21. Експресія та символіка новелістики стефаника

Перші новели Стефаника вразили читача своєю правдою, а критиків – новаторством. Темами його творів стають показ стрімкого зубожіння селян, еміграція їх на американський континент, страшне лихо цісарської рекрутчини («Камінний хрест», «Синя книжечка», «Виводили з села», «Стратився», «Лесева фамілія», «У корчмі»). З особливим душевним трепетом автор малює жінку-матір. Щастя не зазирає в її душу. Тяжке «краще» забирає в неї силу і здоров’я («Кленові листки», «Катруся»). Жахи світової війни, національно-визвольне змагання лягли в основу новел «Марія», «Сини».

Спільним у всіх новелах автора є те, що картини життя селян слугували для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої письменник щоразу переживав як власну. Сила цього співпереживання визначила експресіоністичний стиль Стефаникових новел. Сповнені психологічними глибинами, новели стали творами сконцентрованого чуття і дали змогу пере зирнути такі глибини душі, про які багато людей і не здогадувались. Н.:

*У новелі «Новина» автор виражає свою позицію через окличні й риторичні запитання та експресивно-оцінювальні слова («бо коби-то лишень діти, але то ще й біда»; «Бог знає, як ті дрібні кісточки тримались вкупі»); через емоційне напруження, даючи нам змогу подивитися очима Третяка на виснажених голодом дітей. Нетрадиційна композиція новели спричинила й невластиву Стефаникові манеру розповіді трьома голосами, які експресивно змальовують подію (автор, село, сусіди). Розповідь ведеться так, що можна простежити зміну психічного стану героя - від легкого роздратування до душевних мук.

* У новелі «Камінний хрест» події максимально згущені, характері персонажів потрясають своєю драматичною силою. Про помисли, події і сподівання простого люду автор розказує, вдавшись до поетики експресіонізму. В центрі – самосвідомість людини, її підвищена емоційна наповненість, розпука, відчай селянина. Експресіоністськими фарбами зображуються і образи – символи «своєї дороги», «свого світу», «свого слова», «свого каменя», «свого хреста». Тяжку працю Івана символізує образ напружених жил. Герой уподібнюється міфічному Сізіфові - образу-символу вічної, неперервної важкої праці. Вражає в новелі експресивність картин, коли Іван, запрягшись разом з конем, тягне навантажений віз нагору. Перетворюючись в одне ціле, він стає символом каторжної праці селянина, який, надриваючись, не може вибратись із злиднів. Символічним є прізвисько героя – «переломаний», бо внаслідок сізіфової праці Іван ходив згорбленим, змучений і виснажений він нагадує суцільний мозоль. Внутрішній світ Дідуха змальовано через нагнітання динамічних образів, експресивних переживань, що виявляють глибини психіки персонажа. Розповідач відтворює образ Іван по експресіоністськи монументально, використовуючи світлотінь. Особливу функцію відіграє образ-символ каменю (тяжкого та бездушного). У сценах прощання змальовано образ сльози: символізує чисту душу героя і водночас горе, безнадію, невідомість майбутнього. Іван ніби збирається на смерть-тому ставить кам’яний хрест, немов заживо ховає себе. Назва новели символічна: хрест – як спогад про себе (вічного трударя); хрест (могила, яка асоціюється з еміграцією). Іван Дідух як і Ісус Христос несе свій хрест, на Голгофу людськості. Експресією позначений епізод надривного прощання з Михайлом. Через поетику експресіонізму передається крик душі героїв, коли рільники побачили Дідухів у «панському одязі», що відчужував їх від селян. Найвиразнішим є епізод танцю, який зображено по-експресіоністськи яскраво. Образ Івана Дідуха – символічне втілення драматичної долі галицького селянства на зламі XIX – XX ст..

22. Основні тенденції розвитку літератури ХХ ст.. (періодизація, проблеми)

Українська література ХХ століття пройшла чималий відрізок у своєму розвитку.

1) ЛІТЕРАТУРА В РОКИ РЕВОЛЮЦІЇ НА УКРАЇНІ (1917 - 1921 рр.). Протягом цього періоду частина української інтелігенції пов’язувала своє життя із діяльністю УНР і ЗУНР. Відкривається величезна кількість українських шкіл, університет у Києві та Кам’янець-Подільську. Виникає протягом 1917 року 78 українських видавництв, а в наступному році – 104. Українська література розвивається двома шляхами: на еміграції; на Надніпрянській Україні (материкова література). Літературний процес перебуває під впливом 3 чинників: західно-європейського модернізму, національних, філософських та літературних традицій та революційних комуністичних ідей (Маркс, Ленін). Риси української літератури: спонтанність; експериментальність; строкатість. В роки революції література групувалася навколо своїх альманахів, які виходили у цей період. Почали виникати організаційні осередки та сталі об’єднання: символісти (на чолі з Я.Савченко); футуристи (М.Семенко). Відбувається становлення модернізму. Утворюється авангардний рух. Відбулося об’єднання українських футуристів. Риси: маса, а не людина; психологізм – риса, яка вмирає; якщо цікавить тебе душа – впізнай машину; довільних запис тексту, без дотримання літературних норм. 2 етапи укр. футуризму: кверофутуризм та панфутуризм, представники якої у «Новій генерації» виступлять з критикою на Хвильового. Письменницькі об'єднання, що зробили найбільший внесок у примноження художніх вартостей у літературі: Неокласики - взірцева культура вірша. Ланка (МАРС) - літературна творчість лідерів цеї групи Є.Плужника та В. Підмогильного. Зразки прози Г. Косинки та Б.Антоненка-Давидовича. Орієнтація ланківців на глибини психологічного аналізу. ВАПЛІТЕ – обстоювання ваплітянами художнього критерію. Намагання "пошлюбити" соціалістичну ідею з національно-відроджувальною. Видатні ваплітяни: М.Куліш, Г.Епік, М.Йогансен, О.Досвітній, О.Слісаренко, П.Тичина. Згодом відбулася літературна дискусія 1925-1928 років.

2) ЛІТЕРАТУРА 30-х - СЕРЕДИНИ 50-х РОКІВ

Два виміри, у яких постає епоха: час прагнень до будівничо-творчих перетворень у країні і водночас – час насильства тоталітарної системи над країною і народом. Сталінізм як соціально-політичний режим, як ідеологія і як масова соціальна психологія. Геноцидна політика на Україні, спрямована на зліквідування основ нації: селянства (колективізація, голодомор 1932 - 1933 рр.) та інтелігенції. Політичні інсинуації проти письменників, судові процеси. Кінець “українізації“. "Розстріляне відродження". Феномен діаспорної літератури. Творчі організації діаспорних письменників – “Митуса“, “Танк“, “Логос“, “празька школа“ (“вісниківці“) та ін. Видатні діячі літератури, що творили за межами України: Д. Донцов, Є. Маланюк, Ю. Дараган, Ю. Липа, О. Ольжич, О. Теліга та ін.. Творчість представників нової хвилі еміграції, що з“явилася в обставинах другої світової війни - І. Багряного, В. Барки, У. Самчука, Т. Осьмачки.