16. Образ «нової» людини у прозі і.Франка.

Жанри прози: мала проза (оповідання, новели); середня (повісті), велика (романи).

Тематично прозу Ф. можна розділити на цикли творів про робітників, селян, інтелігенцію, життя в’язнів, сатиричні памфлети про сусп.-політ.лад австрійської монархії, попівство та буржуазно-націоналістичне шляхство і інтелігенцію. Але сам письм. більше схилявся до короткого жанру прози – оповідання.

Образ "нової людини" (за романами):

Ісаак Бляйберг-Довбущук та Андрій Петрій – "Петрії і Довбущуки" (1-а редакція - 1875-1876, 2-а ред. - 1909-1912));

Бенедьо Синиця – "Борислав сміється" (1880-1881, незакінчений);

Борис Граб – "Не спитавши броду" (1885-1886, незакінчений);

брати Владко та Начко Калиновичі – "Лель і Полель" (1887);

Євген Рафалович – "Перехресні стежки" (1900)

Концепція «цілого чоловіка» - іде до мети всіма можливими способами («Лель і Полель», «Перехресні стежки»). Риси «цілого чоловіка»: духовність, моральність, соціальність, діяльність, реальність, - все завдяки праці, вони інтелігенти.

17.Ранній укр.модернізм. У 1920-х роках в умовах підрадянської України модернізм став фактично забороненим явищем, що підлягало ідеологічно- Явище раннього модернізму, що обіймає останні роки 19ст. та перші десятиліття 20ст., є не лише своєрідним, а й у багатьох відношеннях унікальним предметом наукового аналізу. По-перше, український модернізм народжувався непросто, надто суперечливо. У цьому не можна винуватити лише творців модернізму. Звичайно, одні з них мали скромний талант (Микола Вороний; молодомузівці) для здійснення завдань такої великої ваги, інші змушені були зважати на панівні в українському середовищі анахронічні смаки, зокрема в літературній критиці, як-от Леся Українка чи Ольга Кобилянська. По-друге, ранній український модернізм, на жаль, так і залишився незавершеним, незреалізованим проектом. Справді визначну роль перших поколінь українських модерністів сьогодні можна було б оцінити в тому разі, якщо б на їх досягнення була оперта творчість наступних літературних поколінь. Але не так сталося. У 1920-х роках в умовах підрадянської України модернізм став фактично забороненим явищем, що підлягало ідеологічно-цензурному переслідуванню. Бачення світу в постійній боротьбі протиилежностей характеризує художнє мислення М.Коцюбинського, В.Винниченка, В.Стефаника. Йдучи за цим універсальним законом буття, письменники на стильовому рівні моделюють життєві колізії та структури характерів в опозиціях культурного та природного, свідомого та несвідомого, реального та ірреального тощо за принципом контрасту. В різних формах, у більшій чи меншій мірі антиномічність задає поетику контрастів і антитези в неоромантичній, імпресіоністичній і неоміфологічній стильо вих тенденціях,поетику дисонансу в експресіонізмі. Модернізм вніс кардинальні зміни у світовідчування та естетичні орієнтації нового часу.

18.Майстерність психол. аналізу та імпрес. стилю в Коцюбинського. Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу в творчості М. Коцюбинського несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої органі зації. І це, звичайно, позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника, зокрема його новели «Intermezzo». Цей твір — один із най яскравіших зразків новелістичного новаторства М. Коцюбинського щодо стилю й жанру. Хоч і прийнято називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що «Intermezzo»—твір поліфонічний, багато плановий. Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний, філософсько-політичний трактат. Об'єднуючим началом, організуючим стрижнем твору є манера викладу, яку літературо знавці називають «потоком свідомості». Це заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій. Новела «Intermezzo » є наче своєрідною стенограмою психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв. Пейзаж в «Intermezzo» виразно ліричний і разом з тим психологічний. Він відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Це своєрідна лірична сповідь, виняткової художньої краси пейзажна лірика.. Автор переконаний, що суспільний обов'язок інтелігента, митця в широкому розумінні - бути на передньому краї боротьби народу за його поступ до правди і справед ливості. Цей глибокий філософський і політичний висновок новели дає змогу трактувати її і як політичний, революцій-ний памфлет, поданий у формі, що її не тільки українська, а й світова література до Коцюбинського не знала.

19.Образ поет.слова в ліриці Л.Укр. Найширше, всенародне визнання Леся Українка здобула як поетеса, її ім'я ввійшло в свідомість поколінь як символ мужності й боротьби. Світ поезії Лесі Українки, різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно-піднесений. Її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Тема революційної боротьби, любов до рідного краю, роздуми про майбутнє народу, завдання і обов'язки митця визначили головний пафос творчості письменниці,а разом з тим і світ художніх образів. З перших кроків літературної праці поетеси помічаємо її тяжіння до ліричного циклу як принципу компонування поезії. Ліричні поезії – це сторінки прагнень і страждань, поривань і сумнівів, радості і горя поетеси. Були в них зоряні верховіття, були й хвилини розпачу.

20. «Бояриня»Л.Українки. Творчість Лесі Українки завжди була тісно пов'язана з життям і соціальними та національними визвольними змаганнями народу, викону вала активну громадянську функцію у цій боротьбі. Геніальна дочка свого народу, Леся Українка добре розуміла, яке велике значення в духовному розвитку суспільства має національна ідея, тому й звернулася у своїй творчості до історії України. Один із таких творів — драматична поема «Бояриня», яка була написана 1910 року, коли письменниця перебувала на лікуванні в Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини України, твір, який був опубліко-ваний після смерті поетеси — 1914 року. Тема «Боярині» ґрунтується на подіях XVII ст. — це доба Руїни і гетьмана Дорошенка, який вів боротьбу за визволення українського народу з-під гніту російського царату та хотів об'єднати Україну. В основі сюжету твору — історія життя дочки козацького старшини Олекси Перебійного Оксани, яка, одружившись із боярином з українців Степаном, опинилася в Москві. Батько Степана був колись козацьким старшиною, але згодом присягнув московському цареві і переїхав до Москви,«продався за соболі скандинавські», як вважає брат Оксани Іван. Гетьманська Україна того часу мала республіканський устрій і була ніби протиставленням Московському царству з його феодально-кріпосницькою державою. Московщина дивилась на Україну як на свою колонію, дедалі більше обмежуючи українську автономію. Головна героїня драми тяжко переживала національне приниження. Зіткнувшись у Москві віч-на-віч з численними обмеженнями навіть на родинно-побутовому рівні, побачивши, що й Степан, і його мати згинаються, як «холопи», під тягарем чужих звичаїв, розгублюючи рештки людської самоповаги, Оксана серцем і розумом відчула покірливість Степана перед царськими прислужниками, адже від цього залежить його становище серед них. Оксані дуже боляче, що її чоловік, який колись був добрим козаком, уже сам себе звик називати «боярином Стьопкою». Він — відірвана від національної духовності особа. Втративши свою духовну ментальність, будучи прислужником, Степан зумисне пориває зв'язки з посланцями з України, бо боїться за своє життя. Він знецінив національну гідність, здатність протистояти всьому негативному — і в цьому трагізм цього образу.Не менш трагічним є й образ Оксани, яка всім серцем кохає Степана, вірить в те, що він оберігає й оберігатиме її рідну Україну. Але поступово вона розуміє, що її Степан перетворився на звичайного раба Москви. Втомившись від невизначеності, бездуховності, у тузі за рідним краєм Оксана помирає. Поема Лесі Українки «Бояриня» має непересічне значення, вона не втратила своєї актуальності і в наш час