27.Проблематика,жанрові особливості «Мина Мазало»Куліша

Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні, суспільні й побутові явища, все відстале і відмираюче, негативні риси людей. Комедія як жанр зародилася в Стародавній Греції. Одним із найвидатніших драматургів тієї пори був Аристофан, якому належать комедії "Ахарняни”, "Мир”, "Вершники”, "Птахи”.

"Мина Мазайло” – ідеологічна, неясна і суперечлива п'єса. З одного боку, вона нібито виступає проти російського і українського шовінізму, будь-якого національного людиноненависництва. З другого боку, в ній багато від цього самого людиноненависництва. З одного боку, вона оспівує силу української мови, а з другого – ряд її "комічних” моментів побудованих на виразах брутальних і цинічних, що ображають цю саму мову. З одного боку вона кличе до соціалізму, з другого – цей соціалізм зображується як система нумерованих людей”" Комедія найцікавішого нашого сучасного драматурга – це дуже вчасний, дуже потрібний і дуже щасливий голос письменника-громадянина про той, як декому простий, дуже складний, на ділі дуже простий, хоч і багатогранний, комплекс культурних проблем, що йомуна ім'я – "українізація”.Українізація – це не тільки вивчення української мови, це не тільки перемалювання вивісок, це – можна сказати – навіть зовсім не те”Сюжет п'єси відомий ще з часів Мольєра, І.К.Карпенка-Карог7о. Тут у М.Куліша він знайшов нове, яскраве наповнення.

"Філолгічна комедія” М.Куліша "Мина Мазайло”(1928) була спямована проти войовничого шовіністичного міщанства, яке шалено чинило опір спробам національного відродження в Україні в 20-ті роки, зокрема і українським націоналам,(Скрипнику, Хвильовому), які намагалися у межах можливого сприяти впровадженню рідної мови в життєвих сферах. У спогадах Антоніни Куліш зустрічаємо і такий цікавий анекдотичний факт: "…Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінне на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п'єсу…”

"Мина Мазайло” відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимні аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. Колоритна мова рельєфно відображає специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків - великих, ніжних мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

Варто наголосити на тому, шо "Мина Мазайло” є лірико-соціальною комедією. Суспільне явище українізації та пов'язані з ним різноманітні культурно-духовні, національно-світоглядні тенденції та процеси. Микола Куліш поєднує з глибоко розробленою інтимною лінією, з мотивами романтичної закоханості й ніжного кохання.Інтимні перепитії відіграють у п'єсі помітну концептуальну й структурно-композиційну роль, вони є одним з вагомих чинників руху дійової інтриги, психологічної загостреності, розвитку комедійної тональності та комічних ситуацій, розкриття етичної та ціннісної сутності образів-персонажів.

28. «Празька школа» поетів в українській літературі — феномен, який не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов'язаний з процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації. Насамперед, це зумовлюється тим, що ідейно-естетична платформа поетів «Празької школи», певною мірою, була дотичною до ідеологічного характеру мислення, а їхня творча практика досить активно вбирала провідні політичні, культурологічні, філософські ідеї, які породжував європейський інтелект.Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945 1947)», отже, зваживши на час і дату її написання, несла, певною мірою, репрезентативний та осмислений характер. Ще одним суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Історія в поезії пражан набуває обрисів глибокого переосмислення і, власне, перестає бути історією як об'єктивною реальністю, минулим із чіткими просторово-часовими обрисами. Подібне ставлення до історії позначають як історіософізм, або ж, метаісторія. Історіософізм як особливий тип філософського, культурологічного, художнього мислення має давнє походження, і в цьому сенсі поети «Празької школи» є продовжувачами унікальної інтелектуальної традиції. Перші спроби історіософського осмислення реальності були помітні ще в античності (Тіт Лукрецій Кар, Тацит). Поезія «Празької школи» мала широкий резонанс на еміграції, а з початком демократичних віянь в Україні — отримала численних шанувальників на Батьківщині. Поза сумнівом, представники цього літературного феномену гідно поповнили ряд української літературної класики, і не лише як послідовники національної традиції — традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, мілітарних пісень Українських Січових Стрільців, а й як останні поети-воїни — прадавня, особлива каста людей, для яких боротьба була поетичним натхненням, а поезія — митями справжності на полі честі. Також поети-пражани заклали особливий тип художньої мови в XX столітті (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській поезії і своїми можливостями збагачувала й збагачує наступні літературні покоління. В контексті ідейно-естетичних, філософських, стильових шукань української літератури XX століття, пражани залишилися самобутніми й органічними в рідній культурі та перед сприйманням тих чи інших інновацій, а ті експерименти, котрі були їм властиві, лише поповнили невичерпальні можливості українського художнього слова.

29.Тема голодомору в укр. емігрант ській прозі.Тема голодомору розкрива ється у творах «Марія» У. Самчука та «Жовтий князь» В. Барки. «Марія» - у «Книзі про хліб»(3-я част.) розповіда ється про винищення укр. селянства у 30-х рр.Як кульмінація розповіді про життя укр.села–картини голодомору. Помирає внучка Маріїна, наклала на себе руки збожеволіла дочка, немає звісток від Лавріна, Максим розкошує на держ. паях і ходить по селу, розмахуючи зброєю. Корній його вбиває. І йде вмирати в поле. Марія помирає. Ця смерть у пору квітучих садів сприймається як щось протиприродне, а тому звучить як попередження про можливе знищення України.«Жовтий князь»Тема: реальні події і явища голодомору 1933 року. У творі розповідається про життя родини Мирона Катранника від осені 1932 до жнив 1933. Сюжет твору становить замислена злодійська послідовність винищення народу,що показана на прикладі сім’ї Катранників.Родина Катранників докладає неймовірних зусиль аби вижити. В не людських муках вони помирають. Самотнім сиротою залишається Андрійко, який вирушає у мандри щоб мами шукати,бо не може повірити у її смерть. Маму,а отже й Україну, втіленням якої вона була.

30. Автобіографізм та пригодницько-авантюрний елемент в повісті «Тигролови» ДІван Багряний (Лозов’яга) у романі «Тигролови» описав деякі події свого бурхливого, щедрого на пригоди життя. У 1932 році, коли йому виповнилося лише 25 років, письменника звинуватили у нелояльності до радянської влади і заарештували. Багряний сам дав слідчим матеріал для звинувачення своїми творами. Письменник сміливо відкрив перед чекістами свій світогляд, заявляючи, що він мусить працювати для української культури, адже в Україні національна політика перекручена і недосконала, а тому нам у своєму культурному розвитку необхідно орієнтуватися не на Москву, а на Європу. Слідчі, судді були вражені поведінкою Багряного. Вони бачили перед собою не перелякану безмовну жертву, а вольового, впевненого у своїй правоті, красивого, сильного чоловіка, якого не можна залякати чи зламати навіть фізичними тортурами. Багряного засудили до п’ятирічного заслання на Далекий Схід. Те, як везли його і ще тисячі безневинно засуджених через усю країну, він описав на перших сторінках роману «Тигролови». Головний герой твору — Григорій Многогрішний. Звичайно ж, роман «Тигролови» не можна назвати автобіографічним. Але багато з того, про що розповідається у творі, сталося з самим Іваном Багряним. Це його везли у вагоні-домовині на Колиму. Це він утік із довжелезного потяга у невідомість, воліючи краще загинути у тайзі, ніж страждати серед тисяч невинних у таборах ГУЛАГу. Іван Багряний у тайзі зустрів українців із Зеленого Клину, якийсь час жив у них, як і герой його твору, познайомився із багатьма співвітчизниками, гостював у них. Письменник дивувався тій любові до України, яку виявляло населення Зеленого Клину.