11. Дилогія б.Грінченка «Серед темної ночі», «Під тихими вербами». Нові обрії тематики та проблематики.

Дилогія (1900-1901) „Серед темної ночі”, „Під тихими вербами”

Життя сільської родини відтворене у традиційній хронікальній послідовності.

Старий Сиваш – людина зі старосвітськими поглядами, чесний, працьовитий господар. Його сини Денис, Роман, Зінько – уособлюють різні прошарки українського селянства кінця ХІХ ст.:

• старший Денис “був з тих селян, що поза господарством нічого не бачать”, з усіх сил, не гребуючи ніякими засобами, прагне вийти в заможні хазяїни, в куркулі. З часом стає черствим, жорстоким, байдужим до чужого горя, людиною, здатною на найжорстокіші вчинки (коли середній брат став конокрадом, він власноруч його катує, не відчуваючи ні братерства, ні жалю).

• середній Роман відбивається від села у місто, де остаточно деградує як особистість.

• найменший Зінько уособлює шлях чесного, трудящого селянства. Це тип правдошукача, людини, яка відчуває не лише власне горе, а й переймається чужими долями, чужим лихом. Самотужки вивчив грамоту, з метою оборони селян від панського свавілля і куркульського крутійства купив “книжку з законами”, готовий завжди прийти на допомогу. Такою ж є і його дружина Гаїнка –ніжний і відданий друг.

Стильові особливості дилогії. Мала безсумнівні художні досягнення:

• збагатила українську соціальну прозу тематично,

• доповнила образний ряд української літератури колоритними образами селян.

• дія розвивається більш динамічно, ніж у попередніх творах великої української прози,

• наповнені гострими сюжетними ситуаціями,

• майже відсутні публіцистичні відступи,

• позначена поглибленим психологізмом характеротворення (психологічний аналіз почуттів, думок персонажів, психологічна мотивація поведінки персонажів, зокрема часом, місцем і соціальним середовищем);

• використано засоби самохарактеристики і взаємохарактеристики героїв, які розкриваються у діалогах, внутрішніх монологах, невласне прямій мові;

• герої перестають бути ілюстраціями певної моральної настанови;

• об’єктивізує зображення, відсторонюючись від нього.



сприяло реалістичній точності відтворення дійсності.

“Серед темної ночі” (1901)

Перша частина зосереджена на дослідженні руйнації патріархальних основ, взаєморозуміння батьків і дітей і як наслідку - каліченні людської долі. Репрезентантом цього трагічного процесу є доля середнього брата Романа.

У центрі - сім’я Сивашів, історія якої уособлює суспільно-історичні долі різних прошарків тогочасного селянства. Представлено два покоління українського селянства:

• патріархального - старий Пилип Сиваш

• нового, диференційованого новими соціальними умовами.

Проблематика

Увага зосереджена на морально-етичних проблемах, породжених суспільними процесами:

• важка селянська праця та її деморалізуючі наслідки (показано, як серед темної ночі селянської неосвіченості, тяжкої праці задля шматка хліба людина втрачає найкращі людські риси, стає озлобленою, скупою, черствою, байдужою до оточуючих);

• солдатчина, її розтлінний вплив на людську особистість;

• урбанізація;

• духовне звиродніння та моральна деградація людини.

Образ Романа – представник “пропащої сили”. Енергійний, кмітливий, однак, його свідомість спотворена царською солдатчиною, яка витіснила священні поняття родини, національної самототожності. Втративши це, він стає моральним покручем. У пошуках легкого “панського” хліба зверхньо ставиться до селянської праці своєї рідні, зневажливо називає селян “репаною мужвою”, “хамами”, пиячить, краде і продає батьківське майно, викликавши ненависть працьовитого Дениса. Закономірно потрапляє в групу конокрадів. Спійманий на гарячому, засуджений до каторги в Сибіру.

Роман Сиваш – це ще одна “пропаща сила”. Головною причиною того, що він з катастрофічними наслідками для себе вибився з селянського життя, стала його природна спостережливість, допитливий розум. До армії він був таким, як усі парубки на селі. Але після армії, після служби на “очинь даже хорошой должності” сторожа в міській управі, де він призвичаївся красти і продавати дрова, заробляючи легкі гроші, Роман зрозумів: важка, рабська праця у селянина, “нечиста, часом голодна, холодна”, яка вимагає багато сил, приниження перед будь-яким начальством - не для нього.

Образ Левантини. Все, до чого торкався Роман, зазнавало трагічних наслідків: сирота-красуня Левантина, котра щиро покохала Романа, залишившись покриткою, після смерті дитини, утікає з села. Наділена природнім почуттям честі і чесності, вона сповістила односельців про плани конокрадів, але односельці замість вдячності оголосили її спільницею Романа і запроторили до в’язниці, де вона в невимовному розпачі помирає: “Затихла пісня покривдженого людського життя”, - так образно підсумував автор життя цієї страдниці.

Цей образ має багато спільного з образом Христини Притиківни з роману Панаса Мирного ”Повія”.

„Під тихими вербами” (1901)

Повість присвячена показу пробудження людської свідомості, прагненням селян покращити свою долю.

“Чого так люди живуть” і “чого не можна кращого порядку завести” - головні питаннями, над якими задумується Зінько, який прагне подолати селянську темряву, забобонність, озлобленість, рабську свідомість тощо.

У центрі авторського обсервування (спостереження) - проблеми класового розшарування на селі, відтворення загострення соціальних конфліктів в українському селі кінця ХІХ ст.