179. Порядок та випадки відміни та зміни заповіту.

Заповіт є особливим одностороннім правочином, який починає діяти лише після смерті заповідача. Однак до смерті заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт шляхом подання відповідної заяви нотаріусу. При аналізі цієї статті слід враховувати, що частина спадщини може знаходитися у банку, зумовлюватися страховою виплатою, тому заповідач може спеціально обумовити питання щодо спадкування окремих частин спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто і у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту.

Скасування частини заповіту та внесення до нього змін, тому, апріорі, вважається:

• внесення змін відрізняється від скасування тим, що передбачає посилання на попередній заповіт як на основу, до якої вносяться зміни;

• внесення змін кардинально не повинно змінювати основу, до якої вони вносяться.

Процесуальний зміст внесення змін до заповіту та його скасування є подібним до умов, встановлених для його посвідчення, зокрема:

• особисте звернення до нотаріуса або уповноважених на посвідчення заповіту осіб;

• загальні вимоги до форми нового заповіту або заяви про скасування заповіту.

180. Підстави і черговість спадкування за заповітом.

Спадкове право надає кожному громадянину можливість на випадок смерті розпоряджатися своїм майном. Особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті називається заповітом.

Право на заповіт (бути заповідачем) має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи є вони в переліку спадкоємців за законом, чи їх немає. Цими особами, як уже зазначалося раніше, можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи, а також держава.

Заповідач може в будь-який час відмінити свій заповіт, внести в нього зміни або заповісти своє майно іншій особі; якщо новий заповіт визнаний не дійсним, чинність попереднього не відновлюється, крім випадків.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладання, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади , хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ.

Заповіт не може підписувати особа на користь якої його зроблено. Закон допускає можливість посвідчення заповіту крім нотаріальної контори й іншими органами і посадовими, службовими особами.

181. Прийняття спадщини. Дії, які свідчать про прийняття спадщини.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі

відношення спадкодавця, які складають у сукупності спадщину; така згода

повинна бути виражена встановленим законом способом.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців:

подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем

відкриття спадщини;

фактично вступить в управління чи володіння спадковим майном.

Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем

стає держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до

нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву

про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Прийняття спадщини, як одностороння угода, характеризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю волевиявлення під умовою чи із застереженням з боку особи, яка приймає спадщину.

Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини по частках чивідмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які можливо настануть у майбутньому.

Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоємців однієї черги. Так, якщо до спадщини закликані спадкоємці першої черги — син, дочка, жінка, то вони

не можуть відмовитися від належної їм частки на користь спадкоємців другої черги — діда, баби, сестри чи брата померлого.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на

спадщину (за законом чи за заповітом). В кожному свідоцтві зазначається

все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка

спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво є підставою вважати законними спадкоємцями лише тих осіб, які

зазначені в ньому, і лише на майно, яке вказане у свідоцтві.