52 Право на пред`явлення позову і процесуальний порядок його реалізації

Концепція права на позов, як нерозривна єдність двох повноважень, — права на пред'явлення позову і права на його задоволення — суперечить чинному законодавству і практиці його застосування. Право на пред'явлення і право на задоволення позову взаємопов'язані, але цілком самостійні, такі, що не збігаються за своїм змістом, категорії. Право на пред'явлення позову — це право на звернення з вимогою до суду за захистом, право на порушення його діяльності по здійсненню правосуддя в цивільних справах. Право на задоволення позову — це право на одержання захисту, право на позитивне вирішення справи. Отже, право на позов в процесуальному розумінні відрізняється від права на позов в матеріальному розумінні за підставами виникнення і реалізації зазначених повноважень. Реалізація права на пред'явлення позову залежить від обставин процесуально-правового характеру, право на задоволення позову обумовлюється матеріально-правовими і процесуально-правовими обставинами. Наявність права на пред'явлення позову встановлюється одноособово суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження. Наявність права на позов в матеріально-правовому розумінні встановлюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні в процесі постановлення рішення.

Відсутність права на пред'явлення позову є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви, а якщо справа прийнята до провадження суду, — закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Такі дії суду оформлюються ухвалою.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні веде до постановлення рішення про відмову в задоволенні позову. Отже, право на пред'явлення позову — це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Правом на пред'явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації (ст. 100 ЦПК), а також іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 423,424 ЦПК). Усі вони можуть звернутися до суду з позовом на захист свого суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Прокурор має право на пред'явлення позову на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Таким правом, у передбачених законом випадках, наділені органи державного управління, підприємства, установи, організації і громадяни (статті 5, 121 ЦПК). Всі вони відповідно до статей 4, 5 ЦПК є заінтересованими особами.

Юридична природа права на пред'явлення позову, права на позов в процесуальному розумінні в теорії процесу розглядається по-різному: як суб'єктивне право громадян і юридичних осіб, яке безпосередньо випливає з закону; як правоздатність або її елемент; як правомочність, що виникла на основі правосуб'єктності, але ще не суб'єктивне право, яке з'являється у сторін тільки з порушення справи в суді; як елемент процесуальної правоздатності і одночасно як суб'єктивне право. Така неоднозначність у визначенні юридичної природи права на пред'явлення позову є наслідком різного підходу у розкритті змісту правоздатності і суб'єктивного права та їх співвідношення.

Суб'єктивне цивільне процесуальне право характеризується нерозривною єдністю таких можливостей: вид і межі можливої поведінки для суб'єкта права; можливість вимагати певної поведінки від іншої особи, необхідної для реалізації права; можливість включити в дію примусову силу державного апарату для їх здійснення.

Право на пред'явлення позову є складовою частиною передбаченого ст. 4 ЦП К права кожної заінтересованої особи на звернення до суду за захистом. Цьому праву відповідає обов'язок суду прийняти до свого розгляду звернену до нього заяву (ст. 5 ЦПК). Право особи на звернення (на пред'явлення позову) до суду за захистом забезпечується можливістю оскарження ухвали судді про відмову в прийнятті позовної заяви до свого провадження, а також можливістю її скасування судом другої інстанції та покладання обов'язку на суд першої інстанції прийняти позовну заяву до свого провадження. Отже, аналіз прав на звернення до суду за захистом і на пред'явлення позову, які виникають безпосередньо з закону, дає можливість зробити висновки, що такі права є також суб'єктивними.

Щодо положення, що право на звернення до суду за захистом, право на пред'явлення позову є правоздатністю, або її елементом, необхідно зауважити, що в теорії прав правоздатність (правосуб'єктність) визначається як: сумарне вираження прав, прав і обов'язків, загальних прав, специфічних суб'єктивних прав, сукупність потенційних прав і обов'язків.

Цивільна процесуальна правоздатність, зміст якої розкривається через здатність (право) мати цивільні процесуальні права та обов'язки (ст. 100 ЦПК), виступає не передумовою суб'єктивних прав, а входить до їх складу. Отже, поняття «суб'єктивне право» більш широке і складається з права бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин (права на звернення до суду за захистом і права бути позивачем у конкретній справі) та права суб'єкта правовідносин (позивача у конкретній справі).