереження,

• бесіда,

• опитування (анкетне, усне),

• аналіз результатів суспільно корисної роботи,

• ви­конання доручень,

• створення ситуацій для вивчення по­ведінки учнів.

Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихова­тель, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.

Ефективність вибору методів виховання залежить від:

1. цілей і завдань виховання;

2. змісту виховання;

3. вікових особливостей дітей та їх життєвого дос­віду;

4. індивідуальних особливостей вихованців;

5. рівня розвитку дитячого колективу;

6. поєднання методів формування свідомості та по­ведінки;

7. умов виховання;

8. засобів виховання;

9. рівня педагогічної кваліфікації вчителя;

10. очікуваних наслідків.

Знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосовувати є ознакою високої майстерності педагога.