2.2.Типи джерел випромінення

Забезпечення радіаційної безпеки професійно зайнятих осіб, як правило, вимагає проведення цілого комплексу захисних заходів залежно від конкретних умов праці з ДІВ і, передусім, від типу джерела випромінення.

Розрізняють закриті і відкриті ДІВ.

Закрите ДІВ - РР у твердій захисній оболонці з неактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду неактивну захисну оболонку - досить міцну, щоб запобігти будь-якому розповсюдженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок. Поняття "закрите джерело" включає як РР, так і оболонку чи капсулу, за винятком таких випадків:

а) капсула й оболонка призначені тільки для збереження, транспортування і поховання РР;

б) РР в ядерному реакторі або ядерний тепловиділяючий елемент (твел).

До них належать γ-опромінювачі різноманітного призначення, джерела α- і β-випромінення та інші, що виготовлені у вигляді дисків, сплавів, стрижнів, сталевих ампул, а також рентгенівські апарати. Вони можуть викликати тільки зовнішнє опромінення, тому всі захисні заходи розробляються з урахуванням цієї обставини.

Закриті ДІВ за характером впливу можна поділити на дві групи:

1) джерела випромінення безперервної дії;

2) джерела, що генерують випромінення періодично.

До першої групи належать γ-установки різного призначення, нейтронні, β- і γ-випромінювачі. До другої - рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток до енергій, що перевищують 10 Мев.

Відкрите ДІВ - радіонуклідне джерело, при проведенні робіт з яким можливе надходження наявних радіонуклідів до навколишнього середовища: будь-яке джерело, що не підпадає під визначення закритого джерела. При цьому можливе не лише зовнішнє, але й додаткове внутрішнє опромінення персоналу.

Це також радіоактивні ізотопи, що застосовуються у вигляді газів, аерозолей, рідин, сипучих матеріалів, порошків. До джерел надходження радіонуклідів у навколишнє середовище належать виробництва, що використовують зразки проб чи реактиви, котрі містять РР в концентраціях, що дають змогу віднести їх до твердих або рідких РАВ, а також лабораторії, які проводять радіологічний моніторинг навколишнього середовища.

2.3. Групи радіотоксичності

Радіотоксичність - властивість радіоактивних ізотопів викликати патологічні зміни при надходженні їх в організм. Радіотоксичність ізотопів залежить від ряду їх характеристик і факторів, головними з яких є такі: 1) вид радіоактивного перетворення; 2) середня енергія одного акту розпаду; 3) схема радіоактивного розпаду; 4) шляхи надходження РР в організм; 5) розподіл РР по органах і системах; 6) час перебування радіонукліда в організмі; 7) тривалість часу надходження РР в організм людини.

Усі радіонукліди, як потенційні джерела внутрішнього опромінення, залежно від величини мінімально значущої активності на робочому місці розподіляються на чотири групи радіотоксичності:

- група А - радіонукліди з особливо високою радіотоксичністю, мінімально значуща активність яких на робочому місці становить 1 кБк. До цієї групи належать 39 ізотопів, у тому числі 210РЬ, 210Ро, 226Ra, 239Pu, 240Pu, 241Am, 232Th та інші трансуранові елементи.

- група Б - радіонукліди з високою радіотоксичністю, мінімально значуща активність котрих на робочому місці становить не більше 10 кБк. У ній 38 ізотопів, у тому числі 90Sr, 131І, 144Ce, 106Ru, 223Ra, 235U, 243Pu, 137Cs, 134Cs та ін.

- група В - радіонукліди із середньою радіотоксичністю, мінімально значуща активність котрих на робочому місці становить не більше 100 кБк. У цій групі 143 ізотопи, в тому числі 24Na, 32P, 35S, 42К, 47Ca, 56Со, 60Со, 89Sr, 65Zn, 105Ru, 140Ва, 90Y.

- група Г - радіонукліди з малою радіотоксичністю, мінімально значуща активність яких на робочому місці становить не більше 1000 кБк. У цій групі 75 ізотопів, зокрема 3Н, 14С, 15O, 33Р, 64Сu, 53Mn, 123I, 197Pt, 222Rn, а також усі короткоживучі радіоізотопи, період напіврозпаду яких менше 24 годин.