39) Наказне провадження ст. 95-106 цпк

Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах по вимогах, які мають очевидно достовірний характер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах (журналі судового засідання чи ін.).    Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних правовідносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Справи наказного провадження визначені законом виходячи з вимог процесуальної економії. Тобто, у деяких справах вимоги, які пред’являються до суду, можуть бути розглянуті на відміну від загальної цивільної процесуальної форми.

   Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:    1) які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;    2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;    3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК). Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений законом.    Особами, які беруть участь у справі, у наказному провадженні є заявник та заінтересовані особи, а також їхні представники. Не виключається можливість участі у процесі органів та осіб, визначених ст. 45 ЦПК. Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення – стягувач. Заінтересованою особою виступає особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, – боржник.    Вирішення справи у порядку наказного провадження стосується видачі судового наказу – судового рішення особливої форми. Судовий наказ відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження.    Отже, наказне провадження – це вид провадження у цивільному судочинстві, в якому судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна без проведення судового засідання на користь особи, яка має право вимоги.

Розгляд справи у порядку наказного провадження

   Для видачі судового наказу до суду подається заява, зміст, форма та порядок подання якої визначений загальними правилами з доповненнями та винятками, обумовленими особливостями провадження. Заява, підписана заявником чи його представником, подається у письмовій формі з додаванням копій по числу боржників, а також документів, які підтверджують вимоги заявника.    За змістом заява про видачу судового наказу повинна містити:    1) найменування суду, в який подається заява;    2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;    3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;    4) вартість майна у разі його витребування (ст. 98 ЦПК).    Згідно із ст. 99 ЦПК заява оплачується судовим збором у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.    Після отримання заяви про видачу судового наказу, суд може винести одне із таких рішень:    - повернути заяву про видачу судового наказу;    - відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу;    - видати судовий наказ.    Повертається заява про видачу судового наказу у випадках, коли подана до суду заява не відповідає вимогам щодо змісту та форми, порядку подання, оплати судового збору і заявник не усунув вказаних недоліків у строк, встановлений судом у порядку ст. 121 ЦПК. Така ухвала відповідно до ст. 101 ЦПК не перешкоджає повторному зверненню до суду із такою ж заявою.    Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу якщо вимога, яка міститься у заяві не входить до вимог, щодо яких може подаватися заява про видачу судового наказу. Підставою для відмови у прийнятті заяви є також наявність спору про право, який випливає із заяви та документів, поданих до суду. Тобто, відсутня очевидність вимоги, пред’явленої до суду. Наприклад, вбачаються вади щодо змісту чи форми правочину, вчиненого у письмовій формі, по якій пред’являється вимога до судового наказу.    Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу (ст. 100 ЦПК), яка може бути оскаржена і унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. У цьому випадку заінтересована особа не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у загальному порядку. Якщо у прийнятті заяви (видачі судового наказу) відмовлено, судовий збір не повертається і може зараховуватися у подальшому при поданні заяви у позовному провадженні (ст. 99 ЦПК).    У разі прийняття заяви суд відповідно до ст. 102 ЦПК у триденний строк видає судовий наказ.

Судовий наказ

   Питання про видачу судового наказу не вирішується у судовому засіданні, при цьому не вимагається повідомлення чи виклик осіб, які беруть участь у справі, заслуховування пояснень стягувача та боржника.    Судовим наказом згідно із ст. 95 ЦПК є особлива форма судового рішення (постанови) про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.    Вимоги щодо форми та змісту судового наказу містяться у ст. 103 ЦПК, однак зважаючи на властивість судового наказу як виконавчого документа, повинні враховуватися положення і ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження”.    Судовий наказ, який підписується суддею, складається у двох примірниках на спеціальному бланку, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.    У судовому наказі зазначаються:    1) дата його видачі;    2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;    3) ім’я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;    4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;    5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;    6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.    Після складання судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз’яснюється його право подати заяву про його скасування (ст. 104 ЦПК).    Заява боржника про скасування судового наказу може містити заперечення проти вимог стягувача і повинна бути подана до суду, який видав судовий наказ, протягом десяти днів з дня отримання судового наказу.    Заява, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Пропущений строк подання заяви боржника до суду може бути поновлений, якщо суд знайде підстави для поновлення цього строку. В протилежному випадку така заява судом залишається без розгляду.    Відповідно до ст. 106 ЦПК в ухвалі про скасування судового наказу роз’яснюється, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні у загальному порядку. Копії ухвал надсилаються сторонам не пізніше трьох днів після її постановлення.    Судовий наказ, який не скасований судом, який його виніс, набирає законної сили при наявності таких умов: протягом трьох днів після закінчення строку на подання заяви про скасування судового наказу не надійшла відповідна заява від боржника; наявні дані про отримання боржником копії судового наказу (ст. 105 ЦПК). Після набрання судовим наказом законної сили він підлягає виконанню, в тому числі у примусовому порядку.