14. Поняття колективу: суть, ознаки, функції. Стадії розвитку колективу.

Духовне становлення і розвиток сучасного підростаючого покоління пов'язані з існуванням суперечки про те, якою варто виховувати сучасну особистість – індивідуалістом або ж колективістом? Але сучасне життя вимагає розумного поєднання індивідуалізму і колективізму.

Сьогодні ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина.

Колектив (Н.Є.Мойсеюк) – (від лат. – збірний) – група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю.

Дитячий колектив – об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Дитячий колектив – це така форма організації життя дітей, яка задовольняє їх життєві потреби і одночасно є могутнім чинником морального виховання.

Дитячий колектив відрізняється від інших колективів:

- віковими межами;

- специфічною діяльністю (навчання);

- послідовною мінливістю складу;

- відсутністю життєвого досвіду;

- потребою в педагогічному керівництві.

Колективу властивий цілий ряд важливих ознак.

Серед основних ознак групи, що визначають її як колектив, виділяють такі:

1. Наявність суспільно значущої мети і діяльності, спрямованої на її до­сягнення. (Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави).

2. Щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення.

3. Чітка організаційна структура: наявність органів самоврядування, ви­значеність прав і обов'язків, сформованість відносин взаємозалежності (кожен відчуває відповідальність за виконання покладених на нього обов'язків перед іншими членами колективу). Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи – класи. Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, актив класу.

4. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок. Психологічний клімат у колективі це загальний настрій, що створює здорову атмосферу, емоційний комфорт для всіх і можливість самореалізації для кожного, забезпечує захист людини від агресивних проявів соціуму.

Колектив здійснює різноманітні функції колективу: організаторська (керує своєю діяльністю); виховна (є носієм моральних переконань); стимулююча (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників).

Існує кілька підходів до вивчення стадій (етапів) розвитку дитячого колективу. Розглянемо стадії розвитку дитячого колективу за концепцією А.С.Макаренка.

І стадія: створення колективу учнів, коли педагог висуває вимоги безпосередньо до всієї групи.

Ця стадія характеризується недостатньою організованістю, розрізненістю учнів, формально об’єднаних в один клас. Учитель виступає організатором колективу, єдиним джерелом вимог до учнів. Колектив лише формується, учні недостатньо знають один одного, не ініціативні, не сформований його актив. Відбувається знайомство класного керівника з дітьми, ознайомлення учнів з єдиними вимогами, правилами та режимом дня школи.

Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного впливу, то згодом їм важко підкорятися впливові органів учнівського самоврядування.

ІІ стадія — поширення впливу активу на весь колектив, коли вимоги поряд із педагогом висуває актив класу.

На цій стадії в класі виділяються учні (актив), які підтримують вимоги вчителя і готові до співробітництва з ним. Вони не тільки самі погоджуються з нормами поведінки, яких вимагає педагог, але й переконують у необхідності їх дотримання інших учнів класу.

Особливу увагу приділяє педагог створенню активу класу та засвоєнню ним своїх прав і обов'язків, методів роботи. Через актив класний керівник висуває дальші перспективи діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і водночас зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати, спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо.

На цій стадії набуває великого значення принцип паралельної дії А.С.Макаренка: на вихованця одночасно повинно впливати щонайменше три сили: вихователь, актив і весь колектив. Друга стадія може тривати рік - півтора. На її початку колектив нібито поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи: активістів (опору класного керівника); пасивних учнів (які поступово долають байдужість); «ядро опору» (педагогічно занедбані діти).

Наприкінці ІІ стадії клас стає психологічно та педагогічно однорідним.

ІІІ стадія – вирішальний вплив громадської думки, коли вимоги висуває колектив до себе та до його членів.

Ця стадія характеризується високим рівнем згуртованості групової самосвідомості, єдиною системою групових норм (громадська думка), дотримуватися яких повинен кожний член колективу. Дитячий колектив стає суб’єктом виховного впливу, джерелом вимог до поведінки своїх членів. Виникає атмосфера взаємної доброзичливості, вимогливості, колектив стає спонукає дітей до самовиховання.

На третій стадії розвитку колективу педагог менше контролює і частіше скеровує діяльність колективу. Вихователь надає право колективу самостійно, без класного керівника, розв'язувати питання про заохочення і стягнення, планування роботи тощо.

ІV стадія – самовиховання як вищий тип виховання в колективі, коли вимоги вихованець ставить сам до себе на фоні вимог колективу.

Цей етап передбачає створення такої моральної атмосфери, коли кожний вихованець сприймає колективні вимоги як вимоги до себе і, відповідно до них вибирає способи поведінки. Завдяки засвоєному колективному досвіду виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у самовиховання.

Колектив перетворюється з об’єкта виховання – на суб’єкт виховання, стає носієм виховуючи функцій. На цій стадії колектив виходить на активну взаємодію з іншими первинними колективами, ставить до них певні вимоги, надає допомогу.