20. Роман в.Теккерея „Ярмарок суєти”.

Назва книги включає роман у традицію англійської релігійної літератури. Проповідник XVII ст. Джон Беньян, учасник Великого Бунту 1648 р., перебуваючи у в'язниці після революційних подій написав знамениту книгу-проповідь «Шлях прочанина», в якій у дусі середньовічного жанру «видіння» розповів про примарне місто (в якому легко впізнати Лондон), куди попадає благочесний прочанин по дорозі до Раю. У цьому місці земного Аду знаходиться Ярмарок Суєти, де чоловіки продають дружин, дружини — чоловіків, діти — батьків, а батьки — дітей. І все заради єдиної мети — отримати гроші. Причому людські душі і коштовні речі тут оцінюються приблизно однаково.

Ярмарок Суєти Беньян назвав журнал Vanity Fair. Таку саму назву має роман Теккерея, і перекласти цей англійський фразеологізм, який у сучасній мові означаю осередок гріху, можна по-різному: базар життєвої метушні", «ярмарок гріху», «вистава пороків», тощо. «Виставою пороків» Теккерей називає сучасну йому Англію, де « мазурики швендяють по кишенях, полісмени пильнують, шарлатани… бойко закликають публіку». Роман має не тільки багато значущу назву. Він має не менш значущий підзаголовок: «роман без героя». Персонажі роману, який має релігійну назву і дивує не релігійністю свого змісту, не варті не тільки визначення героя, вони не є вартими і визначення характеру. Сучасні англійці, згідно із розумінням письменника, — просто ляльки, маріонетки, яких він смикає за ниточки, а вони танцюють, кохають, їдять, п'ють, народжуються і вмирають. Себе самого автор (до речі талановитий малювальник) зобразив на обкладинці у вигляді балаганного клоуна, «жалюгідного перестарка», який веселить не менш жалюгідну публіку. Герої роману, також, як і глядачі балаганної вистави, а за ними й читачі існують у цьому світі за принципом «суєти суєт», за законами базару, де повага до людини визначається об'ємом її капіталу, де «дорогий виїзд означає більше, ніж щастя». Таким чином Базар набуває значення реалістичного символу сучасного світу, який, за визначенням письменника, є "місцем суєтним, злим, біснуватим, повним усіляких шахрайств, фальші і удавань ". Звідки ж у такому місці узятися герою? Хоча пошуки привели письменника, хоча і не героя, але до героїні.

Ребекку Шарп (від англ. sharp — швидкий, різкий, хитрий, гострий) він обрав героїнею свого роману, скоріше через те, що вона, хоча і є закінченою снобкою, але все ж таки, виглядає живою поряд із напівсонною Емілією Седлі (від англ. sadly — сумно) та іншими представниками англійського суспільства. Ребекка є єдиною живою істотою цього роману, хоча при погляді на неї стає страшно: в неї є розум, але він служить тільки амбіційній спрямованості її особистості, в неї є енергія, але її спрямовано на те, щоб прорватися у верхи суспільства, в неї є чарівність, але чарівність продається (правда, дорого). В її зелених очах немає ані любові, ані доброти, там є тільки жагуче жадання стати врівень із тими, на кого бідна сирота приречена дивитися ізнизу наверх. Ребекка проходить через різні верстви суспільства, вона піднімається усе вище і вище сходами англійського суспільства, і ми проходимо разом із нею тим же шляхом, спостерігаючи звичаї спочатку буржуа, потім аристократів. Автор, здається є більш прихильним до бюрґерства (буржуа). Аристократи (родина Кроулі) виглядають у нього стадом монстрів.

Долі окремих персонажів є пов'язаними з наслідками битви під Ватерлоо, яка відбулася 15 червня 1815 р., і в результаті якої армія Наполеона зазнала поразки під тиском британського й прусського війська. Чоловік маленької Емілії загинув там, і це зруйнувало її маленьке щастя. Таким чином Теккерей показує історію, не з лицевої сторони, а з виворітної, він визначає своє місце "серед тих, хто не воює " і показує, як видатна історична подія відображається на долях пересічних людей. Син Емілії залишився сиротою в результаті битви під Ватерлоо, батько, містер Седлі, розорився в результаті державного перевороту у Франції. Маленькі люди часто не розуміють сенсу великих історичних подій, їм не вистачає на це розуму, але історія, все одне, владно втручається в їх маленьке життя.

21. Творчість Ш. Бронте

Творчість сестер Бронте відносять до "школи Діккенса" – поєднання соціального та романтичного. ФЕНОМЕН ТВОРЧОЇ СІМ"Ї!! Дівчат виховував батько, який змалку првчив в них любов до літератури. Всі сестри дуже різні: Шарлотта була домашнім літописцем, дуже адаптована , Емілі була дуже домашньою, обожнювала свій дім, Анна ж була дуже віруючою, навіть фанатичною. Будучи дітьми сестри Бронте вигадали країну Гондал і постійно придумували історії з життя цієї країни. Емілі продовжувала писати історію Гондала, будучи вже дорослою. Усі дівчата писали вірші – збірка "Поезії братів Беллів", критики відзначили вірші Емілі – у них був мотив кохання та смерті, Емілі – поетеса філософського складу, вона універсалізує почуття кохання, яке можна зустріти навіть у смерті.

Шарлотта: "Джейн Ейр" (готичний мотив, різкі повороти долі), "Вчитель Шерлі", її романи соціально-психологічні, характери обумовлені реаліями життя, інтерес до долі жінок, Шарлотту цікавила моральна проблематика. Шарлотта належить до "школи Діккенса" – показ власного бачення ідеалу.

Романи Шарлотти Бронте привернули увагу значимістю проблематики, майстерністю захоплюючої оповіді, образами героїнь, наділених сильними почуттями, сміливістю, непохитними моральними принципами, здатними самостійно приймати рішення. її книга здійснили переворот в уявленнях про мораль. Своєрідним маніфестом боротьби за жіночі права став роман «Джен Ейр», а «Шерлі» та «Містечко» зміцнили цю думку. Роман «Джен Ейр» належить до найзначніших творів англійської літератури. Новаторський характер його полягає в тому, що героїня сміливо обстоює свою людську гідність, право на самостійне трудове життя і кохання. Створений образ волелюбної та бунтівливої жінки, яка серйозно роздумує про життя, глибоко відчуває і вголос заявляє про свої прагнення та погляди. В образі Джен Ейр Шарлотта Бронте втілила свої уявлення про сучасну жінку, здатну влаштувати своє життя і стати не лише дружиною, але й гідним другом мужчини. В умовах вікторіанської Англії така постановка проблеми була сприйнята як прояв граничної сміливості поглядів автора. Героїні, схожої на Джен Ейр, не було ні в Ч. Діккенса, ні у В. Теккерея, навіть в Е. Гаскелл, яка перегукувалася з Шарлоттою Бронте у трактуванні жіночих характерів. У романі йдеться про звичайну дівчину, змушену вести боротьбу за існування. Дитинство Джен проминає в Ловудському притулку. Система виховання ґрунтується тут на придушенні волі і будь-якого прояву непокори. Жорстокі покарання, суворий режим роблять дітей покірливими і безмовними. Багато хто з них виявляється зламаним морально. Такою є доля Елен Берне. Але Джен Ейр знаходить в собі мужність для опору. «Коли нас б'ють без причини, — говорить вона Елен, — ми повинні відповідати ударом на удар — інакше й бути не може, — до того ж, з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!» Джен розумна і спостережлива, її почуття сильні, спонуки щирі, слова правдиві. Багатий і її духовний світ. Ставши гувернанткою в домі поміщика Рочестера, опинившись у середовищі провінційного дворянства, Джен явно перевершує навколишніх, її погляди суперечать загальноприйнятим уявленням. Вона не приймає ставлення до шлюбу як вигідного гендля, у її душі живе мрія про кохання, вона прагне до незалежності та права самостійно вибрати собі супутника життя. Сила впливу і чару роману Шарлотти Бронте — у правді почуттів, у їхній істинності, у поєднанні реального з романтичним, у захоплюючій історії простої маленької гувернантки, здатної на велике і самовіддане кохання, гувернантки, яка змогла знайти своє щастя. У книзі «Джен Ейр» наявний безсмертний мотив Попелюшки, що постає в образі схожої на саму авторку, а через те й цілком реальної Джен Ейр. На досить широкому соціально-історичному фоні відбуваються події роману «Шерлі». Час його дії — 1812 p., період війни з Наполеоном, континентальної блокади, виступів луддитів. Робітничі заворушення початку XIX ст. показані в романі Бронте з урахуванням чартистського руху 40-х років. Основа конфлікту «Шерлі» — виступи робітників ткацької фабрики проти їхнього хазяїна-фабриканта Мура. Мур купив нові машини для фабрики, позбавивши тим самим багатьох робітників заробітку. В серцях безробітних зароджується протест, «злидні породжують ненависть». Останній роман Шарлотти Бронте «Містечко» — це ще одна історія про жіночу долю, про кохання, людську гідність, про мистецтво і його роль в житті, про силу творчої уяви, яка допомагає долати незгоди буття і творити красу. Психологічно глибокий образ головної героїні Люсі Сноу — юної англійки, яка рано осиротіла і, опинившись без засобів і підтримки, влаштувалася викладати англійську мову в одному із пансіонів Брюсселя. Для Люсі Сноу праця — не лише джерело існування, а й невід'ємна частина її істоти. Така героїня вперше з'явилася на сторінках англійського роману. Створюючи її образ, Шарлотта Бронте багато в чому орієнтувалася на Жорж Санд. Характер жінки незвичайної, відважної та рішучої у своїх думках і діях, розсудливої і делікатної зображений Шарлоттою Бронте в його складності, багатогранності, в русі та зміні. У героїні Бронте своє уявлення про кохання. Люсі не вірить в кохання, «породжене лише красою», не приймає благополуччя, позбавленого духовної близькості; їй дороге кохання, засноване на дружбі, «загартоване болем, сплавлене з чистою і міцною прихильністю, відчеканене постійністю, підпорядковане розуму та його законам». У романі «Містечко «життєствердні мотиви переплітаються з трагедійними. Драматизм зображених життєвих ситуацій у багатьох випадках зближується з трагедією. Люсі розуміє, що життя організоване не за законами істинної справедливості. Ланцюгом втрат є її власне життя. Гине й коханий нею Поль. Кільце самотності, здавалось би, знову зімкнеться навколо Люсі. Проте тепер, після всього пережитого нею, цього вже не стається. Трагедія подолана. Люсі стала іншою: вона готова до життя, відданого своєму покликанню і сповненого праці. Враження, створюване романом Шарлотти Бронте, багато в чому визначається тоном розповіді — довірливо-безпосереднім, іронічно-насмішкуватим, печально-гірким. Знайомлячись з історією Люсі Сноу, яку вона розповідає особисто, виступаючи в ролі оповідача, ми чуємо голос автора — Шарлоти Бронте.