3. «Енеїда» Котляревського як енциклопедія укр. Життя.

Основою твору є «Енеїда» римського поета Вергілія, у якій доводиться божественне походження римських імператорів.

Історія створення: рукописи «Енеїди» починають поширюватися серед земляків Котляревського і у 1798 р. поміщик М. Парпура без відома автора публікує їх в Петербурзі. Перша і четверта частини з волі автора будуть опубліковані у 1809 р. на гроші князя Кочубея, якому і буде присвячене видання. У 20-х рр. вийдуть у світ п'ята і шоста частини. І лише 1842 р. у Харкові зусиллями І. Срезневського вийде повний текст.

Розходження між «Е.» К. і «Е.» В.: особливість оповіді (В. – урочиста, К. – бурлескна); В. – 12 частин, К. – 6; у К. – люди дієві, незалежні, у В. – залежать повністю від богів.

На першому плані у К. травестування, суть якого у показі укр. феодального суспільства другої половини 18 ст. Важливим засобом травестії є алюзія (натяк). Ознаки: Троя нагадує Україну; класичний маршрут троянців нагадує воєнні походи запорожців і пошуки ними нових земель після скасування Катериною ІІ Січі у 1775 р.; стосунки між античними персонажами відображають суспільні процеси України кінця 18 ст.; стосунки Енея і Дідони нагадують взаємини України і Польщі; війна троянців з рутульцями є худ. осмисленням міжусобиць у козацькому середовищі.

Українські риси: поема має виразний нац. колорит. Автор вводить описи страв (локшина, кваша, путря), напоїв (слив'янка, калганівка), одягу (кораблик, плахта, чобітки), ігор і танців (гопак, в хрещика, візка), музичних інструментів (сопілка, бандура). Широко описані народні звичаї і вірування: вечорниці у пеклі, ворожіння, знахарство, поминки. Опис раю та пекла поданий також відповідно до народних вірувань: у раю були сироти, убогі, каліки та чесні люди, серед яких лише зрідка можна було побачити багатих і попів. Всі ж грішники – багатії, брехуни, п'яниці, зрадливі жінки були в пеклі, де їх мучили чорти. Дізнаємося також про стан освіти в Україні: згадки про шкільні підручники, зокрема про латинську граматику, життя школярів. Дізнаємося також про побут українців, наприклад, про звичай вішати в хатах картини на казкові та героїчні теми. У творі фігурують назви укр. міст (Лубни, Полтава, Решетилівка). З укр. фольклору взято приказки, фразеологізми, порівняння, величезна кількість синонімів, народні пісні (козацькі, історичні). Згадуються також імена козацьких гетьманів, Січ, чумаки, прочани, є натяк на кріпацтво, козацька історія. Відображена ментальність укр. нар. Троянці (козаки) – гульбенять, п'ють, але коли треба в бій, то вони кидають все.

Система образів: боги, земні герої (Латин, Турн), Еней та троянці. Все це відповідає повністю соц. структурі укр. суспільства 18 ст. Так, серед типових нац. рис у «Е.» виділяють: волелюбність; патріотизм; готовність самопожертви в ім'я високих ідеалів; природна доброта; індивідуалізм, який породжує вияви бунтарства; емоційність та пристрасність; гумористичне, іронічне та оптимістичне ставлення до життя.

4. Сентиментально-реалістична традиція прози г. Квітки-Основ'яненка.

Сентименталізм – як творчий метод виник у 18 ст. в Англії, коли почав занепадати класицизм. Сентименталісти відкинули догматичні правила написання творів, відстоювали свободу творчості. На перший план ставилися почуття, відображення внутрішнього світу людини, відстоювалася свобода пристрастей. Основним завданням сентименталісти вважали збудження в читача глибоких переживань, схвильованості. Риси в Україні: укр. нар. словесність і філософія кордо центризму Сковороди, в основі якої принцип, що осередком людських думок і почуттів є серце; тісний зв'язок з фольклором; переважання селянської тематики; психологізм, тобто зображення людських емоцій, переживань і внутрішнього світу особи; нові жанри: ідилія, романс, елегія, вірш-думка, вірш-сповідь.

До сентиментально-реалістичних творів належать: «Маруся», «Капітанша», «Козир-дівка», «Щира любов», «Божі діти», «Сердешна Оксана». Особливості: запозичення з фольклору (родинні пісні); сентименталізм; худ. конфлікт відображає почуттєву колізію між героями; застосування психологізму, тобто заглибленості у внутрішній світ людини; обмежена подіє вість; використання пейзажу, який має ідилічну форму; портретна характеристика персонажів, у якій через зовнішні риси передається «мова почуттів». В цих творах зображено картини життя тогочасних селян, показано їхню щирість, щедрість, духовне багатство. Головні герої – сільські дівчата, гарні, наділені моральними чеснотами, але глибоко нещасливі.

5. «Українська школа» романтизму. Стильові течії укр. романтизму.

Романтизм – літ. напрям, який відтворює незвичайні характери у незвичайних або фантастичних ситуаціях. Формується у Німеччині в кінці 18 ст. як відгук на Французьку революцію у Йєнському гуртку і його ідеологами стають брати Шлегелі. Основні ознаки: розчарування у сучасній дійсності, її неприйняття, конфлікт з нею і спроба втекти в ідеальний світ, створений уявою; обґрунтування самоцінності людської особистості, яка звільнилася від обов'язків перед державою, відповідно формується прославлення або культ сильного, вольового героя; розчарування у раціоналізмі призводить до посилення культу почуттів; спроба осмислити життя з позицій історизму, нац. ознак і народності, що веде до розробки історичних тем, використання фольклору; використання символіки. Поняття «історизм» вводиться у мистецтво саме романтизмом.

Розквіт укр. романтизму припадає на 30-40 рр. ХІХ ст. Але окремі елементи наявні в «Енеїді» та «Наталці Полтавці». На відміну від європейського романтизму, який в 40-х рр. занепадає, в Україні він триватиме аж до кінця 19 ст. і буде трансформований Лесею Українкою в неоромантизм.

2 стильові течії:

• Романтизм, прогресивний, активний, революційний

• Романтизм, консервативний, пасивний, реакційний.

За П. Волинським початок укр. романтизму датується 1827 р., бо одночасно в цьому році з'являються дві балади П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», а також фольклорний збірник Максимовича. Уже в баладах визначається особливість нац. романтизму, бо у них він співіснує з бурлеском. Важливою ознакою укр. романтизму є історизм, який також інтерпретується дещо інакше, ніж у слов'янських літ. Укр. романтики трактують Україну як духовне серце слов'янства. Тому вони з'ясовують витоки укр. культури і її контактів з інших слов'янських народів. Митці-романтики ідеалізують минуле, щоб яскравим історичним прикладом активізувати сучасників. Головним героєм стає козак як втілення духу непокори, свободи.

Три школи романтизму:

1.Харківська школа романтиків на чолі з Срезневським (І. Розковченко, О. Шпигоцький)

2.Київська (Костомаров, Максимович)

3.Петербурзька (Гребінка)

Найвиразнішим виявом стала літ. містифікація «Запорожская старина», яка буде видана Срезневським протягом 1833-38 рр. у 6-ти збірниках.

Першими виявами укр. романтизму була «Історія русів» (др.пол.18 ст., вперше опублікована 1846 р. О. Бодянським), «Грамматика малороского наречия» (1818) О. Павловського.

Одночасно в Галичині виступила «Руська трійця» (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) зі збірником «Русалка Дністровая» (1837), перейнятим романтичними ідеями народності та слов'янського братерства. Їхніми послідовниками були М. Устиянович, А. Могильницький, О. Духнович. З кінця 30-х – поч. 40-х рр. 19 ст. з'явилося нове покоління романтиків (А. Метлинський, М. Максимович, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Костомаров). Романтичні ідеї, пропаговані ними, мали виразне нац.-політичне забарвлення, що спричинило появу К.-Мефод. братства з його романтично-християнською програмою «Книга битія укр. нар.» (Костомаров).